— А ось і він, свіженький як огірочок, — озвався Носатий Флінн. — Може, підкажете нам, кому там світить Золотий Кубок?
— У цьому я ні в зуб ногою, містере Флінне, — відмовив Деві Берн. — Ніколи не ставлю ані шага.
— То й правильно робите, — схвалив Носатий Флінн.
Містер Блум жував кусник за кусником сендвіч, свіжий, добре випечений хліб, тішився тим, що долає відразу до пекучої гірчиці та зеленого сиру, який тхнув потом ніг. І з кожним ковтком у роті відчувався добродійний смак справжнього вина. Ніяких посторонніх присмаків від підробок. У таку погоду, коли не холодно, воно смакує краще.
Гарний затишний бар. Дерев’яний шинквас споряджений непогано. І вигляд у нього пристойний. Мені подобається його вигин.
— Ні за що в світі я б не спокусився на цю гру, — запевнив Деві Берн. — Скільки людей уже програлися на кониках до нитки.
У власника пабу теж своя гра. Отримує ліцензію на розлив пива, вина й міцних напоїв. А потім як випаде: виграв чи програв.
— Щира правда, — погодився Носатий Флінн. — Якщо без підказки, хто має виграти. Тепер уже чесних перегонів не буває. Ленеган часом називає ту або іншу конячку. Сьогодні він радить на Скіпетра. А фаворит Рубін, лорда Говарда де Вальдена, переміг в Епсомі. Жокей у нього Морні Кеннон. Два тижні тому я міг би виграти сім до одного, якби поставив на Сент-Аманту.
— Справді? — запитав Деві Берн.
Він одступив до вікна, узяв касову книгу і став гортати її сторінки.
— Слово чести, — запевнив, сопучи, Носатий Флінн. — Таку кобилку тільки пошукати. Вона від Сент-Фраскіна. Прийшла перша під час грози, її хазяїн Ротшильд, вуха їй заткнули. У синій куртці і жовтій кепці. І тут на біду припхався здоровань Бен Доллард зі своїм Джоном О’Гонтом. Він мене й відмовив. І накрилося.
Він скрушно сьорбнув ґроґу і провів пальцями по гранях своєї склянки.
— Накрилося, — повторив він, зітхаючи.
Містер Блум жував і дивився, як той зітхає. Носатий недотепа. Може, сказати йому, на яку конячину Ленеган? Та він уже знає. Краще хай би забув. Піде, ще більше просадить грошей. Від дурня гроші тікають відразу. Знову з носа капка. Як би він цілував жінку, коли тече з носа. А може їм це подобається. Їм же подобається, коли колюча борода. У собак мокрі носи. У старої місіс Ріордан у готелі «Міський герб» був скай-тер’єр, у нього завжди бурчало в животі. Моллі гладила його у себе на колінах. Ой, ти мій любенький гавкунчику!
Вино просочило і пом’якшило суміш хліба, гірчиці й відразливого на одну мить сиру. Добре вино. Смакує ще краще, бо я не хочу пити. Авжеж, тому що побанився. Оце й підживився. Тоді зможу годині о шостій. Шоста, шоста. Це вже буде по тому як. Як вона…
Ніжне тепло вина розтікалося по його жилах. Цього мені дуже хотілося. Так було тяжко на душі. Очі не жадібно дивилися на полиці з бляшанками сардин, з яскравими клешнями крабів. Чого тільки не вживають собі в їжу люди. Із скойок морські молюски з носиками, з дерев щось теж, з землі слимаки, їх їдять французи, з моря на гачок із наживкою. Дурнуваті риби за тисячу років нічого не навчилися. Якщо чогось не знаєш, то в рот його краще не клади. Отруйні ягоди. Глід. Щось округле ти ладен схвалити. Яскраві кольори тебе відлякують. Хтось сказав комусь іншому, і пішло. Спочатку випробувати на собаках. На підставі запаху чи вигляду. Спокусливий плід. Морозиво у вафельному ріжку. Вершкове. Інстинкт. Наприклад, апельсинові гаї. Потребують штучного зрошення. Бляйбтройштрассе. Добре, але як тоді бути з устрицями? На вигляд гидкі, схожі на харкотиння. Мушлі теж бридкі. Та й розчинити їх із біса важко. І хто їх перший уподобав? Живляться вони всякими покидьками у воді, що з нечистотами. Шампанське й устриці з Ред Бенк. Стимулюють статеву потенцію. Афродизіак. Сьогодні зранку він був у Ред Бенк. Чи він устрицю чи стару рибу за столом. Можливо, він юне тіло в ліжку. Ні, у червні устриць не буває. А є люди, які люблять дичину, коли від неї чути душок. Заєць тушкований у горщику. За двома зайцями. Китайці їдять яйця, яким уже п’ятдесят років, посиніли й позеленіли. Обід — тридцять страв. Кожна страва нешкідлива, а коли змішаються в шлунку. Так можна пояснити загадкове отруєння. Це сталося чи не з ерцгерцоґом Леопольдом? Ні. Так, а чи не з Отто{354}, що походить від Габсбурґів? А хто це призвичаївся їсти лупу із своєї голови? Найдешевший сніданок у місті. Певно, що хтось із аристократів. Потім інші й собі слідом, раз пішла така мода. І Міллі замішує олію з борошном. Я сам люблю здобне тісто. Половину добутих устриць викидають назад у море, щоб ціна не упала. Дешеві. Їх ніхто не купить. Кав’яр. Задрали носа. Ось то ми які! Рейнвейн у зелених чарах. Куди твоє діло! Леді така-то. Напудрені груди, перлове намисто. Elite. Crème de la crème[109]. Замовляють особливі страви, щоб показати: вони, мовляв, такі. Самітник із мисочкою квасолі умертвляє свою плоть. Щоб пізнати мене похарчуйся зі мною. Королівський осетр. Головний шериф: дозволити різнику Коффі продавати оленину з лісів його яснов. Посилатиме йому половину кожної туші. Я бачив, які потрави готували на кухні начальника королівського архіву для гостей учти. Шеф-кухар у білому ковпаку як рабин. Качку обливали коньяком і підпалювали. Кучерява капуста à la duchesse de Parme[110]. Тож треба щоб назви страв були зазначені в меню тоді знатимеш що ти їв а коли страв багато тоді суцільна мішанина. Маю свій досвід. Якось укинув у суп забагато концентрату Едвардса. А гусей відгодовують для них так вигадливо, що очманіти можна. Омарів ув окріп живцем. Чи не зволите ви, вельмишановна міледі, скуштувати купричок цієї куріпочки. Не відмовився б я офіціантом у люксусовому готелі. Чайові, вечірні туалети, напівоголені панії. Можна я покладу вам іще кусник палтуса з лимоном, міс Дюбіда? Прошу, покладіть. Хоч їсти так багато, то біда. Але ж біда у тім, що дівчина бліда. Гадаю, прізвище її походить від предків — французів-гугенотів. Здається, у Кілліні жила якась міс Дюбіда. Du, de, la — це з французької мови. Проте це та сама риба і, може, саме її патрав старий Мікі Генлон з Мур-стрит, якому з виторгу течуть гроші струменем, і рибу готувати мастак, а от підписати чек він так скривиться, наче йому загадали намалювати на полотні дивоглядний пейзаж. Мейкай Га Ен. Дурний як пень, а в банку п’ятдесят тисяч.
Спарувалися на вікні дві мухи, б’ються об шибку спаровані.
Тепло проковтнутого вина в його роті тримається. Виноточильні преси чавлять виноград бурґундський. У ньому сонячне літепло. Здається, про дотик таємний мені пам’ять нагадує. Його почуття зволожені цим дотиком пробудилися. Сховалися у заростях папороті в Гауті. Під нами затока спить небо. Ні звуку. Небо. Біля Левової Голови море багряне. Зелене біля Драмлека. Жовтозелене далі до Саттона. Підводні поля водоростей, на них видно брунатні смуги, затоплені міста. Її волосся лежало на моїй куртці як на подушці, руку я підклав їй під потилицю, комашки з трави бігали по руці, та ти ж помнеш на мені все. Ото диво! Її м’якенька прохолодна пахуча рука пестила мене, очі прикуті до моїх очей. Заворожений я припав до неї, її повні уста розтулилися, і я їх цілував. Яка насолода! А вона язиком посунула мені в рот щойно розжоване печиво з кмином. Гидка кашка пожована в її роті, кисло-солодка, розмочена її слиною. Радість: я ковтав її: радість. Юне життя, її випнуті губи вп’ялися в мої. М’які, теплі, липкі як помадка. Очі її були наче дві квітки, візьми мене, очі, сповнені жаданням. Заторохтіли камінці. Вона завмерла. Коза. Ні душі. На вершині Бен Гаута в кущах рододендронів коза походжала хазяйновито, сіючи позад себе бурубашки посліду. Захована папороттю, вона сміялася в моїх палких обіймах. На ній я лежав і цілував її несамовито; очі, її губи, її оголену шию, що здригалася в ритмі ударів серця, її перса під шерстяною блузкою, пипки, що стриміли вгору. І пестив її всю гарячим язиком. Вона цілувала мене. Мене обціловувала. Ладна віддатися, вона куйовдила мені чуб. Обцілована, вона цілувала мене.
