Містер Блум нерішуче підніс два пальці до губів. Очі йому підказали:

— Не тут. Ти його не бачиш.

Гайда звідси. Тут бридота, як у свинарні.

Він позадкував до дверей. Перехоплю чого-небудь у Деві Берна. Підживлюся. Якось перебуду. Поснідав же добряче.

— Дайте ростбіф із пюре.

— Пінту портеру.

Кожен дбає тут лиш за свій апетит і домагається жаданого з усіх сил. Ковтай. Глитай. Ковтай. Що лізе в пельку.

Блум вийшов на свіже повітря і рушив назад, до Графтон-стрит. Жери сам, або тебе зжеруть людожери. Ріж! Ріж!

Уявімо, що коли-небудь запровадять це громадське харчування. Усі марширують із мисками і каструлями по поживу. Те, що їм насипали, наминають тут же, на вулиці. Джон Говард Парнелл наприклад ректор Триніті кожна жива душа не кажучи про інших ректорів^{349} і про ректора Триніті про жінок і дітей, візників, священиків, пасторів, фельдмаршалів, архієпископів. З Ейлсбері-роуд, з Клайд-роуд, з ремісничих околиць, з північного Дубліна, лорд-мер у своїй пишній кареті, стара королева у кріслі на коліщатах. Я з порожньою тарілкою. Буду за вами, у мене чашка спільного користування. Така, як біля фонтану сера Філіпа Кремптона. Зметіть мікробів хусточкою. Той, хто після вас, намете своєю цілу купу нових. Отець О’Флінн посміється з нас усіх він. Однаково всі сваряться. Кожен прагне отримати дещо краще. Дітвора чубиться за те, хто буде вишкрібати казан. Для супу казан має бути завбільшки такий, як Фенікс-парк. І видобувати з нього свинячі боки та огузки туш яловичини доведеться гарпуном. Кожен ненавидить усіх, хто поряд. У готелі «Міський герб» вона назвала це табльдотом. Суп, печеня і десерт. Ніколи не знаєш, чиї думки ти жуєш. А хто потім митиме всі тарілки й виделки? Можливо, о тій порі весь люд стане харчуватися таблетками. Зуби псуватимуться ще швидше.

Зрештою вегетаріанці недалекі від істини твердячи що виросло з землі воно й пахне гарно хоча часник, авжеж, пахтить італійцями-катеринщиками, хрумка цибуля й гриби трюфелі. А ще як мучаться тварини. А птицю треба обскубти й випатрати. Бідолашна худоба на ринку чекає, поки їй молотом розтрощать голову. Му-у. А як тремтять бідні телята. Ме-е. Смаковита телятина. Чудова з неї печеня з капустою й картоплею. У відрах різників погойдуються легені. Дайте-но мені он ту груднину на гачку. Ляп. Фе! Криваве м’ясиво. Оббіловані вівці з осклілими очима висять підвішені за задні ноги, морди їм загорнені в закривавлений папір, з носів на тирсу скрапують криваві шмарклі. Серце й тельбухи розкуповують швидко. Та не шарпай тих вирізок, хлопче.

Коли сухоти, радять пити свіжу, ще теплу кров. Кров завжди потрібна. Її жадають. Лижуть її, вона ще тепла, парує, густа й солодка. Зголоднілі душі.

Ох, як їсти хочеться.

Він зайшов до Деві Бернса. Нічого не скажеш, порядний заклад. Сам Деві не балакучий. Часом почастує і чаркою. Та це буває раз на чотири роки, коли рік високосний. Одного разу поміняв мені чек на готівку.

Що ж його взяти в такий час? Він витяг годинника. Треба поміркувати. Склянку пива з лимонадом?

— Здоров, Блуме! — озвався зі свого закутка Носатий Флінн^{350}.

— Здоров був, Флінне.

— Як життя?

— Пречудово… Поміркую. Візьму склянку бурґундського і… поміркую.

На полицях стоять сардини. Подивишся і вже наче відчуваєш смак. Сендвіч? Шиночка з хлібцем та помазати гірчичкою, м’ясні консерви. Без м’ясних консервів із сливами радощі в домі стають неможливими. Яка ідіотська реклама! І помістили просто під некрологами. Наче на сливі. Консерви з Дігнема. Людожери споживають з лимоном і рисом. М’ясо білих місіонерів надто солоне. Як маринована свинина. Мабуть, вождеві приділяють особливі частини їхнього тіла. Вони, певно, жилаві од посиленого вжитку. Його дружини всі зібралися тут гуртом, дивляться, що з того вийде. Як консервів повна хата, тоді й радощів багато. Скільки там усякої всячини. Лою тельбуху і фляків і подрібнених борлаків. Малюнок-загадка: знайдіть м’ясо. Кошер. М’ясо окремо, молоко окремо. Тепер це називають гігієною. Піст перед Йом Кіпуром, — він, власне, весняна чистка нутрощів^{351}. Мир і війна у світі залежать од травлення якогось чолов’яги. Релігії. Різдвяні індики та гуси. Побиття немовлят. Їжте, пийте й веселітесь. А потім черга до лікаря. Голови перев’язані. Сир перетравлює все крім себе. Сир це сила.

— У вас є сендвічі з сиром?

— Є, сер.

Бажано ще кілька оливок, якщо вони є у них. На мій смак, краще б італійські. І добру склянку бурґундського, щоб запити. Непогане мастило. Є у них один салат вартий уваги. Том Кернан готує його хіба ж так. Душу вкладає. Олію ллє чисту, оливкову. Міллі подала мені котлету із стебельцем петрушки. Додати іспанську цибулину. Бог створив їжу, а диявол кухарів^{352}. Краба можуть зготувати «по-диявольськи».

— Дружина здорова?

— Цілком, дякую… То давайте сендвіч із сиром. А горгонзола є?

— Є, сер.

Носатий Флінн сьорбав свій ґроґ.

— Як вона тепер, чи виступає з концертами?

Варто поглянути на його губи. Міг би посвистувати собі у вухо. Ще й вуха до того ж розлогі. Музика. Знається на ній, як моя праля. Та краще розказати йому. Шкоди від того не буде. Дармова реклама.

— Цього місяця у неї планується велике турне. Може, ви чули про нього.

— Ні, не чув. Та це здорово. А хто влаштовує?

Помічник бармена приніс сендвіч.

— Скільки з мене?

— Сім пенсів, сер… Дякую, сер.

Містер Блум порізав сендвіч на тонкі кусники. Містер Мак Тріггер. Далі щось кисло-солодке. Треба краще. Що деякі частки тіла спеченого місіонера Мак Тріггера активно підвищили чоловічу потенцію негритянського вождя, який їх спожив. І враз пораділа дружин ціла сотня. І гучно прославила волю Господню.

— Може, гірчиці, сер?

— Так, прошу.

Кожен кусник він поцяткував жовтими краплинками. Патик у повелителя вже… О, ідея: вже твердий як горіх. Сили Мак Тріггера стане на всіх.

— Влаштовує? — перепитав він. — Розумієте, справа задумана як гуртове підприємство. Спільні видатки і спільні прибутки.

— Ага, тепер я пригадую, — сказав Носатий Флінн, стромляючи руку в кишеню і чухмарячи у паху. — Хто ж мені це казав? Чи не доклав до цього своїх рук О’Кріп О’Шпар?

Пекуча гірчиця боляче кольнула містера Блума в серце. Він підвів погляд і побачив, що на нього супиться циферблат годинника. Друга. У пабах на п’ять хвилин уперед. Час не стоїть на місці. Стрілки посуваються. Друга. Ще не час.

Його душа запросилася на волю, піднялася до горла, потім упала і знову запросилася жалісніше, жалібніше.

Вина.

Він скуштував життєдайний напій, тішачись його смаком і пахощами, потім звелів горлянці пустити його в утробу і поставив склянку на шинквас зваженим рухом.

— Атож, — сказав він. — Організовує її саме він.

Хай знає. Бо мізків не має.

Носатий Флінн сопів і чухмарився. Добре й смачно обідає блоха.

— Я чув від Джека Муні, він добряче заробив на боксерському матчі, коли Майлер Кео подолав того солдата в Портобельській казармі. Він свого хлопа сховав у графстві Карлоу, їй-богу, Джек сказав мені…

Сподіваюся, його капка з носа не впаде просто в його склянку. Аж ні, він її втягнув носом.

— Майже місяць тримав його там, до самого матчу. І щоб він харчувався тільки сирими качиними яйцями, єй-єй, доки будуть нові вказівки. І щоб не пив ані краплини спиртного, уявляєте собі? Знаєте, О’Шпар, їй-же-богу, чоловік метикований.

З дверей, що за баром, вийшов Деві Берн у сорочці з закасанами рукавами, витираючи губи серветкою. Рожевий оселедець. І усміхом яскріють очі^{353} і… і щось там іще яскріє. А сам він такий солодкий, що аж нудно від нього стає.