БЕЛЛА (дивиться на гроші, потім на Зою, Флорі й Кітті): Ви хочете трьох дівчат? Це в нас по десять шилінгів.

СТІВЕН (захоплено): Сто тисяч перепрошень! (Знову попорпавшись, дістає й віддає господині дві крони.) Дозвольте, brevi manu[367], щось я трохи недобачаю.

Белла підходить до стола полічити гроші. Стівен розмовляє сам із собою односкладовими реченнями. Зоя схиляється над столом. Кітті зазирає через Зоїне плече. Лінч підводиться, поправляє кепку та, обійнявши Кітті за стан, приєднує і свою голову до гурту.

ФЛОРІ (силкується встати): Ох! Нога затерпла. (Шкутильгає до стола. Блум і собі підходить.)

БЕЛЛА, ЗОЯ, КІТТІ, ЛІНЧ, БЛУМ (базікаючи й сперечаючись скоромовкою): Цей джентльмен… десять шилінгів… платить за трьох… та постривайте хвилинку… джентльмен платить окремо… хто тут чіпає?.. ой… ти дивись, кого щипаєш… ви на цілу ніч чи на часинку?.. хто?.. це, з вашого дозволу, брехня… джентльмен заплатив як справжній джентльмен… випити… уже давно за одинадцяту.

СТІВЕН (стоячи біля піаноли, робить жест огиди): Жодних пляшок! Що-що, одинадцята? Загадка.

ЗОЯ (піднявши подолок, ховає півсоверена в панчоху): Заробляю тяжкою працею з усякою пацею.

ЛІНЧ (підіймає Кітті й несе геть від стола): Ходім!

КІТТІ: Зачекай! (Хапає дві крони.)

ФЛОРІ: А мене хто?

ЛІНЧ: Гопля!

Підіймає її, несе, бух на диван.

СТІВЕН:

БЛУМ (спокійно кладе півсоверена на стіл між Беллою та Флорі): Ось так. Дозвольте-но. (Забирає фунтового папірця.) Три по десять. Ми квити.

БЕЛЛА (захоплено): Ну й хитрюга ви, старий гріховоднику. Аж поцілувати хочеться.

ЗОЯ (показуючи на Блума): Його? Краще втопитися в глибочезному колодязі.

Лінч перегинає Кітті через спинку дивана й цілує. Блум із фунтовою банкнотою в руці підходить до Стівена.

БЛУМ: Це ваше.

СТІВЕН: Як це так? Le distrait, себто неуважливий жебрак. (Знову сягає до кишені, дістає жменю дріб’язку. Щось падає.) Упало.

БЛУМ (нахилившись, бере й подає його коробку сірників): Ось це.

СТІВЕН: Люцифер. Дякую.

БЛУМ (розсудливо): Чи не ліпше було б вам віддати мені ці гроші на зберігання? Навіщо переплачувати?

СТІВЕН (віддає йому всю готівку): Спершу будь справедливий, а потім — щедрий.

БЛУМ: Гаразд, але чи мудро це? (Перелічує.) Один, сім, одинадцять, іще п’ять. Шість. Одинадцять. За те, що ви досі могли розгубити, я не відповідаю.

СТІВЕН: Чому вибило одинадцяту? Пропарокситон[368]. Важливий ось цей момент, що перед наступним, як каже Лессінг. Спраглий лис. (Голосно сміється.) Хоронить свою бабусю. Чи не вбив її.

БЛУМ: Тут один фунт шість шилінгів одинадцять пенсів. Фунт сім, для рівної лічби.

СТІВЕН: Не має це ані найменшої ваги.

БЛУМ: Так, але ж…

СТІВЕН (підходячи до стола): Цигарку, будьте ласкаві. (Лінч із дивана кидає цигарку на стіл.) Отож Джорджина Джонсон упокоїлась і повінчалась. (Дивиться на цигарку, що з’явилася на столі.) Чудо. Салонна магія. Повінчалася. Гм. (Загадково-менланхолійний, він тернув сірником і переходить до прикурювання цигарки.)

ЛІНЧ (спостерігаючи його дії): Якщо ти піднесеш сірника ближче, то отримаєш більший шанс прикурити.

СТІВЕН (підносячи сірника ближче до очей): Очі рисі. Треба придбати окуляри. Розбив учора. Шістнадцять років тому. Відстань. Оку все здається пласким. (Віддаляє сірника, він гасне.) Мозок мислить. Близько — далеко. Неодмінна модальність видимого. (Загадково насупившись.) Гм. Сфінкс. Звір, у якого дві спини опівночі. Повінчалась.

ЗОЯ: На ній оженився один комівояжер і забрав з собою.

ФЛОРІ (киває головою): Містер Агнес із Лондона.

СТІВЕН: Агнець із Лондона, який забирає гріхи світу нашого.

ЛІНЧ (обіймаючи Кітті на дивані, співає низьким голосом): Dona nobis pacem[369].

Цигарка випадає зі Стівенових пальців. Блум підхоплює її й викидає в коминок.

БЛУМ: Не паліть. Краще поїжте. Коли б не здибався з тим клятим псом… (До Зої.) Знайдете щось?

ЗОЯ: А він що, голодний?

СТІВЕН (усміхаючись, простирає до неї руку й наспівує на мотив клятви з «Загибелі богів»^{812}):

ЗОЯ (трагічно): Гамлете, я — твого батька свердло! (Бере його за руку.) Красеню блакитноокий, дай погадаю по руці. (Показує на його чоло.) Нема зморщок — катма розуму. (Рахує.) Два, три, Марс — це хоробрість. (Стівен хитає головою.) Дітей немає.

ЛІНЧ: Не боїться блискавки під ковдрою. Хлопчик, що просто не вмів ні здригатись, ні труситись^{813}. (До Зої.) Хто навчив тебе хіромантії?

ЗОЯ (обертаючись до нього): Спитай у моїх яєчок, яких у мене немає. (Стівенові.) Я з обличчя бачу. В очах себто. (Насуплює похнюплене чоло.)

ЛІНЧ (сміючись, двічі ляскає Кітті по задку): Різко! Дамо сраці різки!

Двічі лунко хльоскає різка, труна-піанола враз відкривається, і звідти, мов чортик із коробки, вискакує маленька-кругленька голова отця Долана.

ОТЕЦЬ ДОЛАН: Котрий хлопчик тут захотів різки? Ти розбив окуляри? Малий ледачий вигадник! По очах бачу.

Із труни-піаноли підводиться милосердна, поблажлива, начальницька голова ректора Джона Конмі.

РЕКТОР ДЖОН КОНМІ: Ну, заспокойтесь, отче Долане. Заспокойтесь. Я впевнений, що Стівен — хороший хлопчик.

ЗОЯ (розглядаючи Стівенову долоню): Жіноча рука.

СТІВЕН (шепоче): Продовжуй. Бреши далі. Притиснись. Приголуб. Я ніколи не міг розібрати Його почерк — тямив тільки дактилоскопію Його великого пальця на рибі пікші.

ЗОЯ: В який день ти народився?

СТІВЕН: У четвер. Сьогодні.

ЗОЯ: Народився хто в четвер — ой далеко той попер. (Проводить пальцем по рисах на його долоні.) Лінія судьби. Впливові друзі.

ФЛОРІ (показуючи пальцем): Уява.

ЗОЯ: Пагорб Місяця. Матимеш зустріч із… (Раптом різко втупившись у долоню.) Про погане я тобі не скажу. Чи все-таки хочеш знати?

БЛУМ (відводить її пальці й підставляє свою долоню): Шкоди більше, ніж користи. Ось, почитай мою.

БЕЛЛА: Ану покажіть! (Крутнувши Блумову руку до себе.) Я так і думала. Вузлуваті пальці, пристрасть до жінок.

ЗОЯ (розглядаючи Блумову долоню): Решітка. Далека морська дорога й одруження на грошах.

БЛУМ: Не сходиться.

ЗОЯ (жваво): Ага, я бачу! Куций мізинець. Твоя квочка тебе геть заклювала. І це невлад?