Велика чорна курка, що несе яйця в обведеному крейдою колі, підводиться, розправляє крила й кудкудаче.
ЧОРНУШКА: Куд-куда-куд-куда! Квок! Квок! (Бочком відступає від знесеного яйця й перевальцем іде геть.)
БЛУМ (показуючи на свою руку): Рубець — це нещасливий випадок. Двадцять два роки тому впав і порізався. Було мені тоді шістнадцять.
ЗОЯ: Бачу! Сказав сліпий. Скажи нам щось цікавеньке.
СТІВЕН: Бачите? Два рухи до однієї великої мети. Мені також двадцять два. Шістнадцять років тому я, двадцятидволітній, гепнувся, і двадцять два роки тому він, шістнадцятилітній, упав зі свого коника-гойдалки. (Морщиться.) Забив десь руку. Треба до зубного. А гроші?
Зоя шепочеться з Флорі, обидві хихочуть. Блум вивільняє руку й неуважливо-повільно виводить по стільниці кривулі зі зворотним нахилом.
ФЛОРІ: Що-що?
Кеб номер триста двадцять чотири, який тягне кобилиця з викличними сідницями, а на передку Джеймс Бартон (Гармоні-авеню, Доннібрук), бадьоро котиться мимо. На сидіннях привільно розсілися О'Кріп О 'Шпар і Ленеган. Позаду на зап’ятках притулився коридорний з «Ормонда». Сумно, понад фіранки, дивляться Лідія Дус і Майна Кеннеді.
КОРИДОРНИЙ (гуцаючи на зап 'ятках, показує їм, ніби грає на носі): Хо-хо, а ви рого… носці?
Бронза й золото перешіптуються.
ЗОЯ (до Флорі): Пошепки! (Вони й далі перешіптуються.)
О’Кріп О’Шпар перегинається з кеба назовні, його капелюх тонкої соломки набакир, а в зубах червона квітка. Ленеган, у морському кашкеті та білих туфлях, догідливо знімає довгу волосину з плеча О'Кропового піджака.
ЛЕНЕГАН: Ха! Що я бачу? Чи не змахував ти павутини з деяких дірочок?
О’ШПАР (самовдоволено осміхаючись): Та індичку патрав.
ЛЕНЕГАН: Підхожа роботка на ніч.
О’ШПАР (підморгує, розчепіривши товсті тупонігтеві пальці): Зваблива повійка для О’Кропа! Найвища якість або гроші назад. (Тицяє тому під ніс свого вказівця.) Нюхни-но оце.
ЛЕНЕГАН (із насолодою нюхає): Ахх! Омар під майонезом! Ахх!
ЗОЯ і ФЛОРІ (разом сміються): Ха-ха-ха!
О’ШПАР (упевнено зіскакує на землю і голосно, щоб усі чули, гукає): Гей, Блуме, привіт! Місіс Блум уже встала?
БЛУМ (у темно-синій плюшевій лакейській лівреї, в коротких панталонах, жовтих панчохах та напудреній перуці): Боюсь, що ще ні, сер. Останні дрібнички туалету…
О’ШПАР (кидаючи йому шестипенсовика): Ось тобі, на джин та рисову пудру. (Спритно накидає капелюха на оленячі роги, що виросли на Блумовім лобі.) Проведи мене. Я маю маленьку приватну справу до твоєї дружини. Ти ж розумієш?
БЛУМ: Так, сер. Дякую, сер. Мадам Твіді зволить приймати ванну, сер.
МЕРІОН: Він має вважати це за велику честь. (Із грайливим хлюпанням витикається з води.) Раулю, ходи сюди, любий, та витри мене. Я тут у Євинім костюмі. На мені лиш новий капелюшок і каретна щіточка.
О’ШПАР (з веселим вогником в очах): Чудесно!
БЕЛЛА: Що-що? Що там таке?
Зоя пошепки розповідає господині на вушко.
МЕРІОН: І хай він дивиться, сцикун! Сутенер! І хай шмагає себе! Ось я напишу котрій-небудь дужій проститутці чи бородатій Бартоломоні, щоб вони оддухопелили його до рубців, не менше дюйма завтовшки, ще й змусили принести мені квитанцію про це, з підписом і печаткою.
БЕЛЛА (регоче): Хо-хо-хо-хо!
О’ШПАР (кидає Блумові через плече): Можеш підглядати в замкову шпарину й тішитись сам з собою, поки я зроблю в неї кілька ходок.
БЛУМ: Дякую, сер, я так і зроблю, сер. А можна мені покликати ще двох моїх приятелів, аби вони посвідкували й зробили знімки? (Подає слоїк із мастю.) Накажете вазелін, сер? Чи помаранчевого цвіту?.. Літеплої водички?..
КІТТІ (з дивана): Розкажи нам, Флорі. Розкажи! Що там…
Флорі нашіптує їй. Шепітливі любслова мурмотять, льоплюблячи голосно макосмако плюсьплесь.
МАЙНА КЕННЕДІ (закочуючи очі під лоба): Ой, це, либонь, як дух герані й спілих персиків! Ой, він просто обожнює кожен її шматочок! Сплелися! Покриває цілунками!
ЛІДІЯ ДУС (ледь розтуляючи губки): Цмок-цмок. Ой, він це робить, носячи її по кімнаті! Верхи на конику-паличці. Чути їх до Парижа й аж до Нью-Йорка. Це мов повні роти полуниці з вершками.
КІТТІ (сміється): Хи-хи-хи.
ГОЛОС О’ШПАРА (солодко-низько-хрипкий-утробний): Аххокрріп їййдверріррип!
ГОЛОС МЕРІОН (хрипко-солодко-горловий): Ойххоочушшчче! Ойпццілуйммоюммитуппоппу шшче!
БЛУМ (здавлюючи себе, з дико розплющеними очима): Вийми! Сховай! Вийми! Ори її! Ще! Бабах!
БЕЛЛА, ЗОЯ, ФЛОРІ, КІТТІ: Хо-хо! Ха-ха! Хи-хи!
ЛІНЧ (показуючи): Дзеркало перед природою{814}! (Сміється.) Ху-ху-ху-ху-ху-ху!
Стівен і Блум обертаються до дзеркала, де з’являється обличчя Вільяма Шекспіра — безбороде, з паралітично закляклими рисами, увінчане віддзеркаленням оленячих рогів, вішалки у вітальні.
ШЕКСПІР (поважно чревовіщає): Так пустку розуму гучний сміх викриває. (Блумові.) Аще хотяше ти невидимо пребути. Взирай! (Сміхокукурікає чорним каплуном.) Ягого! Як там у мене мій Отелко телиться, душачи свою Тещемому! Го-го! Ягогого!
БЛУМ (криво осміхаючись до повій): А коли я почую, про що ви там жартуєте?
ЗОЯ: Швидше, ніж двічі женишся й раз овдовієш.
БЛУМ: Людям прощаються помилки. Навіть великий Наполеон, коли з нього по смерті мірку на голе тіло знімали…
Місіс Дігнем, удова, щоки й ніс-ґудзик почервонілі від розмов про смерть, сліз та тунце-темного хересу, квапливо дріботить у своїй жалобі, в абияк надягнутому капелюшку, на ходу підфарбовуючи й припудрюючи щоки, губи й ніс, лебедиця, що підганяє свій виводок лебедят. З-під спідниці виглядають буденні старі штани покійного мужа та його ж величезні підкочені черевики. Вона тримає страховий поліс Шотландських удів і велику шатропарасолю, під якою вміщується весь її виводок, Петсі, що стрибає на одній короткій ніжці, з відщебнутим комірцем, теліпаючи пакунком свинячих котлет, запхиньканий Фреді, Сьюзі з плачливим риб’ячим ротом, Аліса, що насилу підносить немовля. Вона прискорює їх потиличниками, всі її вимпели в’ються на вітрі.
ФРЕДІ: Ох, ма, не тягни мене так шпарко!
СЬЮЗІ: Мамо, бульйон збігає!
ШЕКСПІР (паралітично лютуючи): Яа бии туу удовууу ууубив перперпершу!
Бородате обличчя Мартіна Каннінгема витісняє безбородий Шекспірів образ. Шатропарасоля п’яно розгойдується, дітки пороснули хто куди. Під парасолею з’являється місіс Каннінгем у кімоно й капелюсі а-ля Весела Вдова. Вона ковзає бокаса, кланяючись та японисто звиваючись.
МІСІС КАННІНГЕМ (співає):
Я не гейша, я — джуел ов Ейша!
МАРТІН КАННІНГЕМ (безпристрасно її споглядаючи): Висікака! Клята невгамовна вітрогонка!
СТІВЕН: Et exaltabuntur cornua iusti[371]. Королеви злягалися з бугаями-рекордистами. Згадайте Пасифаю, на догоду чиїй хіті мій древньостарий предкодавній прадідок був спорудив першу сповідальню. Не забудьте й мадам Грисел Стівенс, а також нащадячих кабанадків родини Ламбертів{815}. А ще Ноя, як він був упився. І ковчег у нього розкрився.
