Зав’язує шнурка. Белла опускає ногу на підлогу. Блум підводить голову. Просто в міжбрів’я свердлять йому її важке обличчя, її очі. Його очі каламутніють, блякнуть, під ними надуваються капшуки, ніс розбрякає.
БЛУМ (мимрить): Чекаючи подальших розпоряджень, честь маємо, панове…
БЕЛЛО (гучним баритоном, із невблаганним поглядом василіска): Нікчемна собако!
БЛУМ (закохано): Імператрице!
БЕЛЛО (з важко обвислими щоками): Рабе перелюбських сідниць!
БЛУМ (благально): Ґрандіозносте!
БЕЛЛО: Гноєїде!
БЛУМ (з обвислими м'язами): Величавосте!
БЕЛЛО: Ану падай! (Ляскає її віялом по плечу.) Згинай ноги! Ліву на крок назад. Ти впадеш. Ти падаєш. Навкарачки!
БЛУМ (захоплено закотивши очі, потім заплющившись): Трюфелі!
Із пронизливим епілептичним вереском вона падає навкарачки, рохкає, сопе, риє рилом біля його ніг, потім розпластується, мовби мертва, щільно прикривши очі тремкими повіками, в позі взірцевого майстра.
БЕЛЛО (коротко підстрижений, із буряковим другим підборіддям та пишними вусами, що облямовують поголений рот. На ньому гамаші горянина, зелений камзол зі срібними ґудзиками, вільного крою сорочка й тирольський капелюх із пером куріпки. Руки глибоко закладені в кишені бриджів. Він ставить ногу на її шию і пригинає до підлоги): Відчуй всю мою ваготу. Падай, безправний рабе, ницьма перед троном переможних закаблуків твого повелителя, аби вони гордо й засліпливо височіли над тобою.
БЛУМ (покірливо лепече): Обіцяю завжди слухатись.
БЕЛЛО (гучно регочучи): Дурепо! Ти зовсім мало знаєш, що на тебе чекає. Я той тартар, що вирішить твою нікчемну долю — вгатить тебе в себе! Всім ставлю коктейлі, коли не виб’ю з тебе всіх твоїх ганебних хитрощів, старенький свиночку. Позадирайся-но зі мною, спробуй лишень! Як зважишся, то зразу й затремти, бо скуштуєш каблучного виховання, вбравшись у гімнастичне трико.
Блум заповзає під диван, визираючи крізь торочки.
ЗОЯ (розправляючи спідниці, щоб заховати її): Тут її немає.
БЛУМ (заплющуючи очі): Тут її немає.
ФЛОРІ (затуляючи її подолком сукні): Вона цього не хотіла, містере Белло. Вона виправиться.
КІТТІ: Ви вже пробачте їй, містере Белло. Адже ви пробачите, правда, мадамсер?
БЕЛЛО (підлесливо): Ну-бо, вийди, люба качечко. Лиш на одне слівце, дорогесенька: просто призначимо покараннячко — і все. Лиш трішечки зважся на коротеньку щиру розмову. (Блум боязко витикає голову.) Оце хороша дівчинка. (Белло хапає її за чуприну й витягує назовні.) Я тільки хочу тебе підправити, задля твого ж добра, по м’якенькому неболючому місцю. Як тут наш ніжний задочок? Ось я по ньому легесенько, люба. Будь готова!
БЛУМ (мліючи): Ой, не порвіть мені…
БЕЛЛО (люто): Кільце в ніздрі, тортури обценьками, биття києм, диба й нагай — все це я змушу тебе цілувати, мучачи під зойки флейти, мов нубійського раба давніх часів. Цього разу ти мені попалась! Ти пам’ятатимеш мене, скільки й житимеш. (Його обличчя наливається кров’ю, жили на лобі набрякають.) Я щоранку гарцюватиму на тобі, на твоїй спинці-отоманці, упхавши в себе добрячий сніданок смаженої свинини від Матерсона й видудливши пляшку Гіннесового портеру. (Відригує.) Посмоктуватиму добру сиґару й читатиму «Газету патентованих рестораторів». А потім, либонь, звелю, щоб тебе закололи в моїй стайні й засмажили на рожні, і я тебе смакуватиму по кусню просто з духівки, з хрумкою шкуринкою, запечену мов молочне порося з рисом та лимонником або із смородиновою підливою. Ой як тобі болітиме!
Починає викручувати їй руку. Блум вищить, перекидається догори кілем.
БЛУМ: Не треба так жорстоко, нянечко! Не треба!
БЕЛЛО (далі викручуючи): Іще разочок!
БЛУМ (стогне): Ой, це ж просто пекло! Як болить! Ти ж із мене просто сотаєш нерв за нервом!
БЕЛЛО (горлає): Чудово, клянусь каправим капралом! Оце ж для мене найкраща новина за останні півтора місяця! Ану ж бо, не змушуй мене ждати! (Вліплює ляпаса їй по щоці.)
БЛУМ (пхинькає): Ви хочете мене віддухопелити. Я все розповім…
БЕЛЛО: Ану придавіть його, дівчата, поки я його засідлаю.
ЗОЯ: Ага! Пройтися по ньому. Я хочу.
ФЛОРІ: І я хочу! Не будь жадюгою.
КІТТІ: Ні, я! Здайте мені його напрокат!
У дверях з’являється бордельна куховарка місіс Кйоу, поморщена, сивоборода, в засмальцьованому фартусі, в чоловічих сіро-зелених шкарпетках та черевиках, обсипана борошном, тримаючи в оголених червоних руках обліплену тістом качалку.
МІСІС КЙОУ (кровожерливо): Чи не потрібна вам допомога?
Вони хапають Блума й притискають до підлоги.
БЕЛЛО (вмощується Блумові на обличчя, порохкуючи, пахкаючи сиґарою, несквапно простягаючи тлусту ногу): Я бачу: Кітінга Клея обрали на президента психіатричної лікарні в Ричмонді, так, і слід зазначити, Гіннесові акції з фіксованим дивідендом котируються по шістнадцять і три чверті. Я просто склеїла писаного дурня, що не купила той пакет, коли радили Крейг і Гарднер. А все моє пекельне безталання, хай йому всячина. Та ще ця триклята Реклама одбателила двадцять до одного. (Спересердя гасить сиґару об Блумине вухо.) Де в біса та клята попільничка?
БЛУМ (попечена й сідницерозчавлена): А! О! Чудовисько! Мучителька!
БЕЛЛО: Проси цього щодесять хвилин. Виклянчуй. Благай про це, як ні про що не благав досі. (Тиче їй у ніс дулю й смердючу сиґару.) Ану цілуй! І це, і те. Цілуй! (Перекидає ногу на другий бік, сідає верхи й, стискаючи Блума коліньми, покрикує як вершник.) Гоп-гоп! їде ляля на коні в червоному жупані. Я поскачу на цій кобилі на Екліпсів приз{804}. (Хилиться набік і грубо стискає тестикули свого коня, погукуючи.) Гей! Нно! Приїду все одно! Я тебе виїжджу як годиться. (Підскакує, мов справжній вершник у сідлі.) Пані їде помалу-малу, кучер їде ристю-ристю, вершник мчить чвалом!
ФЛОРІ (сіпає Белло): А тепер пустіть мене на нього! Ви вже накатались. Я перша просила.
ЗОЯ (сіпаючи Флорі): Ні, дай мені! Мені! Ти ще не приконтачила його, п’явко?
БЛУМ (задихаючись): Не можу більше!
БЕЛЛО: Ну, а я ще й як можу! Стривай-но. (Затримує дихання.) Прокляття. Ось воно. Зараз як прорве. (Відкупорює свій зад і, весь напружившись, із перекривленим обличчям, оглушливо пердить.) Ось тобі! (Знову закупорюється.) Ну й чортяка: шістнадцять і три чверті!
БЛУМ (обливаючись потом): Не чоловіче. (Принюхавшись.) Жіноче.
БЕЛЛО (встаючи з нього): Досить із тебе вже холодних та гарячих. Здійснилося те, чого ти палко прагнув. Відтепер ти розчоловічений і цілковито мій, ти — бидло в ярмі. А зараз про виправне вбрання. Ти розлучишся з чоловічою одежею — тобі втямки це, Рубі Когене? І незагайно дістанеш розкішні шовки, що так мило шурхочуть, коли їх надягаєш через голову.
БЛУМ (зіщулившись): Шовк! Пані звеліла! О хрусткий! Рипучий! Чи повинна я нігтями торкатися до нього?
БЕЛЛО (показуючи на своїх повій): І будеш ти геть такий, як вони: в перуці, з завивкою, напудрена й напахчена, з чисто виголеними пахвами. З тебе знімуть мірки щільно по тілу. Тебе безжально зашнурують у тісний, мов лещата, корсет із м’якого сизого тику, із планшетками китового вуса, геть аж до абсолютної межі, до тазу, прикрашеного алмазом, а фігуру, що стане повніша, ніж була на волі, вбиратимуть в улиплі сукні, в чудесні невагомі спіднички зі шлярками, і на всьому, звісно, буде позначка мого дому: вишукана білизна для Аліси{805}, найкращі парфуми для Аліси. Аліса почуватиметься зашореною. Марії та Марті спочатку буде прохолодно в цих строях, але легкі пишні мережива довкола голих колін нагадають тобі…
