БЛУМ (він очумався): Перебаранчає.

БОФУА: Ах ти ж стерво нещасне! Тебе треба в смердючій калабані втопити. І то якомога швидше, скотиняко підла! (Звертаючися до суду.) Та ви подивіться на його особисте життя. Він живе якимось почетвірним життям — не подвійним, а почетвірним. На людях янгол, а вдома чорт. Його ймення не можна вимовляти при жінках. Найперший інтриган віку.

БЛУМ (звертаючися до суду): А він, неодружений, яким чином…

ПЕРШИЙ ДОЗОРЕЦЬ: Король проти Блума. Викличте свідка Дрісколл.

ОПОВІСНИК: Мері Дрісколл, посудомийниця!

Появляється Мері Дрісколл, молода служниця у стоптаних черевиках. На зігнутій її руці звисає відро, у другій руці швабра.

ДРУГИЙ ДОЗОРЕЦЬ: Ще одна! Ви теж належите до того самого, не приведи Господи, жіночого класу?

МЕРІ ДРІСКОЛЛ (обурено): Я ніяка не хвойда. Я чесна дівчина, і в останнього хазяїна працювала чотири місяці. Непогані умови: шість фунтів за рік, частування чай, пиво і у п’ятницю вихідний день, та довелося піти, бо став до мене чіплятися.

ПЕРШИЙ ДОЗОРЕЦЬ: Чим він вас не влаштовував?

МЕРІ ДРІСКОЛЛ: Почав вимагати, щоб я йому дала, самі знаєте що, але я ж не можу дозволити того, що не годиться для мене, хоч я дівчина бідна, як самі бачите.

БЛУМ (у хатній репсовій куртці, фланелевих штанях, домашніх капцях, неголений, чуб скуйовджений; каже примирливо): Я ж поводився з тобою порядно. Приносив гостинці. Подарував смарагдові підв’язки, які куди люксусовіші, ніж ті, які тобі годилось би показувати. Необачно я заступився за тебе, коли стали шукати винуватця пропажі у нашому домі. Кожен повинен знати межу того, що йому дозволено вчинити. Нумо грати по-чесному.

МЕРІ ДРІСКОЛЛ (запально): Хай мене Господь Бог покарає, якщо я справді поцупила ті устриці!

ПЕРШИЙ ДОЗОРЕЦЬ: То вас, виходить, обмовили? І що потім сталося?

МЕРІ ДРІСКОЛЛ: Він схопив мене зненацька на задвірку, ваша честь, коли хазяйка пішла зранку на закупи, вимагав, щоб я дала йому шпильку. А він як стиснув мене, то потім на тілі чотири синці лишилися. І двічі силкувався засунути руку під спідницю.

БЛУМ: Вона сама рухалася відповідно.

МЕРІ ДРІСКОЛЛ (презирливо): Мені не хотілося пускати в хід мою швабру. Я його усовіщала, ваша честь, а він мені: ти тільки нікому ані слова!

Усі сміються.

ДЖОРДЖ ФОТРЕЛЛ (секретар королівського і мирового суду гучним голосом): Порядок! Зараз обвинувачений виголосить свою першу заяву.

Блум не визнав своєї вини, в руці у нього розквітла квітка водяної лілеї, він починає довгу недоладну промову. Присутні ще почують, що скаже його захисник у своїй разючій промові зверненій до суду. Його геть затоптали в грязюку й оголосили виродком, а проте він, так би мовити, бажає стати на шлях виправи, загладити пам’ять про минуле чистим, як у сестер, життям і повернутися до своєї природи, перетворитися на хатню тваринку. Він народився семимісячним, і його дбайливо вигодував і виплекав прикутий до ліжка батько. Можливо, навіть батько допустився якихось помилок, проте він волів би перегорнути сторінку і нині, наблизившися впритул до ганебного стовпа, зажити спокійним домашнім життям на схилку свого віку у затишку родинного сховку. Уроджений британець він того літнього вечора стоячи на майданчику паротяга Кільцевої лінії бачив час від часу як дощ збирається линути і не линув і у вікнах дублінських домівок і приміських теж видовища щасливого родинного побуту з шпалерами Докрелла за шилінг дев’ять пенсів, невинної малечі, що народилася британцями і жебоніє молитвами Немовляті Христу, юних школяриків, що схилилися над своїми уроками, зразкових панночок, які опановують своє фортеп’яно, або ж того, як вони всі сімейним гуртом палко дякують Господу, зібравшися навколо різдвяного вогнища, а скрізь по країні, по boreens та зелених моріжках та доріжках colleens разом із їхніми swains під мелодії акордеона з органним звучанням із сплава «Британія» з чотирма регістрами і дванадцятьма міхами, просто задурно, такої вигідної нагоди тільки пошукати…

Знову сміються. Він бурмоче щось нерозбірливе. Репортери скаржаться, бо не можуть зрозуміти.

КАНЦЕЛЯРИСТКА І СТЕНОГРАФІСТКА (не відводячи очей від своїх записів): Заткніть йому пельку.

ПРОФЕСОР МАКГ’Ю (за столом для журналістів він кашляє і повторює): Головне, друзяко, щоб ти був здоровий і не кашляв.

Починають перехресний допит на тему — Блум і відро. Велике відро. Власною особою Блум. Розлад шлунку. На Бівер-стрит. Так, беруть кольки. Дуже. Відро тинькарів. Насилу йшов. Хоч стань та плач. Ніби прийшла остання година. Десь ополудні. Кохання або бурґундське. Так, трохи шпинату. Вирішальна хвилина. У відро він не зазирав. Ніхто. Досить брудно. Не зовсім. Давнє число «Цікавинок».

Вигуки і свист. Блум у подертому сурдуті, вимазаному вапном, на голові пом’ятий циліндр з’їхав набакир, на носі наліплений пластир, говорить зовсім нечутно.

ДЖ. ДЖ. О’МОЛЛОЙ (в перуці і мантії адвоката, говорить тоном болісної огуди): Не місце тут глумитися з бідолашного смертного, який перебрав хмільного. Ми не у ведмежатнику і не на студентській гулянці й не прагнемо розіграти тут пародію на справедливий суд. Мій підзахисний — хлопчик із родини іммігрантів, який розпочав своє діло з нуля і тепер чесно силкується заробити собі на шмат хліба. Зфабриковане звинувачення, про яке тут товчуть безперестану, вчинене через хвилинне відхилення від спадковости і вільне поводження, схоже на те, яке йому інкримінується, цілком дозволені на його батьківщині, землі фараонів. Prima facie[326], звертаю вашу увагу на те, що спроби ґвалтування, власне, не було. Статевий акт, як такий, не відбувся. Наруга, на яку скаржилася міс Дріскол, тобто замах на її цноту, більше не повторювалася. В цьому я вбачаю атавізм. В історії родини підзахисного зафіксовані випадки кораблетрощі й лунатизму. Якби обвинувачений міг говорити, то розповів би історію, яка здалась би нам незвичайною з-посеред інших, які можна знайти в книжках. Адже він і сам, ваша честь, скидається на уламок кораблетрощі, у нього слабкі груди, як то у всіх ремісників. Його покірність пояснюється тим, що він виплодок монгольської раси і не відповідає за свої вчинки. По суті кажучи, у нього не всі дома.

БЛУМ (босий, недолугий, у штанях і блузі найманця-азіата на флоті озирається навколо крихітними кротовими очицями, підтискаючи від незручности пальці ніг, потираючи долонею лоба. Потім підтягує штани і зі східною ґречністю вітає суд, показуючи великим пальцем на небо): Яку судову нісь Бозя дала! (Починає наспівувати.)

Крики й свист присутніх заглушили його голос.

ДЖ. ДЖ. О’МОЛЛОЙ (запально озиваючись на вигуки присутнього люду): Це гра в одні ворота. Присягаюся Плутоном, я не дозволю, щоб над моїм підзахисним, хоч який він є, безбоязно знущалася зграя шавок і гієн. Закон джунглів змінюється заповідями Мойсея. Я вважаю, і вважаю категорично, зовсім не бажаючи суперечити меті правосуддя, що обвинувачений зовсім не допомагав учинити злочин, і позовниця зовсім не наражалася на насильство. Мій підзахисний ставився до цієї юної особи, як до рідної дочки. (Блум бере руку Дж. Дж. О'Моллоя і припадає до неї устами.) Я знайду заперечливі свідчення і напевне доведу, що тут знову діє невидима рука. Винуватець невідомий — хапайте Блума. Мій підзахисний сором’язливий і боязкий, він менше всіх на світі здатен зробити щось негоже, щось образливе для скромности або кинути камінь у дівчину, яка пішла по кривій стежці, коли якийсь негідник примусив задовольняти його заласся. Він хоче йти прямою дорогою, і я вважаю його найбездоганнішою людиною з усіх, яких я будь-коли знав. Зараз він перебуває в складних обставинах, позаяк йому довелося закласти свої чималі маєтності в глибинах Малої Азії в Агендат Нетаїм, діапозитиви якого вам зараз покажуть. (Блуму.) Здається мені, бажано, щоб ви дали якусь приємну для люду обіцянку.