БЛУМ (він у червоному трикутному наполеонівському капелюсі з бурштиновим півмісяцем, пальці його руки поволі сунуть від ліктя до її м'якої, вологої, пухкої долоні, і вона делікатно їх не спиняє): Настав час для нічного чаклування. Я витягував скалку з цієї долоні обережно, повільно. (Ніжно, як він надягає їй на палець рубіновий перстень.) La сі darem la mano.
МІСІС БРІН (У цільній бальній сукні, синій, з барвою місячного сяйва, на чолі її оздоблена золотими блискітками діадема сильфіди, бальний записник лежить біля синьо-місячного атласного черевичка, вона поволі вигинає долоню, часто дихаючи.) Voglio е non. Ви гарячий! Ви пекучий! Ліва рука ближча до серця.
БЛУМ: Коли ви тоді зробили свій вибір, усі сказали, що сталося, як у казці про Красуню, яка вибрала Чудовисько. Пробачити вам цього я не зможу ніколи. (Прикладає до чола зціплений кулак.) Подумайте, як багато це важить для чоловіка. Ви для мене важили більше, ніж будь-що інше на цьому світі. (Хрипко.) Жінко, це доводить мене до нестями!
Денніс Брін у білому циліндрі з рекламними щитами Віздома Гелі човгає повз них у хатніх пантофлях, його нечепурна борода стирчить уперед, і він щось мимрить, повертаючи голову праворуч або ліворуч. Малий Елф Берган, убраний як виновий туз, іде слідом за ним і повторює всі його рухи, корчачися з реготу.
ЕЛФ БЕРГАН (глузливо показує на рекламні щити): К. п.: ка-пут.
МІСІС БРІН (до Блума): А внизу гості гойно веселилися. (І вона пустила йому двійко бісиків). Чому ви не поцілували мені долоню, щоб усе пішло на краще? Адже ви хотіли це зробити.
БЛУМ (уражений): Найкраща подруго Моллі! Як ви могли б?
МІСІС БРІН (її м’якенький язичок, вистромившись між губами, дарує йому цілунок голубки): А з вашими запитаннями — до когось іншого. Там у вас, мабуть, є для мене невеличкий даруночок?
БЛУМ (начебто про річ не варту уваги): Кошер. Дещо на вечерю. Що нам домівка наша, як нема чорносливу й м’яса? Я був на «Лії». Місіс Бендмен Палмер. Цікавий інтерпретатор Шекспіра. На жаль, викинув програмку. Ось тут є крамничка, де можна сміливо купувати свинячі ніжки. Помацайте, прошу.
З‘являється Ричі Гулдинг, на голові у нього пришпилені три жіночі капелюшки, а в руці фірмовий портфель Колліса і Ворда, такий важкий, аж Ричі перехилився на один бік, а на ньому білим вапном намальовані череп і схрещені кістки. Відкриває портфель і показує: він ущерть наповнений свинячими ковбасами, копченими оселедцями, в’яленою тріскою і коробками з піґулками.
РИЧІ: Найкращі в усьому Дубліні.
Лисий Пет, забіганий і заморочений офіціант, стоїть на порозі з серветкою на руці й чекає, поки клієнт йому щось замовить.
ПЕТ (несе таріль, тримаючи її нерівно, так що з неї крапкрапкрапає підлива): Біфштекс із нирками. Пляшка лагеру. Хе-хе-хе. Клієнт питає Пета, а Пет не чує і нічого не петра.
РИЧІ: Божемилий! Яне ївз ранку.
Похнюпивши голову, рушає далі. З’являється трудяга, тьопає повз нього, штурхає його своїм палючим двозубцем.
РИЧІ (хапається за поперек, зойкає від болю): Ой! Щоб ти луснув! Нирка!
БЛУМ (показує на трудягу): Шпигун. Не привертайте уваги. Не терплю безтямного натовпу. Я ж сюди прийшов не розважатися. Маю великі труднощі.
МІСІС БРІН: Щоб збити когось із пантелику, ви завжди вигадували якусь історію.
БЛУМ: Я розкажу вам один невеликий секрет, чому я тут опинився. Але нікому ні слова. Навіть Моллі. Я маю на це важливі причини.
МІСІС БРІН (палаючи з цікавости): Ні в якому разі.
БЛУМ: То, може, походимо, якщо хочете?
МІСІС БРІН: Авжеж.
Звідниця даремно робить йому знаки. Блум іде собі разом з місіс Брін. Тер’єр поспішає за ним, скімлячи й махаючи хвостом.
ЗВІДНИЦЯ: Жидівське поріддя!
БЛУМ (у спортивному костюмі вівсяного кольору з гілочкою жимолости в петлиці, фешенебельна жовта сорочка, картатий шарф з андріївським хрестом, білі гетри, бежевий плащ, накинутий на руку, червоні черевики, на грудях у футлярі польовий бінокль, на голові сірий капелюх-котелок): А ви пригадуєте, як колись у давні часи, у прадавні роки, коли Міллі, ми її називали маріонеткою, щойно відлучили, ми усім гуртом поїхали на перегони у Феарігауз?
МІСІС БРІН (у досконалого крою костюмі з темно-синьої вовни, велюровому білому капелюшку, вуалі-павутинці): В Лепардстаун.
БЛУМ: Атож. У Лепардстаун. Моллі тоді виграла сім шилінгів на трирічній кобилці її звали Неклич а потім ми верталися додому через Фоксрок у якійсь старезній чортопхайці і ви тоді красувалися у своєму новенькому капелюшку з білого велюру опорядженого кротовим хутром купленого за порадою місіс Гейс бо ціну на нього бач знизили і тепер він коштував тільки дев’ятнадцять одинадцять, а там додали трохи дроту і клапоть вельветину та й уже, закладаюся на що завгодно це вона зробила сама навмисно…
МІСІС БРІН: Звичайно ж, навмисно, брехлива котяра! Та годі про неї! Гарна порадниця!
БЛУМ: Тому що вона куди менше личила вам аніж та симпатична лискуча тока з крильцем колібрі, якою я так милувався на вас, а ви в ній виглядали дуже привабливо хоча убивати таку крихітну красу, їй-богу, жорстоко з вашого боку і серце у них менше за мачинку.
МІСІС БРІН (гладить його руку, манірно): Авжеж, я таки була жахливо жорстока.
БЛУМ (стиха, таємничо, дедалі швидше): А Моллі уминала сандвіч із м’ясом та гірчицею з кошика місіс Джо Галлагер для щоденного ланчу. Сказати правду, хоча у неї було досить і радників і залицяльників, мене ніколи особливо не хвилював її стиль. Вона була…
МІСІС БРІН: Занадто…
БЛУМ: Саме так. І Моллі знай сміялася коли Роджерс і Штукар О’Рейлі ну кукурікати принагідно, проїжджаючи повз ферму, і нас саме перегнав кабріолет Маркуса Теріуса Мозеса, торгівця чаєм, він їхав із дочкою, відомою під прізвиськом Танцюристка Мозес, і на колінах у неї сидів пудель, дуже поважний, і ви у мене запитали, чи не доводилося мені чути, або читати, або бачити…
МІСІС БРІН (завзято): Так, так, так, так, так, так, так.
Її постать поряд із ним тане в повітрі. Він простує далі, до пекельних воріт, Пес скімлить, супроводжуючи його позаду. У підворітті стоїть баба і сцить по-коров'ячому, нахилившися вперед і розставивши ноги. Біля зачиненого шинку зібрався гурт загулялих майстрових, слухають свого десятника з перебитим носом, а той бавить їх якимись небилицями, хрипко при тому жартуючи. А двоє безруких заходилися боротись і гарчать у п’яному запалі каліцького змагання.
ДЕСЯТНИК (він присів і говорить у ніс, голос звучить гугняво): І коли на Бівер-стрит Кернс зліз із риштувань, що він, по вашому, зробив? Відразу ж вирішив відлити і відлив у відерце з пивом, яке поставили Дерванові тинькарі там на стружках.
МАЙСТРОВІ (регочуть, роззявляючи свої вовчі пащі): От, чортяка!
Їхні вимазані фарбою шапки вихляють на їхніх головах. Заяложені вапном і клеєм, каліки без кінцівок гуцають навколо нього.
БЛУМ: Знову збіг. Вони думають: це смішно. Анітрохи. Серед білого дня. Намагався дійти. Повезло, що не було жінок.
МАЙСТРОВІ: Тож треба, припекло бідоласі. Сечу довелося спустити. І треба було в те пиво.
Блум рушає далі. Дешеві шльондри, поодинці й парами, у хустках і простоволосі, закликають із вуличок, дверей, закутків.
