МИЛО: Ми домовилися: Блум миє землю, я — небо.
Проти бруду тут і там ми завжди у парі.
Я шарую небеса, сидячи на хмарі.
На диску милосонця появляється обличчя аптекаря Свіні.
СВІНІ: Три і пенні, якщо ваша ласка.
БЛУМ: Авжеж. Для моєї дружини, місіс Меріон. За особливим рецептом.
МЕРІОН (стиха): Польді!
БЛУМ: Слухаю, моя пані.
МЕРІОН: Ті trema un росо il cuore[321]?
Зневажливо відвертається і йде, пухка і водночас величава як пава, наспівуючи дует із «Дон Жуана».
БЛУМ: А ви певні щодо цього Voglio? Маю на увазі, як його вимов…
Дибає слідом за нею, слідом за ним дибає пес, винюхуючи. Стара звідниця хапає його за рукав, на її бородавці вилискують волосинки.
ЗВІДНИЦЯ: Десять шилінгів за незайманку. Зовсім свіжа ніхто навіть пальцем. П’ятнадцять років. І там нікого, тільки старий татусь, п’яний як квач.
Вона показує рукою. На порозі своєї відчиненої темної комірчини стоїть Брайді Келлі, боязка, мокра від дощу.
БРАЙДІ: Гетч-стрит. Може, надумались?
Йойкнувши, вона махає хусткою, як кажан крильми, й тікає. За нею женеться здоровий чолов’яга, тупочучи черевиками. Спотикається на сходах, підводиться і зникає в темряві. Чується тихе хихотіння, потім тиша.
ЗВІДНИЦЯ (її вовчі очі, мов жарини): Допався як кіт до сала. До твого відома, у законному закладі незайманої не знайдеш. А у нас за десять. Та не лови ґав, бо ті в цивільному накриють, що й не зчуєшся. А тут виникає ще й ця сучка з шістдесят сьомого.
З'являється Герті Макдауелл. Закочуючи очі, вона кульгає до нього. З манірними вихилясами показує, сором’язливо опустивши очі, те, що тримала в руці за спиною, — білизну, заплямовану кров’ю.
ГЕРТІ: Все те, чим володію на цім світі, я віддаю лише тобі. (Стишує голос.) Це ви зробили. Я вас ненавиджу.
БЛУМ: Я? Коли? Це вам приснилось. Я вас уперше бачу.
ЗВІДНИЦЯ: Зась тобі до джентльмена, дурисвітко! Вона, срамотниця, знай пише облудні листи джентльменові. Шукає клієнтів на панелі, пропонує себе чоловікам. На місці твоєї матері я б давно вже одлупцювала тебе ременем, хвойдо.
ГЕРТІ (Блумові): Тепер ви знаєте всі мої секрети, що у нижній шухляді. (Гладить його рукав, пускає сльозу.) Жаль тебе, одруженого бідолаху! Кохаю тебе за те, що ти зробив зі мною.
(Вона йде засмучена, ступаючи боком, кульгаючи. На бруківці стоїть місіс Брін у бобриковому чоловічому пальті з великими накладними кишенями, очі широко розплющені й свідчать, що вона обмірковує якусь каверзу, посміхаючись усіма своїми травоїдними зубами).
МІСІС БРІН: Містере…
БЛУМ: (Поважно кашляє) Шановна пані, в нашому останньому листі від шістнадцятого червня ми мали приємну нагоду…
МІСІС БРИН: Містере Блуме! Ви тут опинилися в самому осерді гріха! Я спіймала вас на гарячому. Ви дворушник. Так ось хто ви є насправді!
БЛУМ (поквапливо): Не треба так гучно називати моє ім’я. Не знаю, у чому ви збираєтесь мене звинуватити. Не виказуйте мене. Стіни мають вуха. Як ви поживаєте? Ми ж бо з вами цілих сто років. Вигляд у вас чудовий. Кажу вам щиро. Погода саме така, як належить у розпалі літа. Чорне поборює тепло. Звідціля мені ближче додому. Цікавий квартал. Притулок Магдалини для рятунку пропащих жінок. Я секретар…
МІСІС БРІН (піднімає застережливо палець): Не заговорюйте мені зубів. Я знаю декого, кому це не сподобається. Постривайте, я все розкажу Моллі! (Лукаво.) Негайно поясніть, чого ви тут опинилися, інакше буде вам непереливки!
БЛУМ (озирнувшися): Вона часто казала, що хоче побувати. Подивитися на міські нетрища. Заради екзотики. Якби вона була багата, тримала б обслугу негрів у лівреях. Отелло, чорний звір. Юджин Стреттон. Навіть хористів під негрів у ліверморівських виставах. Брати Боухи{745}. Чи, може, й сажотрусів.
Ось вони вибігли на сцену, Том і Сем Боухи, двоє негрів у білих костюмах, червоних шкарпетках, перекрохмалених сорочках під горлянку в стилі Самбо з великими червоними айстрами в петлицях, у кожного з шиї звисає банджо, їхні бліді, на диво невеликі руки сіпають, тринькибринькають струни. Виблискуючи своїми білими «кафрськими» очиськами і білими зубами, стоячи спиною до спини, гупаючи черевиками на дерев’яній підошві, вони вибивають шалений дріб, носок-п'ятка, п’ятка-носок, водночас бринькаючи, виспівуючи, смаковито цмокаючи негритянськими розлогими губами.
Хтось є у моєму домі з моєю Діною,
Хтось є у моєму домі, знаю-знаю,
Хтось є у моєму домі з моєю Діною,
Він награє на старому банджо.
Вони зривають чорні маски зі своїх лагідних простодушних мармиз і, нажарюючи, нашкварюючи, притупуючи, припресовуючи чуки-чуки-чук до ритму кеквоку, роблять його зрозумілим для розваги публіки.
БЛУМ (із кислуватою посмішкою): Чи не можемо ми дозволити собі маленьку вільність, якщо ви не проти? Коли на те буде ваша ласка, я хотів би обняти вас бодай на півсекунди, га?
МІСІС БРІН (весело вигукує): Треба ж таке придумати! Краще подивіться на себе в дзеркало!
БЛУМ: Заради давніх часів, га? Я просто хотів зустрітися вчотирьох, зібрати докупи наші дві шлюбні пари. Знаєте, у мене завжди була слабість до вас. (Меланхолійно.) Адже це я прислав вам валентинку з віршем про газель.
МІСІС БРІН: Боже мій, вигляд у вас не приведи Господи. Побачити, лягти і не встати. (Простягаючи руку, починає допит.) А що це ви ховаєте за спиною, дорогенький? Кажіть, але тільки правду.
БЛУМ (бере її долоню вільною рукою): Ця дівчина звалася Джозі Пауелл і була найчарівливіша дебютантка Дубліна! Як швидко летять роки! Чи пам’ятаєте ви, хоч і з ретроспективними поправками, той давній Святвечір, входини Джорджини Сімпсон, коли грали в Ірвінга Бішопа{746}, пробували читати думки інших або знайти шпильку з зав’язаними очима? Або ж: що сховано в цій табакерці?
МІСІС БРІН: Ви завжди були левом вечірок з вашим володінням трагікомічною декламацією. І ви підтвердили свою репутацію. Ви ж бо завжди були улюбленцем дам.
БЛУМ (дамський кавалір, у смокінгу з шовковими вилогами, з блакитним масонським значком у петлиці, з чорним метеликом і перламутровими застібками піднімає високий пугар шампанського.) Леді й джентльмени, я пропоную тост за Ірландію, дім і красу.
МІСІС БРІН: Любі дні, яким нема вороття. Давня солодка пісня кохання.
БЛУМ (багатозначно притишує голос): Признаюся, я почуваюся чайником, так мені цікаво довідатися, чи не чайником стало дещо у декого зараз.
МІСІС БРІН (жваво): Атож, та ще й гарячим! Я просто вся як чайник, здоровий як Лондон. (Злегка дотикається до нього стегном.) Потім були ще ігри з загадками у вітальні, хлопавки з ялинки, і нарешті ми сіли на отоманці біля сходів. Під гілочкою омели. Супер для нас двох.
