Отож посеред загальних безжурних веселощів, що панували в товаристві, зненацька закалатав дзвоник, і поки всі гадали, яка там могла бути причина, увійшла міс Каллан і, тихо мовивши кілька слів юному містерові Діксону, вийшла, вклонившись щирій компанії низенько. Навіть і коротка присутність серед роздебошеної компанії цієї жінки, обдарованої всіма чеснотами скромности і настільки прекрасної, наскільки й суворої, притлумила гумористичні випади навіть найнестриманіших нечем, одначе щойно вона вийшла, як непристойне лихослів’я, мов за сигналом, знову ринуло потопом. А вбийте мене дурня, ревнув Костелло, цей вельми захмелілий нікчема. Оце так теличка, клянуся всіма монстрами! Закладусь на що завгодно: вона тихцем призначила тобі побачення. Чи ж не так, ти, хтивий собацюро? Та чи ти ж хоч умієш з ними? А в бога душу… Та ще краще тебе, заперечив містер Лінч. Вони там, у Скорботній, тямлять, як обходитися в ліжку. Хрессятий побий, чи ж той док О’Гаргл щось іще там робить, як не лоскоче постійно черничок під підборіддячком? Це така правда, як і те, що душа моя жадає спасіння, що моя Кітті мені розповідала, а вона вже сьомий місяць висиджує там сиділкою. Ах, божмилий, докторе, вигукнув тут юнак у лимонно-жовтій камізелі, зображаючи манірні кривляння й непристойно вигинаючись усім тілом, як же ви розлоскотали мене всю! А пропади все пропадом! Господи Ісусе, як я вся трясуся! Та ви небезпечний, як наш миленький-любенький Отець Поцілуйко, їй-бо! А хай я вдавлюся цим кухлем, знову загорлав Костелло, якщо вона не дожидає поповнення в сімействі! Знаю я одну панію, на яку тільки глянеш, а вона вже й пузом. Одначе тут молодий хірург підвівся й попросив пробачення у товариства, позаяк потрібна його присутність у палаті, як повідомила його медсестра. Милосердному провидінню було завгодно, щоб нарешті настав край стражданням тієї дами, котра була enceinte[274] і перетерпіла все зі зразковою твердістю, породивши допіру брикливого хлопчика. Хотів би я, провадив він, аби мені вистачило терпцю на тих, хто, не мавши ані рішучости давати життя, ані вчености — давати знання, паплюжить благородну професію, яка, виключаючи тільки віддавання шани Божеству, є найвеличнішою силою, котра несе щастя землі. Запевняю вас, що коли б у тому була потреба, я б привів цілу хмару свідків її гідного й шляхетного служіння, яке має викликати не розгнуздану хулу, а гордість і тріумф у людських серцях. Я не можу скинути їх із рахунків. Як? Чорнити таку людину — милу міс Каллан, окрасу своєї статі й диво для нашої, і це ще в таку значущу хвилину, що випала на долю слабкого смертного створіння? Та хай згине сама думка про це! Я здригаюсь, коли думаю про майбутнє того племени, де посіялося таке недобре насіння, де навіть у Горновій хоромині давно забули належно шанувати матір і діву. Проказавши цей докір, він на прощання вклонився товариству й вийшов у двері. Зусібіч почувся схвальний гомін. Дехто запропонував прогнати геть ницого пияка, і то без обговорень, і цей намір міг би й здійснитися, так що дістав би катюга по заслузі, коли б сам він не позадкував поспішно, із жахливою божбою (прокляття ніколи не сходили з його уст) запевнивши товариство, що свята й істинна церква ніколи ще не мала кращого сина, ніж оце він. Здохнути б мені на місці, заволав він, якщо я не найчесніший Френк Костелло, таж я, що стою ось тут перед вами, завжди плекав тільки добрі почуття, а паче всього був змалку навчений, шануй батька свого й матір свою вона ж у мене вміла зготувати пудинг із варенням язика проковтнеш пальчики оближеш не забуду матір рідну все за нею плачу!

Але повернімося до містера Блума, який ще зразу, тільки-но зайшов сюди, вловив декотрі непристойні жартики, одначе стерпів, надумавшись дивитися на них як на плоди незрілого віку, коли, як багато хто вважає, людина не відає жалю. Що правда, то правда: молоді лобуряки вправлялися навперебій, хто втне шаленішу витівку, й галасували, мов великі діти; слова, що пробивалися крізь їхні крикливі та безладні суперечки, були не дуже зрозумілі й дуже непристойні; їхня грубість, образливі mots[275] відштовхували від себе його розум, і все ж тим паче ці молодики не надто старалися дотримувати правил доброго тону, хоча невичерпні запаси їхньої юної тваринної енергії радше приваблювали до них. Одначе слова містера Костелла звучали йому небажаним жаргоном, його нудило од сього безсоромного гультіпаки, що видавався йому якимсь безвухим виродком, потворно згорбленим, хтозна од кого народженим, посланим у цей світ, мов ті горбані, вже з утроби зубатим і ногами вперед, імовірність чого начебто потверджували й сліди від хірургових щипців на його черепі, й наводив цей суб’єкт пана Блума на думу про ту ланку, котрої забракло в ланцюзі творінь^{715} і котрої так дошукувався винахідливий розум покійного містера Дарвіна. Блум-бо вже переступив за половину строків, які одпускає нам доля, і пережив незліченні злигодні земного буття, отож, належавши до племени обачливого, а ще мавши рідкісний дар передбачення, давно вже звелів серцю своєму не піддаватися поривам гніву, а натомість, гамуючи їх незагайно та вміло, берегти у себе в грудях те супокійне всеприйняття, яке ниці людці ганять, швидкі на суд — зневажають, і всі вважають стерпним — але не більше того. За тими, хто змагається в дотепності, висміюючи тендітну натуру жінки (глибинно чужий йому нахил), він не визнав би ні чесного ймення, ні шляхетного виховання, тоді як супроти тих, хто, втративши усяку міру, більше вже нічого не годен був утратити, у нього лишалася вигострена зброя — досвідченість, здатна змусити їхнє зухвальство до безславного та безладного відступу. Це не боронило йому співчувати палкій юності, яка, попри шавкотіння старечого недоумства та буркотню засуворого старшинства, одвічно прагне (як виражають те цнотливі образи Святого Письма) вкусити од плода забороненого; одначе він нізащо не зміг би скотитися до такого нехтування людяністю в ставленні до шляхетної дами, що виконує покладений на неї обов’язок. Отож виснуємо: хоча слова тієї першої сестри й підтримали в ньому сподівання на швидке розрішення породіллі, але, хай там як, годі не визнати, яке велике пережив він полегшення, коли довідався, що після аж таких тяжких випробувань добрі провіщення все-таки збулися, і тим самим явлені були всім і милосердя, й щедрість Верховної Істоти.

Свої розмірковування щодо великої цієї події він зважився повідати сусідові, сказавши, що, стосовно його уявлень про сей предмет, його думка (якої, можливо, йому й не варто було б висловлювати) така, що тільки той, у кого замість серця шмат льоду, а розум заморожений, не зрадіє од звістки про завершення пологів страдниці, позаяк їй випали жорстокі випробування без будь-якої її провини. Ошатно вбраний молодик гостро одказав, що вина за ті її випроби цілковито лягає на її мужа чи, принаймні, мала б на нього впасти, якщо тільки дама не є новітньою матроною ефеською^{716}. Мушу вам сказати, додав містер Кротерс, постукавши по стільниці, аби ще й звуком підкріпити своє повідомлення, що її старий Алілуїще знову приходив сьогодні, геть уже підтоптаний, із тими бакенбардами, і гундосить самим носом, скажіть хоч слівце, як там Вільгельміна, життя моє, так він її прозиває. Я велів йому бути готовим, мовляв, сподівана подія ось-ось прорветься. Просто притча, скажу я вам. Не надивуюся потенції цього старигана, якщо він зі своєї половини спромігся виколошкати ще одне. Всі почали вихваляти його, як хто вже умів, і тільки гостроязикий фертик усе наполягав, що то, мовляв, хтось інший, а не законний муж, одзначився у цій справі: чи духовна особа, чи факельник (вельми чеснотливий), чи мандрівний продавець усілякого дріб’язку, потрібного в кожному хазяйстві. Яка ж дивовижна, бесідував гість сам із собою, яка незрівнянна їхня здатність до метемпсихозу, якщо і чадоприйомний покій, і трупорозтинальний театр обернено нині ними в академії аморальної легковажности — і за всього сього вже самого лише входження до вченої корпорації буде достатньо, аби ці служителі пустих забав умлівіч перетворилися на взірцевих майстрів того мистецтва, яке стільки славетних мужів мають за найдостойніше з усіх. Але ж, додав він іще, може статися, се дає їм нагоду не стримувати напружених почуттів, які гнітять їх у повсякденному житті, бо ж неодноразово спостерігав я потвердження тому, що крук крукові ока не вийме.