Це логічний спосіб покласти край курінню, і щодня тисячі людей кидають курити, використовуючи різновиди даного методу. Однак досягти успіху, застосовуючи цей підхід, дуже важко з таких причин:

1. Справжня проблема – не проблема кидання курити. Щоразу, коли ви гасите цигарку, то вже це робите. Одного дня ви можете навести переконливі аргументи та сказати: «Я більше не хочу курити». Кожен курець має такі міркування у будь-який день життя, і вони набагато вагоміші, ніж можна уявити. Справжня проблема полягає в тому, що другого, десятого чи десятитисячного дня, у мить слабкості, тріумфу або просто в стані сп’яніння, ви викурюєте одну цигарку, та оскільки куріння якоюсь мірою є наркотичною залежністю, то хочете взяти другу, а потім ще одну і раптом знов стаєте курцем.

2. Піклування про власне здоров’я має нас зупинити. Розум підказує:

«Кинь курити, дурню!» Насправді в результаті зробити це стає навіть складніше. Ми куримо, наприклад, коли нервуємо. Скажіть курцю, що тютюн вбиває його, і перше, що він зробить, – це закурить цигарку. На території The Royal Marsden Hospital, найголовнішого онкологічного центру у Великій Британії, можна побачити набагато більше недокурків, ніж біля будь-якої іншої лікарні.

3. Насправді всі доводи ускладнюють відмову від цигарок з двох причин. По-перше, створюється відчуття жертвопринесення, бо нас завжди змушують позбутись нашого «маленького друга», чи опори, чи невеликої вади, чи втіхи – залежно від того, як це розцінює курець. По-друге, надівають на нас шори. Причини, з яких ми куримо, відрізняються від тих, через які маємо кинути курити. Ось як звучить головне питання: «Чому є потреба в цигарках?»

Легкий спосіб позбутись залежності полягає в наступному: спочатку треба забути про підстави, через які ми хотіли б кинути курити, та поставити собі такі питання:

1. Що дає мені куріння?

2. Чи справді я отримую задоволення від цигарок?

3. Чи дійсно хочу йти по життю, сплачуючи шалені гроші лише за те, щоб задихатися, засовуючи ці штукенції в рот?

Правда в тому, що куріння абсолютно нічого вам не дає. Дозвольте пояснити. Я не кажу про те, що вади куріння перевищують його переваги. Усі курці дуже добре про це знають. Мається на увазі, що куріння не має жодної переваги. Єдиною колись вважався так званий соціальний плюс. Проте сьогодні навіть самі курці визнають куріння антисоціальною звичкою.

Більшість людей вважають за потрібне дати раціональне пояснення своєму курінню, але кожний аргумент – омана й ілюзія. Отже, перше, що ми зробимо, – розвінчаємо ці примари. Ви усвідомите, що власне нема від чого відмовлятись. Не тільки не існує того, що доведеться кинути курити, але, більш того, у тому, щоб стати некурцем, багато очевидних вигод (гроші та здоров’я – лише дві з них). Щойно ви розвінчаєте ілюзію про те, що без цигарки життя вже ніколи не буде приємним, як колись, щойно ви зрозумієте, що існування без тютюну не лише так само приємне, але й набагато приємніше, щойно ви звільнитесь від чуття позбавлення або втрати – ми повернемось до здоров’я та грошей, а також до інших численних причин відмови від куріння. Це розуміння стане вам додатковою підтримкою та допоможе досягти того, чого ви дійсно бажаєте, – насолоджуватися життям, вільним від рабської нікотинової залежності.

Я зацікавився цією темою, як вже пояснював раніше, через свою власну залежність від куріння. Те, що мені врешті-решт вдалося позбутись її, – диво. Раніше всі спроби супроводжувалися тижнями чорної депресії. Траплялися й такі періоди, коли я був відносно веселим, але наступного дня пригнічення поверталося. Мій стан був схожий на спробу вилізти зі слизької ями, коли відчуваєш, що ти вже нагорі, бачиш сонячне світло, а потім раптом знов зсуваєшся донизу, на дно. Врешті-решт ви прикурюєте цигарку – на смак вона жахлива – та намагаєтесь розібратися, чому змушені це робити.

Ось одне з питань, що його я завжди ставлю пацієнтам до початку консультації: «Ви хочете кинути курити?» У якомусь розумінні це дурниці. Усі курці (разом з членами організації FOREST) залюбки позбавилися б вiд шкідливої звички. Якщо ви спитаєте найзатятішого курця: «Якби ви змогли повернутись в той час, коли ще не стали залежати від цигарок, але з тим знанням, що маєте зараз, чи почали б тоді курити?», «Звичайно ж, ні», – відповість будь-хто.

Дізнайтеся у найбільш затятого курця – кого-небудь, хто не вважає, що куріння шкодить його здоров’ю, кого не турбує громадський осуд і хто може собі це дозволити (а таких людей сьогодні не так вже й багато): «Ви заохочуєте своїх дітей курити?» «Звичайно ж, ні», – відповість будь-хто.

Усі курці відчувають, що ними володіє щось диявольське. На самому початку куріння це твердження: «Я кину, але не сьогодні, а завтра». У результаті ми досягаємо тієї фази, коли вважаємо, що не маємо сили волі або що в цигарцi є дещо необхідне для того, щоб насолоджуватися життям.

Як я вже казав, проблема полягає не в тому, щоб пояснити, чому кинути курити легко, а в тому, щоб зрозуміти, чому це важко. Насправді реальна проблема – це усвідомити, чому більшість людей взагалі починають курити або чому в певні моменти часу понад 60 % населення світу було курцями.

Увесь процес куріння – це надзвичайна загадка. Єдина причина, чому ми взагалі беремо в ньому участь, – тисячі людей, що вже втягнуті у цей процес. При цьому кожен із них шкодує, що взагалі почав курити, та переконаний у тому, що куріння є марнуванням часу й грошей. Проте, дивлячись на курців, нам важко повірити, що вони не отримують задоволення від тютюну. Ми пов’язуємо куріння зі світом дорослих і тому старанно трудимось, щоб захопитись ним. Потім все життя розповідаємо дітям, що курити не треба, а самі намагаємось позбутися цієї шкідливої звички.

Почавши курити, ми постійно сплачуємо шалені гроші. Пересічна особа, яка викурює 20 цигарок на день, за життя витрачає на них п’ятдесят тисяч фунтів стерлінгів. Що ми робимо з цими грошима? (Не було б дуже погано, якби спустили їх у каналізацію.) Використовуємо їх для систематичного заповнювання власних легень канцерогенними смолами, поступово забиваючи та отруюючи свої кровоносні судини. Щодня спонукаємо кожний м’яз і орган нашого тіла зазнавати кисневого голодування, стаючи дедалі більш млявими. Довічно засуджуємо себе до огидного сморідного подиху, потемнілих зубів, прокуреного одягу, смердючих попільниць і затхлого запаху тютюну. Це одвічне рабство. Половина життя триває в обставинах, коли суспільство забороняє нам курити (церкви, лікарні, школи, вагони метро, театри тощо) або коли намагаємось скоротити кількість цигарок чи кинути курити, почуваючи себе позбавленими чогось. Інша половина існування триває в обставинах, в яких нам дозволено курити, але ми б самі дуже хотіли, щоб було заборонено. Дуже дивне хобі: займаючись ним, ви хочете припинити, а коли не займаєтесь – мрієте про нього. Це – життя, коли половина суспільства ставиться до вас як до прокаженого, та жахливішим за все є те, що подібне існування вибирає розумна та раціональна людина. Курець зневажає себе кожного загальнонаціонального дня боротьби з курінням, щоразу, коли він випадково читає попередження Міністерства охорони здоров’я, коли проходять кампанії боротьби з раком або неприємним подихом, щоразу, коли в нього знов заболить десь у грудях, щоразу, коли виявляється єдиним курцем у компанії некурців. Змушений завжди жити зі свідомістю, затьмареною почуттям провини та страху, що він отримує натомiсть? АБСОЛЮТНО НІЧОГО! Задоволення? Насолоду? Розрядку? Підтримку? Усе це – омани, якщо ви тільки не вважаєте приємним носіння тісного взуття, аби отримати задоволення, коли його знімете!

Як я вже зазначав, головна проблема – спробувати зрозуміти не тільки те, чому курцям важко кинути курити, але й чому людина взагалі курить.