КУРЕЦЬ: «Я КУРЮ ТІЛЬКИ З ОСОБЛИВОГО ПРИВОДУ». Так, ми всі з цього починаємо. Але чи не дивовижно, як швидко зростає кількість особливих випадків, і перш ніж ми усвідомимо це, починаємо курити з будь-якого приводу.
КУРЕЦЬ: «Я КИНУВ, АЛЕ ЧАС ВІД ЧАСУ ВИКУРЮЮ ЦИГАРКУ АБО СИГАРУ». У якомусь сенсі, подібні курці найжалюгідніші зі всіх. Вони або живуть, вважаючи себе позбавленими чогось, або, що трапляється набагато частіше, їхня випадкова сигара перетворюється на дві. Вони залишаються на слизькому шляху, який веде лише в один бік – ВНИЗ. Рано чи пізно такі люди знову стають затятими курцями і потрапляють в ту саму пастку, в якій опинилися раніше. Існує ще дві категорії нерегулярних курців. Перший тип – це курці, які викурюють лише випадкову цигарку або сигару під час суспільних подій. Насправді ж це – некурці. Їм не подобається курити. То лише відчуття, що вони щось упускають, хочуть бути частиною події. Ми всі починаємо подібним чином. Наступного разу, коли сигари підуть по колу, зверніть увагу, як через деякий час курці перестають курити їх. Навіть затяті курці не можуть дочекатися можливості погасити сигару. Вони б віддали перевагу власним цигаркам. Чим дорожча й більша сигара, тим важче її курити – здається, що ця диявольська штукенція димітиме всю ніч. Курці другої категорії зустрічаються дуже рідко. З тисяч людей, що звернулися до мене за допомогою, я можу згадати лише прикладів з десять. Описати цей тип курців краще через наступний приклад. Мені зателефонувала жінка, щоб записатися на приватний прийом. Вона адвокат, курить близько дванадцяти років і за весь цей час ніколи не курила більше чи менше двох цигарок на день. Утім, це дуже вольова та рішуча жінка. Я пояснив їй, що ефективність групових сеансів не нижча за індивідуальні і в будь-якому випадку я веду індивідуальний прийом, тільки якщо людина настільки відома, що це призведе до зриву роботи групи. Вона почала плакати, і я не міг встояти перед сльозами.
Консультація дуже дорого коштує; адже більшість курців дивуватимуться, чому ця жінка взагалі захотіла кинути курити. Вони б з радістю заплатили мені суму рахунка, який я їй виставив, тільки за те, аби курити дві цигарки на день. Але це помилка – вважати, що ті, хто курить час від часу, щасливіші та можуть контролювати свою звичку. Мабуть, можуть, але вони точно не щасливіші. У нашому випадку батьки цієї жінки померли від раку легенів до того, як вона сама стала залежною від тютюну. Як і я, вона дуже боялася куріння, поки не закурила вперше. Як і я, вона стала жертвою сильного тиску і спробувала першу цигарку. Як і я, вона досі пам’ятає її огидний смак. Однак на відміну від мене, що капітулював і дуже швидко став затятим курцем, вона чинила опір падінню.
Усе, що вам коли-небудь подобалося в цигарці, – це закінчення потягу до неї, незалежно від того, викликаний він майже невідчутною фізичною залежністю від нікотину або моральними тортурами, причиною яких є заборона почухати місце, що свербить. Самі собою цигарки – це отрута й гидота. Ось чому ви страждаєте від ілюзії отримання задоволення від тютюну лише через деякий період утримання. Як і у випадку з відчуттям голоду або спраги, чим довше ви від них потерпаєте, тим більшу радість відчуваєте, коли нарешті втамовуєте їх. Курці помиляються, вважаючи, що потяг до нікотину є лише звичкою. Вони думають: «Якби мені вдалося знизити куріння до певного рівня або якби я зміг курити лише в особливих випадках, то моє тіло та розум погодилися б із цим. Потім, якщо мені захочеться, зможу утримувати кількість викурених цигарок на тому самому рівні або ще скоротити її». Чітко засвойте, що не існує ніякої «звички». Куріння – це наркотична залежність. Природним прагненням можна вважати намагання полегшити муки відвикання, а не продовжувати їх. Навіть бажання утримувати куріння на тому самому рівні, на якому ви перебуваєте зараз, вимагатиме сили волі та дисциплінованості протягом решти вашого життя. Мірою того як зростає несприйнятливість організму до наркотику, вам хочеться курити дедалі більше, а не менше. Мірою того як нікотин починає руйнувати фізичне та розумове здоров’я і розхитувати вашу нервову систему, мужність і впевненість у собі, ви дедалі менше будете здатні чинити опір прагненню скоротити інтервали між цигарками. Ось чому на самому початку ми ще можемо курити або не курити. Якщо підхоплюємо застуду, то припиняємо курити. Це пояснює, чому люди мого типу, які ніколи не мали ілюзій щодо задоволення від куріння, змушені були продовжувати курити одну цигарку за іншою, незважаючи на те, що кожна з них ставала справжнім фізичним катуванням.
Не заздріть цій жінці. Коли ви курите за дванадцять годин лише одну цигарку, вона стає для вас найціннішою річчю у світі. Протягом дванадцяти годин бідолашна жінка боролася з собою. Вона так і не змогла кинути курити, при цьому боялася збільшити вживання нікотину через страх захворіти раком легенів, як її батьки. Але щодня впродовж двадцяти трьох годин і десяти хвилин вона мала боротися зі спокусою. Те, що їй вдалося, вимагало величезної сили волі, і, як я вже казав, такі випадки дуже рідкісні. Але зрештою це довело жінку до сліз. Погляньте на ситуацію логічно: або в курінні є непідроблене задоволення чи підтримка, або взагалі нічого немає. Якщо в ньому дійсно щось існує, хто захоче чекати годину, день або тиждень? Чому протягом певного часу люди відмовляють собі в отриманні насолоди або допомоги? А якщо в курінні немає істинної підтримки або задоволення, то навіщо взагалі курити?
Я також пам’ятаю інший випадок, із чоловіком, який викурював по п’ять цигарок на день. Він розпочав телефонну розмову хрипким голосом: «Пане Карр, я лише хочу кинути курити, перш ніж помру». Ось як цей чоловік описав своє життя.
«Мені шістдесят один рік. Через куріння я заробив рак горла.
Зараз фізично можу викурити лише п’ять самокруток на день.
Раніше я міцно спав усю ніч. Тепер прокидаюся щогодини, і єдине, про що можу думати, – це тютюн. Навіть коли сплю, то мрію покурити.
Мені не можна курити першу цигарку вранці до десятої години. Я встаю о п’ятій ранку та випиваю незліченні чашки чаю. Дружина встає десь о восьмій, і, оскільки тепер у мене абсолютно дурний характер, то не дозволяє мені лишатися вдома. Я іду до теплиці та намагаюся зайняти себе чимось, але мене постійно переслідують думки про куріння. О дев’ятій ранку починаю скручувати свою першу цигарку та скручую її, доки вона не стане ідеальною. Не те щоб мені потрібно, аби вона такою була, – просто мені є чим зайнятися. Потім я чекаю на десяту годину. Коли час підходить, руки починають безконтрольно тремтіти. Я не прикурюю одразу. Адже якщо я закурю, то доведеться чекати три години до наступної. Нарештi я закурюю, роблю одну затяжку і одразу гашу цигарку. Продовжуючи цей процес, можу розтягти куріння однієї штуки на цілу годину. Я курю цигарку, поки від неї не залишиться лише чверть дюйма (шість десятих сантиметра), а потім чекаю наступну».
На додаток до цього бідолаха обпік собі обидві губи, бо курив цигарки майже до самого кінця. Можливо, ви уявили повного недоумка. Але це не так. Цей чоловік – колишній сержант морської піхоти, зростом понад шість футів (сто вісімдесят три сантиметри). Раніше він займався легкою атлетикою та зовсім не хотів ставати курцем. Однак під час останньої війни суспільство вважало, що цигарки надають мужності, і всім солдатам видавали пайок цигарок. Фактично це був наказ стати курцем. Решту життя чоловік витрачав шалені гроші на цигарки та кошти платників податків на власне лікування, і все це повністю зруйнувало його фізично й морально. Якби він був твариною, суспільство припинило б його страждання, однак ми досі дозволяємо фізично та розумово здоровим підліткам потрапляти у залежність від куріння.
Ви можете подумати, що наведений приклад – перебільшення. Це надзвичайний випадок, але не унікальний. Я чув буквально тисячі подібних історій. Цей чоловік вилив мені душу, але можете бути впевненими, що багато хто з друзів та знайомих заздрять йому, бо він викурює лише п’ять цигарок на день. Якщо думаєте, що з вами не трапиться нічого подібного, ПРИПИНІТЬ ОБМАНЮВАТИ САМОГО СЕБЕ.
