— Бо я нутром відчуваю, що ці брати Найти набагато цікавіші, ніж здається.

— Ти завжди мені кажеш, щоб не довіряла інтуїції.

— Ніколи не казав, що я не лицемір. І ще готуйся,— додав Страйк, коли вже вставали з-за столу,— Рафаель на тебе образився.

— Чого це?

— Іззі сказала, що він на тебе запав. І засмутився, коли ти виявилася детективом під прикриттям.

— Ой,— вимовила Робін. На її обличчі проступив слабкий рум’янець.— Ну, впевнена, що він швидко оговтається. Він саме з таких.

Страйк чимало годин свого життя присвятив намаганням зрозуміти, чим саме викликав ображене мовчання з боку жінки, яка на той момент перебувала поруч з ним. У тому, як дусалася більшу частину п’ятничного вечора Лорелея, добрим було одне: Страйк знав, чим саме її образив, і був навіть готовий визнати, що певною мірою це незадоволення правильне.

Він п’ять хвилин як приїхав до її квартири в Камдені, аж тут подзвонила Іззі — почасти розповісти про лист, якого отримала від Ґерайнта Вінна, але головно просто поговорити (Страйк це зрозумів). Вона не перша з його клієнтів уважала, що на додачу до детективних послуг придбала суміш отця-сповідальника і психотерапевта. З усього було зрозуміло, що Іззі вирішила присвятити розмові зі Страйком цілий п’ятничний вечір, а натяки на флірт, помітні в тому, як під час минулої зустрічі вона торкалася його коліна, по телефону стали ще прозорішими.

Схильність мати Страйка за потенційного коханця Незрідка траплялася серед вразливих і самотніх жінок, з якими він працював. З клієнтками він не спав, хоча спокуса іноді була. Агенція надто багато важила для нього, та навіть якби Іззі його приваблювала, Страйк би все одно ретельно тримався стерильного професіоналізму, бо в його очах дружба з Шарлоттою навіки заплямувала Іззі.

Він щиро намагався закінчити розмову — Лорелея якраз готувала і мала особливо гарний вигляд у шовковистій сапфірово-синій сукні, схожій на нічну сорочку,— але Іззі причепилася, мов той реп’ях. Страйк майже три чверті години намагався здихатися клієнтки, яка довго й голосно сміялася навіть з натяків на жарт, тож Лорелея чудово зрозуміла, що на телефоні — жінка. Щойно Страйк відкараскався від Іззі й почав пояснювати Лорелеї, що то убита горем клієнтка, як подзвонив Барклей з новинами про Джиммі Найта. Сам факт, що Страйк прийняв другий дзвінок, хай і говорив значно менше, в очах Лорелеї лише поглибив першу образу.

Це вперше вони з Лорелеєю бачилися відтоді, як вона відмовилася від свого освідчення. Гі ображений вигляд за вечерею лише підтвердив неохочу впевненість Страйка в тому, що вона не хоче продовження стосунків без зобов’язань, а натомість ухопилася за надію, що коли не тиснути на Страйка, він матиме волю визнати, що насправді глибоко в неї закоханий. Майже годинна розмова по телефону (вечеря в цей час повільно завітрювалася в духовці) розбила її сподівання на ідеальний вечір і новий початок у стосунках.

Якби Лорелея прийняла його щирі вибачення, Страйк би не відмовився від сексу. Однак коли о першій тридцять ночі вона врешті-решт вибухнула плачем самозвинувачення й самовиправдання, Страйк уже так утомився і розсердився, що не хотів приймати жодних тілесних заохочень,— і, звісно ж, в її очах його відмова набуде значущості.

Все, кінець. Так він думав, коли з мішками під очима і щетиною на щелепі підвівся о шостій ранку і ходив якомога тихше, щоб вона не прокинулася, поки він не пішов з її квартири. Страйк не снідав, бо Лорелея завісила двері в кухню занавіскою з намистин, які голосно тріщали; він уже майже вийшов на сходи, які вели на вулицю, аж тут з темної спальні виступила Лорелея — сонна, сумна, така бажана у короткому кімоно.

— Ти навіть прощатися не збирався?

«Не плач. Чорт, тільки не плач».

— Ти так мирно спала. Я мушу йти, Робін забере мене на...

— А,— зронила Лорелея.— Ні, змушувати Робін чекати не можна.

— Я подзвоню,— пообіцяв Страйк.

Він, здається, почув схлипування, коли потягнувся до клямки дверей, але відчинив їх з таким гуркотом, що міг чесно сказати: не чув.

Часу була ще купа, тож Страйк принагідно зазирнув до «Макдональдсу» і купив макмафін з яйцем і велику каву, які й спожив за невитертим столом в оточенні інших недільних ранніх пташок. Молодик з чиряком на потилиці читав «Індепендент» просто перед Страйком, і той устиг прочитати над його плечем заголовок «Міністерка спорту йде від чоловіка», перш ніж юнак перегорнув сторінку.

Витягнувши телефон, Страйк загуглив «Вінн шлюб». Негайно посипалися заголовки: «Міністерка спорту пішла від чоловіка: „розходимося друзями"», «Делла Вінн розриває шлюб», «Незряча міністерка Параолімпіади подала на розлучення».

Великі газети стисло наводили факти, дехто згадав подробиці стрімкої Деллиної кар’єри в політиці й не тільки. Адвокати видань, ясна річ, зараз дуже обережно обходилися з Віннами, адже абсолютної заборони ніхто не зняв. Страйк за два укуси прикінчив свій макмафін, пхнув у рота непідкурену цигарку і покульгав з ресторану. На тротуарі закурив, тоді на телефоні відкрив вебсайт відомого й скандального політичного блоґера.

Короткий допис опублікували всього кілька годин тому.

Котра це стрьомна вестмінстерська парочка з потягом до юних підлеглих урешті-решт наче розбігається? Він втратить доступ до молоденьких майбутніх політикинь, на яких стільки часу полював, а от вона вже знайшла вродливого молодого «помічника» і скоро забуде про біль розставання.

Менш ніж за сорок хвилин Страйк вийшов зі станції «Беронс-Корт» і прихилився до телефонної буди перед входом. Самотньо стоячи під літерами в стилі ар-нуво біля відкритого цоколя величної станції, він знову дістав телефон і продовжив читати про розставання Віннів. Їхній шлюб тривав понад тридцять років. Страйк знав тільки одну пару, що так само довго була разом,— своїх корнволльських тітку й дядька, які були їм з Люсі за батьків у ті довгі періоди, коли мама не могла чи не хотіла про них дбати.

Почувши знайомий стукіт і гуркіт, Страйк звів очі. Наближався старезний «лендровер», який Робін отримала від батьків. Золотава голівка Робін над кермом заскочила утомленого і трохи пригніченого Страйка зненацька. Накотила хвиля несподіваного щастя.

— Доброго ранку,— привіталася Робін, а Страйк (на її погляд, вигляд він мав жахливий) відчинив дверцята і закинув наплічник усередину.— Та стули пельку! — то вже вона зверталася до водія позаду, який наліг на клаксон, розсердившись, що Страйк так довго сідає в машину.

— Вибач... нога завдає клопоту. Вдягався похапцем.

— Та нічого... сам такий! — гукнула Робін до водія, який тепер обганяв їх, осипаючи лайкою — жестами й усно.

Усівшись врешті-решт на пасажирське сидіння, Страйк ляснув дверцятами, і Робін зрушила з місця.

— Були проблеми з тим, щоб вирватися?

— Про що ти...

— Про журналіста.

— А,— озвалася Робін.— Ні... він усе. Здався.

Страйк подумав, що Метью завдав їй клопоту, коли Робін вирішила проміняти суботу на роботу.

— Чула про Віннів? — спитав він.

— Ні, а що сталося?

— Розлучаються.

— Та ну!

— Так. Усі газети пишуть. От послухай...

Він уголос прочитав уривок з політичного вебсайту.

— Боже,— мовила Робін тихо.

— Вчора мав кілька цікавих дзвінків,— повідомив Страйк, коли помчали в бік траси М4.

— Хто дзвонив?

— Іззі, тоді ще Барклей. Іззі вчора отримала листа від Ґерайнта,— відповів Страйк.

— Що, правда? — спитала Робін.

— Так. Його кілька днів тому надіслали до Чизвелл-гаузу замість її квартири в Лондоні, тож вона розпечатала його, тільки як поїхала до Вулстоуна. Вона мені його відсканувала і надіслала. Хочеш послухати?