Вона підкурила, поглядаючи на Страйка понад пальцями і явно сподіваючись таки почути, що Джиммі такого накоїв, аж Страйк ним зацікавився. Врешті-решт вона сказала: .

— Не знаю, чи він давав собі клопіт пересвідчитися, що всім його подружкам є шістнадцять років. Потім я почула, що одна з них... але тоді ми вже розійшлися. То вже були не мої проблеми,— розповіла Дон, а Страйк записав.

— І я б йому не довіряла, коли йдеться про юдеїв. Він їх не любить. Якщо вірити Джиммі, Ізраїль — то корінь усього зла.

Сіонізм! Мене від того слова вже нудило. Наче ж уже достатньо настраждалися люди,— туманно додала Дон.— А, його начальник у «Занеті» був єврей, вони одне одного ненавиділи.

— Як його звали?

— Ой, як же воно там...— Дон сильно затягнулася цигаркою, насупилася.— Пол, а далі? Лобштайн, ось. Пол Лобштайн. Він, мабуть, і досі в «Занеті».

— Ви зараз спілкуєтеся з Джиммі чи з його родичами?

— О Боже, та ні. Знати їх не хочу. А єдина його рідня, яку я знала, то малий Біллі, його брат.

Сказавши це ім’я, вона пом’якшилася.

— Він був не при собі. Було діло, трохи пожив з нами. Таке вже сонечко, але не при собі. Джиммі казав, то через батька. Той був буйний алкаш. Сам їх виростив і бив на яєчню, таке розповідали, ременем бив і чим хочеш. Джиммі втік до Лондона, а бідолашний малий Біллі лишився з батьком. Не дивно, що став такий.

— Що ви маєте на увазі?

— У нього був... тик, так це називається?

І вона цілком точно повторила жест від носа до грудей, який Страйк бачив у себе в офісі.

— Я ще знаю, що його посадили на пігулки. Потім він від нас поїхав, якийсь час орендував квартиру з іншими хлопцями. Відколи ми розійшлися з Джиммі, я його більше не бачила. Він був милий хлопчина, але Джиммі бісив.

— Як саме?

— Джиммі не любив, коли Біллі розповідав про їхнє дитинство. Не знаю, мабуть, Джиммі сумління мучило, що покинув брата самого вдома. Там була така дивна історія...

Страйк бачив, що вона давно про це не замислювалася.

— Дивна? — підказав він.

— Було кілька разів: Джиммі випивав і розповідав, що батько горітиме в пеклі за те, чим заробляв на прожиття.

— Він же наче різноробом був?

— Правда? А мені казали, що столяром. Працював на родину отого політика, як його? З таким волоссям ще.

Вона жестом зобразила жорстку копицю на голові.

— Джаспер Чизвелл? — підказав Страйк, вимовляючи прізвище так, як воно пишеться.

— Ага, отой. Старий містер Найт мав безплатне житло на їхній землі. Хлопці там і виросли.

— І Джиммі казав, що батько горітиме в пеклі за те, чим заробляв на життя? — повторив Страйк.

— Так! Мабуть, то через те, що він працював на торі. У Джиммі все зводилося до політики. От не розумію,— знервовано додала Дон.— Треба ж якось жити. Уяви, що я питала б клієнток, за кого вони голосують, і тільки потім... От чорт! — раптом зойкнула вона, вкрутила цигарку в попільничку і скочила на ноги.— Сіян має зняти бігуді з місіс Горидж, бо ж та облисіє!

Чекаючи на нагоду встановити жучок в офісі Вінна, всю другу половину дня Робін головно вешталася в тихому коридорі, куди виходили кабінети Вінна й Іззі, та всі зусилля були марні. Навіть коли Вінн пішов на обідню зустріч, у кабінеті лишився Аамір. Робін ходила туди-сюди з папкою в руках, чекаючи, чи не вийде Аамір у вбиральню, а коли хтось намагався заговорити до неї, ховалася в кабінеті Іззі.

О десятій хвилині по четвертій їй нарешті поталанило. З-за рогу хисткою ходою виплив Ґерайнт Вінн, явно напідпитку після досить-таки довгої обідньої перерви. На відміну від своєї дружини, він страшенно зрадів Робін, яка рушила йому назустріч.

— А ось і вона! — на повний голос бовкнув він.— Якраз хотів з тобою поговорити! Ходи сюди, ходи!

Він широким жестом відчинив двері до свого кабінету. Здивована, але дуже рада можливості оглянути інтер’єр кімнати, де треба поставити жучок, Робін пішла за ним.

Аамір без піджака працював за своїм столом, що здавався крихітною оазою порядку серед загального безладу. Навколо столу Вінна купчилися гори папок. Робін помітила жовтогарячий логотип «Рівного ігрового поля» на стосі листів перед ним. Просто під столом Ґерайнта була розетка — ідеальне місце для підслухового пристрою!

— Ви двоє знайомі? — весело спитав Ґерайнт.— Венеція, Аамір.

Він сів за стіл і запросив Робін скористатися кріслом, на якому розмістився кривий стос папок.

— Редґрейв передзвонив? — спитав Вінн у Ааміра, виборсуючись із піджака.

— Хто? — перепитав той.

— Сер Стів Редґрейв! — відповів Вінн, ледь помітно закотивши очі до Робін. Вона відчула сором за нього, тим паче що Аамір буркнув «ні» холодним тоном.

— «Рівне ігрове поле»,— пояснив Вінн для Робін.

Він нарешті спромігся зняти піджак і спробував ефектним жестом закинути його на спинку стільця. Піджак одразу зіслизнув на підлогу, але Ґерайнт ніби й не помітив, а натомість поплескав по жовтогарячому логотипу на верхньому листі.

— Наш бла...— ригнув він.— Даруйте... наш благодійний фонд. Незаможні спортсмени і спортсмени-інваліди, знаєте. Купа відомих меценатів. Сер Стів дуже хоче...— він знову ригнув,— пардон... допомогти. Ну, тепер. Я хотів вибачитися. За мою бідолашну дружину.

Здавалося, він дуже тішиться з себе. Краєм ока Робін побачила, як Аамір уважно глянув на Ґерайнта — ніби блимнув і знову втягнувся кіготь.

— Не розумію,— сказала Робін.

— Плутає імена. Повсякчас це робить. Якщо за нею не приглядати, все полетить шкереберть, листи надсилатимуть не тим людям... вона і тебе прийняла за іншу дівчину. Я за обідом з нею розмовляв по телефону, так каже, що з тобою колись спілкувалася наша донька. Вериті Пулгем. Інша хрещениця твого хрещеного. Я їй зразу сказав, що то не ти, і пообіцяв переказати вибачення. Така вона дурненька! Дуже вперта, коли думає, що права, але,— він знову закотив очі й поплескав себе по лобі, утомлений нестерпною дружиною,— я кінець кінцем достукався.

— Ну,— обережно мовила Робін,— я рада, що місіс Вінн зрозуміла свою помилку, бо Вериті вона, здається, не дуже любить.

— Правду кажучи, та Вериті була те ще мале стерво,— усміхнено пояснив Вінн. Робін зрозуміла, що йому приємно вимовляти це слово.— Препаскудно повелася з нашою донькою, розумієш.

— О Боже,— вигукнула Робін. Серце злякано тукнуло під ребрами, коли вона згадала, що Ріяннон Вінн вкоротила собі віку.— Мені дуже шкода. Це жахливо.

— Знаєш,— заявив Вінн, умостився зручніше, відкинувся на стільці до стіни і заклав руки за голову,— ти надто чарівна дівчина, щоб бути пов’язаною з тими Чизвеллами.

Точно напідпитку. Робін відчувала винний запах від нього, а Аамір кинув на начальника ще один гострий, пекучий погляд.

— Що ти робила раніше, Венеціє?

— Працювала в піарі,— відповіла Робін,— але захотіла робити щось корисніше. Піти в політику чи десь у благодійну організацію. Я читала про «Рівне ігрове поле»,— цілком чесно додала вона.— Просто чудово! Ви багато робите для ветеранів, так? Я вчора бачила інтерв’ю з Террі Бірном, параолімпійським велосипедистом.

Її увагу привернув той факт, що Бірнові ампутували ногу нижче коліна — точно як Страйкові.

— Ну звісно, в тебе особистий інтерес до ветеранів,— сказав Вінн.

У Робін аж серце упало.

— Даруйте?

— Фредді Чизвелл,— нагадав Вінн.

— О так, звісно,— закивала Робін.— Хоча я не дуже добре знала Фредді. Він був трохи старший за мене. Звісно, то було жахливо, коли він... коли він загинув.

— А, так, жахливо,— погодився Вінн, але його тон був досить байдужий.— Делла виступала проти війни в Іраку. Була аж дуже проти. А твій дядько Джаспер дуже підтримував війну, щоб ти собі знала.

На якусь мить повітря аж забриніло від невисловленого натяку на те, що Чизвелл отримав по заслузі за свій ентузіазм.