— Та яке там обтяження,— заперечив Страйк. Він тицьнув цигарку в рота й почав обмацувати кишені вільною рукою.— Ти їм подобаєшся, могла б там пожити кілька тижнів, поки... ага! Так і думав, що ще є. Вона просто пом’ята, я нею не користувався... ну, наче ні...

Робін узяла серветку і знищила її, один раз від душі висякавшись.

— Слухай,— почав Страйк, але Робін негайно його перебила:

— Тільки не кажи мені зробити перерву. Будь ласка. Я в нормі, я можу працювати, в мене до цього дуже давно не було нападів паніки, я не...

— ...не слухаєш.

— Добре, вибач,— пробурмотіла Робін, стискаючи в кулаці серветку.— Кажи.

— Коли я підірвався, то не міг сісти в машину, одразу ставалося те, що зараз було з тобою — паніка, холодний піт, мало не

задихаюся. Якийсь час я на все йшов, щоб тільки ніхто мене не возив. Правду кажучи, в мене з цим досі проблеми.

— Я й не знала,— мовила Робін.— По тобі не видно.

— Ну, ти просто найкращий водій з усіх, кого я знаю. Бачила б ти мою бісову сестру. Річ у тім, Робін, що... а, трясця.

Прибула патрульна поліція. Запинилися біля покинутого «лендровера» і ніби здивувалися, що пасажири розсілися на узбіччі неподалік і геть не переймаються долею неправильно припаркованої автівки.

— Не спішите шукати поміч, га? — саркастично спитав більш приземкуватий поліціянт. За манерою триматися видно було, що він має себе за жартівника.

Страйк прибрав руку з плечей Робін, і обоє підвелися (Страйк — незграбно).

— Пригойдало,— незворушно повідомив поліціянтові Страйк.— Обережно, бо ще обблює вас.

Вони повернулися до машини. Колега першого офіцера роздивлявся наклейку про сплату дорожнього податку на старезному «лендровері».

— Нечасто побачиш на дорозі таку старовину,— промовив він.

— Він мене ще жодного разу не підвів,— відповіла Робін.

— Ти точно готова за кермо? — тихо спитав Страйк, коли вона ввімкнула запалювання.— Можна було прикинутися, що тобі досі зле.

— Я в нормі.

Цього разу то була правда. Він назвав її найкращим водієм з усіх, кого знає, і хоч це було небагато, до Робін повернулося трохи самоповаги. Вона плавно виїхала на шосе.

Запала довга мовчанка. Страйк вирішив відкласти розмову про психічне здоров’я Робін до часу, коли вона не керуватиме автомобілем.

— Він під кінець дзвінка сказав якесь ім’я,— задумливо мовив Страйк, дістаючи записника.— Ти чула?

— Hi,— знітилася Робін.

— Семюель... як його? — сказав Страйк, роблячи нотатку.— Мердок? Метлок?

— Я не чула.

— Не переймайся,— підбадьорив її Страйк,— він, мабуть, не бовкнув би нічого такого, якби ти на нього не кричала. Не те щоб я радив у подальшому називати потенційно корисних людей злодіями і збоченцями...

Він розвернувся і потягнувся по пакет на задньому сидінні.

— Печива хочеш?

Коли приїхали на іподром Ньюбері, стоянка виявилася вже заповненою. Серед людей, які прямували до кас, багато хто вдягнувся зручно, подібно до Страйка і Робін, але були і летючі шовкові сукні, костюми, стьобані жилети, твідові капелюхи й вельветові штани в гірчичних і червінькових тонах (Робін згадався Торкіль).

Постояли в черзі по квитки, думаючи кожен про своє. Робін боялася того, що буде, коли вони підуть до «Вченої кобилки», де працює Тіґан. Вона була певна, що Страйк ще не все сказав про її психічний стан, і боялася, що він просто відкладає наказ повертатися до офісної роботи в агенції.

Але Страйк насправді думав геть не про те. За маленьким шатром, до якого тягнулася черга, виднілося біле поруччя, навколо було повно твіду й вельвету, і згадався останній раз, коли він був на кінних перегонах. Цей спорт мало його цікавив. Дядько Тед, єдина постійна батьківська фігура у Страйковому житті, любив футбол і ходив під парусом, і хоча деякі Страйкові друзі любили поставити на коника, його це ніколи не цікавило.

Однак три року тому Страйк побував на дербі разом з Шарлоттою і двома її улюбленими братами. Подібно до Страйка, Шарлотта походила з відчуженої, нездорової родини. В черговому пароксизмі несподіваного ентузіазму Шарлотта наполягла, що треба піти на перегони разом з Валентином і Сашею, хоча Страйк не цікавився кіньми і не надто любив цих двох чоловіків, які вважали його незбагненною дивиною в житті сестри.

На той момент Страйк був голий і босий, агенція трималася на волосині, вже напосідалися юристи, які вимагали виплати невеликої позики, що її Страйк узяв у свого біологічного батька, коли всі банки відмовилися дати йому кредит через ризикованість його плану. Проте Шарлотта розлютилася, коли Страйк, утративши п’ятірку, яку поставив на фаворита перегонів Блиска-й-Славу (кінь прийшов другим), відмовився робити нову ставку. Вона утрималася і не стала називати його пуританином, святенником, плебеєм, скнарою, як робила раніше, коли Страйк відмовлявся наслідувати відчайдушну марнотратність її рідних і друзів. Натомість Шарлотта сама ставила дедалі більше (а брати її під’юджували) й урешті-решт виграла дві з половиною тисячі фунтів і повела всіх до шатра з шампанським, де її краса і добрий гумор привертали загальну увагу.

Тож ідучи поруч з Робін асфальтованою доріжкою, що тягнулася паралельно до іподромних треків, повз високі стенди, кав’ярні, ятки з сидром, возики з морозивом, роздягальні для жокеїв і бар для власників і тренерів, Страйк думав про Шарлотту, про ставки, що зіграли і не зіграли, поки голос Робін не повернув його до поточної миті.

— Гадаю, прийшли.

Вивіска з портретом чорної кобили, яка підморгувала, закусивши вудила, належала цегляному одноповерховому бару. На терасі було повно людей. Дзвеніли келихи з шампанським, точилися розмови, бринів сміх. Від «Вченої кобили» було добре видно паддок, куди скоро мали вивести коней; там теж збирався натовп.

— Займай отой високий столик,— сказав до Робін Страйк,— а я візьму напої і скажу Тіґан, що ми прийшли.

Він зник у будівлі, навіть не спитавши, що вона буде.

Робін сіла за один з високих столиків з металевими барними стільцями; Страйк надавав їм перевагу, бо так сідати й підводитися з ампутованою ногою було простіше, ніж з низьких плетених диванчиків. Над терасою було натягнуто поліуретановий тент, щоб захистити гостей від дощу (якого не було). Сьогодні в небі не виднілося жодної хмаринки, а легенький легіт ледь ворушив листя чагарникових рослин перед входом у бар. Робін подумала, що буде безхмарна ніч, зручно копати під Стеда-котеджем; навряд чи Страйк скасує експедицію, навіть якщо вважає Робін надто емоційною і неврівноваженою, щоб брати її з собою.

На цій думці у Робін все похололо всередині, тож вона почала читати перелік учасників перегонів, який вручили їм разом з картонними квитками, аж тут на столі несподівано виникло півпляшки «Moet&Chandon», а Страйк сів напроти з пінтою пива.

— Розливний «Дум-бар»,— бадьоро сказав він і відсалютував їй кухлем, тоді відпив. Робін незворушно дивилася на маленьку пляшечку з шампанським; схоже було на ванну з бульбашками.

— А це нащо?

— Щоб відсвяткувати,— відповів Страйк, зробивши добрий ковток пива.— Знаю, так не годиться казати,— провадив він, шукаючи по кишенях цигарки,— але ти ж його здихалася. Спати з нареченою друга в подружньому ліжку? Він заслужив на все, що з ним станеться.

— Мені не можна пити. Я за кермом.

— Воно коштувало мені двадцять п’ять фунтів, тож хоч пригуби.

— Двадцять п’ять — за це? — не повірила Робін і, поки Страйк підкурював від сірника, непомітно витерла очі.

— Скажи мені ось що,— мовив Страйк, трусячи сірником, щоб загасити.— Ти колись думала про перспективи нашої агенції?

— Ти про що? — стривожилася Робін.

— Мій шваґер душу з мене вийняв на цю тему, поки ми дивилися відкриття Олімпійських ігор,— відповів Страйк.— Усе просторікував про мить, коли мені більше не доведеться працювати на вулиці.