Адреналін допоміг не зважати на чимдалі гостріший біль у нозі. Страйк наближався до Джиммі з товаришами, в яких ніяк не виходило стати просто перед пресою, бо юрма гойднулася вперед, щойно з’явилися перші урядові машини. Всім кортіло побачити знаменитостей. «ОПІР» прийшов із запізненням і опинився перед непроникною людською масою.

Пролітали «мерседеси» й «бентлі», даруючи юрбі проблиски облич відомих і не дуже відомих. Один комік помахав рукою, йому відповіли радісними вигуками. Заблимали спалахи фотокамер.

Явно вирішивши, що кращого місця вже не знайде, Джиммі зі сплетіння ніг навколо почав витягати свій саморобний плакат. Він готувався його підняти.

Обурено зойкнула жінка, яку Страйк відштовхнув з дороги. За три кроки він уже зімкнув велику долоню на правому зап’ястку Джиммі, не даючи підняти плакати вище рівня пояса і пригинаючи його до землі. Страйк устиг побачити впізнавання в очах Джиммі, а тоді той поцілив кулаком йому в горло. Удар побачила інша жінка, яка теж закричала.

Страйк ухилився і лівою рукою наступив на плакат, зламавши древко, але ампутована нога не втримала повної його ваги, надто після того, як другий удар Джиммі влучив у ціль. Падаючи, Страйк вдарив Джиммі по яйцях. Той тихо охнув, зігнувся, ударив Страйка, і тоді обоє повалилися на долівку, розкидаючи сусідів — ті здійняли обурений крик. Страйк опинився на тротуарі, й один з товаришів Джиммі копнув його в голову. Страйк перехопив його ногу, крутнув. Крізь загальну веремію почувся жіночий голос:

— Тут людину б’ють!

Страйк був надто зосереджений на тому, щоб забрати покручений картонний плакат Джиммі, й байдуже було, за жертву його мають чи за нападника. Потягнувши за плакат, який топтали разом з ним, він успішно його розірвав. Один зі шматків наколовся на підбор жінки, яка спішила утекти з місця бійки, і зник разом з нею.

Ззаду на шиї зімкнулися пальці. Страйк ударив Джиммі ліктем в обличчя, і хватка стала слабшою, аж тут хтось копнув Страйка в живіт, ще один удар влучив у потилицю. Перед очима попливли червоні плями.

Знову крики, свист, а тоді юрба розступилася. Страйк відчував смак крові, але бачив, що серед колотнечі уламки й уривки плаката Джиммі розтягнули навсібіч. Джиммі був ухопив Страйка за шию, але його поволокли геть попри гучну й швидку лайку. Страйка теж схопили й підняли. Спротиву він не чинив. Він не певен був, що міг би втриматися на ногах самостійно.

«Мерседес» Чизвелла завернув за ріг Сент-Джеймс-стріт на Пел-Мел і поїхав уздовж Клівленд-роу.

— Що відбувається? — загарчав Чизвелл, коли машина спершу сповільнилася, а тоді зупинилася зовсім.

Гамір попереду був не такий, яким зазвичай вітають членів королівської родини та знаменитостей — не збуджено-радісний. Кілька поліціянтів у одностроях зійшлося до натовпу з лівого боку вулиці; люди штурхалися та штовхалися, намагаючись опинитися подалі від сутички між поліцією та протестувальниками. Від загальної метушні відділилося двоє чоловіків у джинсах і футболках, яким поліціянти скрутили руки за спиною: Джиммі Найт і молодик з тонкими білявими дредами.

А тоді Робін ледь стримала бентежний зойк, бо поліція вивела закривавленого й кульгавого Страйка. Колотнеча в натовпі між тим тільки наростала. Захиталася огорожа.

— Гальмуй, ГАЛЬМУЙ! — закричав Чизвелл на водія, який тільки натиснув на газ. Чизвелл опустив вікно.— Двері... Венеціє, відчиняй двері! Той чоловік! — гукнув Чизвелл до найближчого полісмена. Той розвернувся і здригнувся, побачивши міністра культури, який кричав на нього і тицяв пальцем у Страйка.— Це мій гість! Отой! Пустіть його!..

Урядова машина, міністр зі сталевим патриціанським голосом, продемонстроване запрошення — полісмен зробив, як йому звеліли. Увагу більшості прикувала до себе запекла бійка між поліцією і «ОПОРОМ», а також шарварок, який здійнявся через те, що люди намагалися опинитися подалі від бійки. З загороди для преси вирвалося й побігло ближче до баталії кілька фотографів.

— Іззі, посунься... Залазьте, ЗАЛАЗЬТЕ! — загарчав Чизвелл на Страйка крізь вікно.

Робін і собі відсунулася, мало не сівши Іззі на коліна, щоб впустити на заднє сидіння ще й Страйка. Ляснули дверцята. Машина зрушила з місця.

— Ви хто такий? — зойкнула налякана Кінвара, притиснена до дверей з іншого боку від Іззі.— Що відбувається?

— Це приватний детектив! — гаркнув Чизвелл. Його рішення посадити Страйка в машину здавалося народженим з паніки. Розвернувшись на своєму сидінні, він зиркнув на Страйка і сердито спитав: — Яка мені користь із того, що вас арештують?

— Мене ніхто не арештовував,— відповів Страйк, витираючи ніс зворотом долоні.— Хотіли взяти свідчення. Найт на мене напав, коли я спробував відібрати в нього плакат. Дякую,— додав він, коли Робін не без труднощів (так вони напхалися до машини) передала йому пачку серветок, які лежали на задньому вікні. Страйк притиснув одну до носа.— Плаката я здихався,— додав він крізь закривавлену серветку, але ніхто його не привітав.

— Джаспере,— заговорила Кінвара,— що відбу...

— Стули рота,— гиркнув Чизвелл, не глянувши на неї.— Я не можу вас випустити перед усіма цими людьми,— сердито сказав

він Страйкові, ніби той про таке просив.— Там повно фотографів... Доведеться вам їхати з нами. Я про все домовлюся.

Машина наближалася до огорожі, де поліція й охорона перевіряли запрошення.

— Всі мовчіть,— наказав Чизвелл.— Мовчи! — перехопив він Кінвару, яка була розтулила рота.

«Бентлі» попереду пропустили, і «мерседес» під’їхав до огорожі.

Робін (якій було боляче, бо чимала частина Страйкової ваги тиснула їй на лівий бік і ногу) почула якийсь крик з-за машини. Озирнувшись, вона побачила молоду жінку, яка бігла за машиною; її переслідувала поліціянтка. Дівчина мала томатно-червоне волосся і логотип з ламаних олімпійських кілець на футболці. Вона кричала вслід машині Чизвелла:

— Він вирізав на них коня, Чизвелле! Він вирізав коня, брехло ти паршиве, гад, убивця...

— У мене тут гість, який не отримав запрошення,— гукнув Чизвелл через опущене вікно до озброєного поліціянта на пропускному пункті.— Корморан Страйк, інвалід. Про нього писали в газетах. У моєму міністерстві наплутали і не надіслали запрошення. Принц,— додав він з неймовірною незворушністю,— дуже хотів з ним познайомитися!

Робін і Страйк дивилися на те, що діялося за машиною. Двоє поліціянтів схопили Флік (та пручалася) і потягнули геть. Знову заклацали камери. Не витримавши міністерського натиску, охоронець попросив посвідчення особи у Страйка. Той завжди мав при собі кілька посвідчень (не обов’язково на своє ім’я) і зараз простягнув свої справжні водійські права. За ними вишикувалася вже ціла черга урядових машин. За п’ятнадцять хвилин мав прибути принц. Урешті-решт полісмен дозволив проїжджати.

— Так не можна,— стиха мовив Страйк до Робін.— Не можна мене пропускати. Страшна халатність.

«Мерседес» в’їхав на внутрішній двір і нарешті зупинився під невисокими сходами, вистеленими червоним килимом, які вели до величезної будівлі медового кольору, дещо схожої на старовинну панську садибу. З обох боків від килимової доріжки поставили рампи для візків; до однієї якраз під’їжджала зірка баскетболу на інвалідному візку.

Страйк відчинив дверцята, вибрався з машини, тоді розвернувся і запропонував допомогу Робін. Та не стала відмовлятися — нога, на яку сів Страйк, майже цілком заніміла.

— Рада тебе знову бачити, Корме,— заусміхалася Іззі, яка вийшла з машини слідом за Робін.