Вона затнулася, коли почувся гучний жіночий голос:

— Робін! Як мило!

До пабу увійшла Сара Шедлок у товаристві двох чоловіків.

— О Господи,— буркнула Робін, не стримавшись, тоді голосно привіталася: — Capo, привіт!

Вона багато б віддала за те, щоб уникнути цієї зустрічі. Сара з радістю розповість Метью, що заскочила Робін і Страйка наодинці в пабі в Мейфері, коли та годину тому казала Метью по телефону, що сама і на Гарлі-стріт.

Сара наполягла на тому, щоб пролізти за стіл і обійняти Робін; остання була упевнена, що Сара б цього не зробила, якби не була з чоловіками.

— Люба, що з тобою сталося? Ти вся липка!

Тут, у Мейфері, вона трималася трішки більш по-світському, ніж в інших місцях, де Робін її бачила, і на кілька градусів тепліше до Робін.

— Та нічого,— буркнула Робін.— Облилася апельсиновим соком.

— Корморане! — радісно мовила Сара і потягнулася цмокнути його в щоку. Страйк, на радість Робін, сидів байдужий і не відреагував.— У вас тут типу відпочинок? — спитала Сара, багатозначно усміхаючись до обох.

— Робота,— прямо відповів Страйк.

Не отримавши запрошення лишитися, Сара пішла до шинкваса разом з колегами.

— Я й забула, що тут «Кристіз» за рогом,— тихо сказала Робін.

Страйк глянув на годинник. Він не хотів іти до Лорелеї в цьому костюмі, та й від залитого соком стільця Робін на ньому лишилися плями.

— Слід обговорити, як саме ми працюватимемо над цією справою, бо завтра вже починаємо.

— Гаразд,— відповіла Робін не без дрожу, бо вже давно не працювала на вихідних. Метью звик, що вона вдома.

— Та нічого,— сказав Страйк, ніби прочитавши її думки,— ти мені знадобишся тільки в понеділок. На цю справу буде потрібно мінімум три людини. Гадаю, на Вебстера ми вже достатньо зібрали, щоб клієнт був задоволений, тож Енді постійно працюватиме над Доком Жуаном. Двом клієнтам зі списку очікування скажемо, що цього місяця їх уже не візьмемо, а Барклея перекинемо на справу Чизвелла. У понеділок підеш до Палати громад.

— Я? — здивувалася Робін.

— Назвешся хрещеницею Чизвелла, яку цікавить кар’єра в парламенті, й почнеш з Ґерайнта, який управляє громадською Деллиною приймальнею — це навпроти приймальні Чизвелла. Заговориш з ним...

Він ковтнув пива, суплячись на Робін понад краєм кухля.

— Що? — спитала Робін, не знаючи, чого чекати.

— Як ти налаштована,— спитав Страйк так тихо, що їй довелося нахилитися, щоб його чути,— щодо того, аби порушити закон?

— Ну, загалом я проти таких речей,— відповіла Робін, не знаючи, веселитися чи непокоїтися.— Я з цих міркувань стала детективом.

— А якщо закон — то сіра зона, а інформацію ніяк інакше не добути? Зважаючи на те, що Вінн однозначно порушує закон, намагаючись змістити з посади міністра Корони за допомогою шантажу?

— Ти хочеш, щоб я лишила жучок у кабінеті Вінна?

— Саме так,— відповів Страйк. Правильно витлумачивши сумнів на її обличчі, він провадив: — Слухай, якщо вірити Чизвеллу, Вінн — необачний патякало, який саме тому працює в її громадській приймальні, а не в міністерстві спорту разом з дружиною. Він рідко зачиняє двері кабінету, голосно обговорює приватні справи виборців, лишає приватні папери на спільній кухні. Є чималий шанс, що ти щось накопаєш без будь-якого жучка, але я не думаю, що на це можна розраховувати.

Робін покрутила склянку з залишками соку, міркуючи, а тоді сказала:

— Гаразд, я це зроблю.

— Правда? — озвався Страйк.— Добре, але з собою ти нічого не пронесеш, бо тебе перевірять на металодетекторі. Я сказав Чизвеллу, що завтра передам йому кілька пристроїв. Коли будеш усередині, він їх тобі віддасть. Тобі знадобиться вигадане ім’я. Власне, можеш знову назватися Венецією Галл. Чизвелл якраз такий тип, у якого може бути хрещениця на ім’я «Венеція».

Робін справді мала друге ім’я «Венеція», але острах і захват так її переповняли, що вона не помітила усмішки Страйка, якого цей факт і досі смішив.

— Тобі також треба продумати маскування,— сказав Страйк.— Нічого серйозного, але Чизвелл згадав твоє обличчя з репортажів про Різника, тож є вірогідність, що і Вінн може.

— Для перуки надто спекотно,— сказала Робін.— Можна спробувати змінити колір очей за допомогою лінз. І, мабуть, надягну окуляри без діоптрій...— знову з’явилася нестримна усмішка.— Палата громад! — захоплено повторила Робін.

Захват збляк, коли на периферії зору Робін, з іншого боку шинкваса, знову з’явилася білява голова Сари Шедлок. Та всілася так, щоб тримати Робін і Страйка у себе перед очима.

— Ходімо,— сказала Робін до Страйка.

Поки йшли до метро, Страйк розповів, що за Джиммі Найтом стежитиме Барклей.

— Сам не зможу,— пожалкував він.— Він і його друзі з «ОПОРУ» мене вже знають.

— То що робитимеш ти?

— Затикатиму дірки, розроблятиму зачіпки, стежитиму за ними вночі, якщо буде треба,— відповів Страйк.

— Бідолашна Лорелея,— мовила Робін.

Це вихопилося у неї мимоволі. Навколо чимдалі гучніше гуркотіли машини, і Страйк не відповів, тож Робін сподівалася, що він її не почув.

— Чизвелл згадував про сина, який загинув у Іраку? — спитала вона, мов людина, яка намагається приховати недоречний сміх за кашлем.

— Так,— відповів Страйк.— Фредді явно був його мазунчиком, що не свідчить на користь його здорового глузду.

— Що ти хочеш сказати?

— Фредді Чизвелл був лайно лайном. Я розслідував чимало смертей при виконанні, й ніколи в мене стільки разів не питали, чи не підстрелили офіцера його власні солдати.

Робін це аж шокувало.

— De mortuis nil nisi bonum[7]? — спитав Страйк.

Робін трохи підучила латину, поки працювала на Страйка.

— Ну,— тихо сказала вона, вперше віднайшовши у своєму серці жалість до Джаспера Чизвелла,— не можна чекати, що батько говоритиме про нього погано.

Розійшлися в кінці вулиці — Робін пішла купувати контактні лінзи, Страйк рушив до метро.

Після розмови з Робін настрій був на диво гарний: поки обговорювали нову справу, раптом виступили на поверхню обриси їхньої давньої дружби. Страйкові сподобався її захват від думки, що треба буде працювати в Палаті громад; приємною була роль людини, яка це запропонувала. Йому навіть сподобалося те, як вона піддавала сумнівам його висновки щодо історії Чизвелла.

Уже заходячи на станцію, Страйк раптом розвернувся вбік, розсердивши цим бізнесмена, який дихав йому в потилицю. Сердито цокнувши, чоловік ледь уникнув зіткнення і, пирхаючи, зайшов на станцію, а байдужий Страйк притулився до нагрітої сонцем стіни і задоволено відчув, як тепло просочує куртку, поки він дзвонить детективу-інспектору Ерику Вордлу.

Страйк сказав Робін правду. Він не вірив у те, що Чизвелл задушив дитину, однак у його реакції на історію Біллі було щось беззаперечно дивне. Дізнавшись від міністра, що родина Найтів жила неподалік його родинного гнізда, Страйк мав певність, що «малим» Біллі був в Оксфордширі. Першим логічним кроком у полегшенні своєї тривоги щодо рожевої ковдри було дізнатися, чи не зникали зо два десятки років тому в тих місцях діти, яких потім так і не знайшли.

Лорелея Беван мешкала в еклектично умебльованій квартирі над власною успішною крамницею вінтажного одягу в Камдені. Страйк прийшов о пів на восьму, маючи пляшку «піно нуару» в одній руці, а другою притискаючи до вуха мобільний. Лорелея відчинила, добродушно усміхнулася знайомому видовищу — Страйк на телефоні,— поцілувала його, забрала вино й повернулася на кухню, звідки приємно пахло пад-таєм.

— ...чи спробуй узагалі проникнути в «ОПІР»,— інструктував Барклея Страйк, зачиняючи по собі двері та йдучи до Лорелеїної вітальні, де висіла велика копія портрета Елізабет Тейлор Енді Воргола.— Я тобі все перешлю, що маю на Джиммі. Він — учасник кількох груп. Не знаю, чи десь працює. Завсідник пабу «Білий кінь» у Вест-Гемі, наче вболіває за місцеву команду.