— Ще б пак! Пощастило тобі, чорт забирай,— сказав на це Калпепер.— Добре, доведеться найняти Патерсона. Знаєш його?

— Колишній полісмен? Кілька разів перетиналися,— відповів Страйк.

Дзвінок завершився нещирими добрими побажаннями з обох боків і залишив Страйка з неприємним передчуттям. Він погуглив ім’я Калпепера і знайшов його під статтею про «Рівне ігрове поле» двотижневої давності.

Звісно, існувала можливість, що «Сан» планує викрити якогось іншого міністра за наругу над смаками й мораллю громадськості, але той факт, що Калпепер нещодавно наблизився до Вінків, виразно підтверджував підозри Робін: що Ґерайнт зливає інформацію в «Сан»; а отже, Патерсон скоро почне збирати дані на Чизвелла.

Цікаво, чи в курсі Калпепер, що Страйк уже працює на Чизвелла? Може, він дзвонив з метою заскочити Страйка зненацька і витягнути з нього щось? Навряд чи. Журналіст не такий дурень, щоб сказати Страйкові, кого збирається найняти, якщо вже знає, що гой уже працює на Чизвелла.

Страйк знав репутацію Міка Патерсона: за минулий рік їх двічі наймали різні половини пар у процесі розлучення. В минулому офіцер Лондонської поліції, який «рано вийшов на пенсію», Патерсон мав передчасно сиве волосся й обличчя сердитого мопса. Людина не надто приємна (за словами Ерика Вордла), Патерсон, однак, мав репутацію чоловіка, який уміє «приносити результат».

«Звісно, вибивати з людей памороки на новій роботі в нього не вийде,— додав Вордл,— тож мінус один корисний інструмент у його арсеналі».

Страйк не дуже тішився з того факту, що скоро до справи стане Патерсон. Знову взявши мобільний, він відзначив, що за останні дванадцять годин не було новин ні від Робін, ні від Барклея. Всього тільки вчора він мусив переконувати Чизвелла, який подзвонив із сумнівами щодо професіоналізму Робін, бо від неї досі немає результатів.

Розчарований нездібністю і своєю, і своїх працівників, Страйк відіслав Робін і Барклею одне і те саме повідомлення:

«Сан» намагається найняти мене збирати бруд на Чизвелла. Якнайшвидше щось дізнайтеся. Мені НЕГАЙНО потрібні нові дані.

Підтягнувши до себе милиці, Страйк піднявся, зазирнув у холодильник і буфет і виявив, що на наступні чотири прийоми їжі має тільки консервований суп, а отже, треба вийти в супермаркет. Виливши в раковину прокисле молоко, він запарив собі горнятко чорного чаю і повернувся за стіл, де закурив і без жодного задоволення почав обмірковувати вправи для підколінного сухожилка.

Телефон знову задзвонив. Побачивши, що це Люсі, Страйк відправив дзвінок на автовідповідач. Зараз тільки новин з життя батьківського комітету бракує.

За кілька хвилин, коли Страйк був у вбиральні, Люсі подзвонила знову. Він зі спущеними штанами пристрибав до кухні, сподіваючись, що то Робін або Барклей. Вдруге побачивши номер сестри, Страйк вилаявся і просто повернувся до ванної.

З третього дзвінка стало зрозуміло, що Люсі не вгамується. Грюкнувши об стіл бляшанкою супу, яку якраз відкупорював, Страйк схопив телефон.

— Люсі, я зайнятий, що таке? — кракнув він.

— Це Барклей.

— А, дуже вчасно. Є новини?

— Дещо про пташку Джиммі, якщо треба. Флік.

— Треба все,— відповів Страйк.— Чого раніше не повідомив?

— Десять хвилин як дізнався,— незворушно відповів Барклей.— Щойно почув, як вона розмовляє з Джиммі на кухні. Вона цупить гроші зі своєї роботи.

— Що за робота?

— Не казали. Біда тут така, що Джиммі вона не настільки потрібна, як я бачу. Не думаю, що він плакатиме, якщо її посадять.

У Страйка у вусі щось забікало. Ще хтось намагався з ним зв’язатися. Глянувши на екран, він побачив, що то знову Люсі.

— Я тобі ще скажу, що з нього витягнув,— провадив Барклей.— Учора ввечері він накурився і заявив мені, що знає одного міністра, у якого руки в крові.

Біп. Біп. Біп.

— Страйку? Ти там?

— Так, я тут.

Історії Біллі Страйк Барклеєві не розповідав.

— Барклею, що саме Джиммі сказав?

— Та галдикав щось про уряд, про торі, що вони там усі покидьки. А тоді взяв і ляпнув «ще й убивці». Я йому: ти про що? А він мені: «знаю одного, в якого руки в крові. В дитячій».

Біп. Біп. Біп.

— Май на увазі, що цей «ОПІР» — то повні психи. Може, він мав на увазі скорочення субсидій, їм воно все одно що вбивство.

Хоч я тобі скажу, Страйку, що сам не дуже схвалюю Чизвеллову політику.

— Біллі не з’являвся? То брат Джиммі.

— Не. І ніхто про нього й словом не обмовився.

Біп. Біп. Біп.

— Є підозри, що Джиммі виїжджав до Оксфордширу?

— На моїй вахті нічого такого не було.

Біп. Біп. Біп.

— Гаразд,— мовив Страйк.— Копай далі. Як щось добудеш — кажи.

Він повісив слухавку, тицьнув пальцем в екран і перемкнувся на Люсі.

— Привіт, Люсі,— нетерпляче сказав він.— Я тут трохи зайнятий, чим...

Та коли вона почала говорити, обличчя Страйка застигло. Люсі ще задихано розповідала, навіщо дзвонить, а він уже намацував ключі й хапався за милиці.

Запит на новини від Страйка Робін прочитала за десять дев’ята, коли зайшла до коридору, де містилися кабінети Іззі й Вінна. Їй гак кортіло прочитати повідомлення від нього, що Робін уклякла просто посеред безлюдного коридору.

— От чорт,— пробурчала вона, дізнавшись, що «Сан» щільно цікавиться Чизвеллом. Притулившись до стіни коридору з його округлими опорами (всі дубові двері були міцно зачинені), вона збирала хоробрість, щоб подзвонити Страйкові.

Відколи вона відмовилася стежити за Джиммі, вони ще не розмовляли. Коли Робін подзвонила Страйкові в понеділок, щоб вибачитися особисто, на дзвінок відповіла Лорелея.

— О, привіт, Робін, це я!

Жахливо було те, що Лорелея викликала симпатію. З причин, які Робін не бажала аналізувати, вона б воліла, щоб Лорелея була неприємною людиною.

— Вибач, він у душі! Цілі вихідні в мене, пошкодив коліно під час стеження. Подробиць не казав, але ти, мабуть, у курсі! Подзвонив мені просто з вулиці, це жах — не міг навіть підвестися. Я викликала таксі, поїхала по нього, потім ще таксист за гроші допомагав мені підняти Корма нагору. Протез він причепити не може, ходить з милицями...

— Просто перекажи, що я хотіла дізнатися, як справи,— мовила Робін, у якої аж похололо в животі.— Нічого важливого.

Потім Робін кілька разів подумки перегравала ту розмову. Тон, яким Лорелея говорила про Страйка, був тоном власниці. Саме їй Страйк подзвонив, ускочивши в халепу («А кому ще дзвонити? Тобі, в Оксфордшир?»), саме з Лорелеєю провів цілі вихідні («Це його дівчина, як інакше?»), саме Лорелея доглядала за ним і, мабуть, разом з ним лаяла Робін, бо якби не її відмова, травми не було б.

А тепер треба подзвонити Страйкові та сказати, що за п’ять днів вона не дізналася нічого корисного. Кабінет Вінна, який стояв відчинений два тижні тому, коли Робін почала тут працювати, тепер зачинявся на замок щоразу, як Ґерайнт і Аамір виходили. Робін була впевнена, що це ініціатива Ааміра, який почав підозрювати Робін після історії з браслетом і після того, як Рафаель голосно її покликав у той час, як Робін підслуховувала розмову Ааміра по телефону.

— Пошта.

Робін рвучко розвернулася. До неї наближався візок, який штовхав приязний на вигляд сивань.

— Якщо є щось для Чизвелла і Вінн, я візьму. У нас зустріч,— почула власний голос Робін. Листоноша передав їй стос листів і коробку з целофановим віконцем, крізь яке Робін побачила дуже реалістичний пластиковий людський зародок. Підпис проголошував: «Закон дозволяє мене убити».

— Боже, який жах,— сказала Робін.

Листоноша пирхнув.

— Вони ще не таке отримують,— заспокійливо мовив він.— Пам’ятаєте, в новинах розповідали про білий порошок? Казали, що то сибірська виразка. Ото було ой-йой! А ще я одного разу приніс лайно в коробці. Так загорнули, що й не смерділо. Дитина для Вінн, а не для Чизвелла. Вона за «право вибору», тобто за аборти... Як вам, подобається тут? — поцікавився листоноша, явно налаштований потеревенити.