— Ви не знаєте, а ті гомеопатичні пігулки аналізували? — спитала Робін.

— Які-які? — перепитав Олівер.

— На підлозі була пляшечка гомеопатичних пігулок. Я на неї наступила,— пояснила Робін.— «Лахесіс».

— Нічого про це не знаю,— відповів Олівер, і Робін стало ніяково, що про таке згадала.

— На звороті лівої кисті була якась ранка.

— Так,— кивнув Олівер, повернувшись до своїх нотаток.— Подряпини на обличчі й невелика рана на руці.

— Ще й на обличчі? — перепитала Робін, завмерши з сандвічем у руці.

— Так,— відповів Олівер.

— Є пояснення? — спитав Страйк.

— Ти хочеш знати, чи пакет не натягнули на нього силоміць,— озвався Олівер; це було твердження, не питання.— МІ5 теж цікавилися цим питанням. Відомо, що він не сам собі залишив ці рани. Під нігтями нічого немає. З іншого боку, на тілі немає ушкоджень, у кімнаті немає безладу, жодних ознак боротьби...

— Тільки зігнута рапіра,— мовив Страйк.

— Усе забуваю, що ви там побували,— сказав Олівер.— Ви все це знаєте.

— Якісь сліди на рапірі?

— Її нещодавно чистили, але на руків’ї є відбитки Чизвелла.

— Який час смерті?

— Між шостою і сьомою ранку,— відповів Олівер.

— Але він був повністю одягнений,— уголос міркувала Робін.

— З того, що я про нього чув, виходить, що це буквально такий тип, який краще вмре, ніж потрапить комусь на очі в піжамі,— кисло пожартував Олівер.

— Тобто поліція схиляється до версії про суїцид? — спитав Страйк.

— Неофіційно скажу, що досить можливий відкритий вердикт. Є певні незбіги, які треба пояснити. Ви, звісно, знаєте про відчинені двері. Вони перехняблені. Їх неможливо зачинити, якщо тільки не ляснути як слід, тож є вірогідність, що їх не зачинили випадково. Можливо, Чизвелл не помітив, що не зачинив їх, але так само може бути, що вбивця не знав, як їх зачинити.

— Ти часом не знаєш, скільки існувало ключів до тих дверей? — поцікавився Страйк.

— Ні,— відповів Олівер.— І гадаю, що ви зрозумієте — ми з Ван мусили зображати тільки дуже побіжний інтерес, коли ставили питання.

— Це ж цілий міністр,— мовив Страйк.— Невже треба було зображати незацікавленість?

— Я знаю одне,— заявив Олівер.— Він мав купу причин накласти на себе руки.

— Наприклад? — спитав Страйк, занісши ручку над записником.

— Його покинула дружина...

— Буцімто,— відзначив Страйк, записуючи.

— ...вони втратили дитину, старший син загинув у Іраку, рідні казали, що він дивно поводився, пиячив, а ще мав серйозні фінансові проблеми.

— Так? — озвався Страйк.— Які, наприклад?

— Криза 2008 року лишила його майже банкрутом,— сказав Олівер.— І ще ота... ота історія, що ви її розслідували.

— А тобі відомо, де були шантажисти на час...

Олівер швидко, конвульсивно смикнувся, мало не перекинувши свою каву. Нахилившись до Страйка, він засичав:

— Ти що — не чув: накладено абсолютну заборону...

— Так, ми про це чули,— сказав Страйк.

— Ну от, а я свою роботу люблю.

— Добре,— незворушно кивнув Страйк, але заговорив тихіше.— Я перефразую питання. Чи цікавилися тим, де були Ґерайнт і Джиммі на час...

— Так,— коротко відповів Олівер,— і обоє мають алібі.

— Яке саме?

— Перший був у Бермондсі з...

— Не з Деллою? — бовкнула Робін, не стримавшись. Думка про те, що Ґерайнт зробив собі алібі з незрячої дружини, здалася їй негідною. У неї склалося враження — може, наївне,— що Делла не мала стосунку до кримінальної діяльності Ґерайнта.

— Ні,— лаконічно мовив Олівер,— і чи можна якось без імен?

— Тоді з ким? — спитав Страйк.

— Якийсь підлеглий. Сказав, що був з підлеглим, той тип це підтвердив.

— Є інші свідки?

— Не знаю,— відповів Олівер з тінню дратівливості.— Гадаю, що були. Алібі всіх задовольнило.

— А що Джи... інший?

— Цей був і Іст-Гемі зі своєю дівчиною.

— Правда? — спитав Страйк, записавши це.— Я бачив, як його повели до поліційного фургона ввечері напередодні смерті Чизвелла.

— Відпустили з попередженням. Але,— тихо додав Олівер,— шантажисти зазвичай не вбивають своїх жертв, правда?

— Якщо отримують від них гроші — ні,— відповів Страйк, записуючи.— Але Найт спіймав облизня.

Олівер глянув на годинник.

— Ще кілька питань,— спокійно мовив Страйк, не прибираючи ліктя з конверта, де містилися дані на Ієна Неша.— Ванесса щось знає про телефонний дзвінок до сина, який Чизвелл здійснив перед смертю?

— Так, вона щось про це казала,— відповів Олівер, гортаючи блокнот у зворотному напрямі.— Було два дзвінки близько шостої ранку. Один до дружини, другий — до сина.

Страйк і Робін знову обмінялися поглядом.

— Ми знали тільки про дзвінок до Рафаеля. Він ще й дружині дзвонив?

— Так, спершу подзвонив їй.

Олівер правильно зрозумів їхню реакцію і пояснив:

— Дружина абсолютно чиста. Її першу піддали розслідуванню, звісно, після того, як викреслили політичні мотиви. Сусіда бачив, як вона входила в будинок на Ебері-стріт ввечері й незабаром вийшла з сумкою, за дві години до повернення чоловіка. Трохи далі на вулиці її підібрав таксист і відвіз до Паддингтону. Гі зафіксувала камера в поїзді, коли дружина їхала додому — де вона живе, в Оксфордширі? — і ще ніби хтось був удома, коли вона туди дісталася. Та людина поручилася, що пані була вдома до опівночі й не виходила, аж поки не приїхала поліція і не сказала, що Чизвелл помер. Купа свідків на весь час мандрівки.

— Хто був з нею в будинку?

— Це мені не відомо,— очі Олівера зупинилися на конверті у Страйка під ліктем.— І більше, власне, у мене нічого немає.

Страйк спитав усе, що хотів знати, і ще почув трохи відомостей, на які не сподівався — про подряпини в Чизвелла на обличчі, кепський стан його фінансів і дзвінок Кінварі рано-вранці.

— Ти дуже допоміг,— сказав він Оліверу, підсуваючи до нього конверт.— Дуже вдячні.

Оліверу ніби полегшало від того, що розмова закінчилася. Він підвівся, поспішно потиснув руку Страйкові, кивнув до Робін і пішов з кав’ярні. Щойно Олівер зник з очей, Робін посунулася на свій стілець і зітхнула.

— Чого така невесела? — спитав Страйк, допиваючи своє горнятко.

— Це буде найкоротша наша справа. Іззі хоче, щоб ми довели, що вбивця — Кінвара.

— Вона хоче правду про смерть батька,— заперечив Страйк і всміхнувся, побачивши скепсис на обличчі Робін,— і так, сподівається, що винна Кінвара. Ну, слід перевірити, чи не спростуємо ми всі ті алібі, правда ж? У суботу я поїду до Вулстоуна. Іззі запросила мене до Чизвелл-гаузу, познайомить із сестрою. Поїдеш? Не хочу сідати за кермо, нога не в тому стані.

— Так, звісно! — одразу погодилася Робін.

Перспектива вирватися з Лондона зі Страйком бодай на день була така принадна, що вона не дала собі навіть клопоту пригадати, чи мають вони з Метью якісь плани, але ж вони так неочікувано зблизилися — проблем не буде. Кінець кінцем, вона півтора тижня як не працює.— Можна взяти «лендровер». На сільських дорогах він буде зручніший за твій «БМВ».

— Мабуть, доведеться якось відвернути увагу того чудила, якщо він досі стежитиме за тобою,— сказав Страйк.

— Гадаю, на машині я легше його здихаюся, ніж пішки.

— Так, мабуть,— погодився Страйк.

Робін мала поглиблені навички водіння. Страйк ніколи їй про це не казав, але Робін була єдиним водієм, до якого він охоче сідав у машину.

— О котрій ми маємо бути в Чизвелл-гаузі?

— Об одинадцятій,— відповів Страйк,— але плануй, що це на весь день. Я хочу оглянути колишнє житло Найтів, поки ми там,— він завагався.— Не пам’ятаю, чи казав тобі... Я лишив Барклея стежити за Джиммі та Флік.

Він підібрався, чекаючи, що Робін розсердиться, бо він цього з нею не обговорив, чи образиться, що Барклей працював, поки вона байдикувала,— чи спитає (і це буде цілком доречно, зважаючи на фінансове становище агенції), що це за ігри він затіяв, але Робін радше потішено, ніж гірко мовила:

— Ти чудово знаєш, що не казав мені про це. Нащо він тобі там?