— Тобто «не купився»? — перебив Рафаель, і Робін побачила, як відчайдушний гонор у ньому змішується з панікою.

— Мені все здалося переконливим,— запевнила вона.— Дуже розумно — розповісти історію, якої з власної волі не розповідатимеш. Люди завжди схильні більше вірити в те, що, як їм здається, вони самі зро...

Рафаель знову підніс револьвер їй до чола, і хай холодне металеве кільце тепер не торкалося її шкіри, Робін відчувала його близькість.

— Про що саме збрехала Кінвара?

— Вона заявила, що ти приїхав розповісти їй, ніби твоя мати вийняла з кольє діаманти і замінила їх на підробки.

Рафаель ніби нажахався.

— З якого дива вона таке бовкнула?

— Гадаю, вона була в шоці, виявивши нас зі Страйком біля будинку, коли ти ховався нагорі. Страйк сказав, що не вірить в історію з кольє, тож вона запанікувала і вигадала нову версію. Біда в тому, що її можна перевірити.

— Тупа дірка,— буркнув Рафаель негучно, але так отруйно, що у Робін аж шия пішла сиротами.— Тупа, тупа дірка... чого вона не трималася за нашу версію? І... ні, зажди...— сказав він з виглядом людини, яка нарешті поєднала факти і зраділа тому, й на острах і полегшення Робін прибрав револьвер, який майже торкався її лоба, і тихо засміявся.— Ось чому вона сховала кольє в неділю вдень. Набрехала мені, мовляв, не хоче, щоб Іззі й Фіззі нишком його викрали... ну, вона тупа, але не безнадійна. Якщо ніхто не перевірить діамантів, ми чисті... А щоб знайти його, треба буде розвалити цілу стайню. Гаразд,— додав він наче до себе,— гаразд, це все ніби ще можна виправити. Це все, Венеціє? Більше в тебе нічого немає?

— Є,— відповіла Робін.— Є Флік Пурдью.

— Не знаю, хто це.

— Знаєш. Ти її підчепив кілька місяців тому і згодував їй інформацію про шибениці, знаючи, що Флік розповість Джиммі.

— Який я заклопотаний хлопчик,— легковажно озвався Рафаель.— І що? Флік не визнає, що злягалася з сином міністра-торі, надто тому, що про це може дізнатися Джиммі. Вона закохана в нього точно так само, як Кінвара — в мене.

— Так, вона цього не визнавала, але, мабуть, хтось побачив, як ти виходиш з її квартири вранці. Вона вирішила прикинутися, що ти — офіціант-індієць.

Робін відзначила гримасу подиву й незадоволення. Рафаелеве самолюбство постраждало на саму думку про те, що його можна так описати.

— Гаразд,— сказав він за хвильку,— гаразд, подивимось... а що коли Флік трахалася з офіціантом, але злісно бреше, що це я, через погляди свого бойфренда, войовника проти вищих класів, і його образу на мою сім’ю?

— Ти украв кредитну картку її сусідки з сумки на кухні.

З того, як напружилася його лінія вуст, Робін зрозуміла, що Рафаель цього не чекав. Понад сумнів, він гадав, що, з огляду на стиль життя Флік, підозра впаде на будь-кого, хто бував у її квартирі, й найперше — на Джиммі.

— Докази? — знову спитав Рафаель.

— Флік може назвати дату, коли ти був у неї, і якщо Лора підтвердить, що картку вкрали саме тоді...

— Але ж немає навіть доказів, що я там узагалі був...

— А звідки Флік дізналася про шибениці? Ми знаємо, що це вона сказала Джиммі, а не він їй.

— Ну, це не міг бути я, правда? Я єдиний з усієї родини нічого не знав.

— Ти знав усе. Кінвара почула всю правду від твого батька й переповіла тобі.

— Ні,— відповів Рафаель,— гадаю, ви виявите, що історію про шибениці Флік почула від братів Бутчерів. Я знаю з надійних джерел, що котрийсь із них нині живе в Лондоні. Так, і ще була чутка, що котрийсь із них трахався з дівчиною їхнього друга Джиммі. І повір мені, суду брати Бутчери не сподобаються, бо то двійко шахраїв-селюків, що возили шибениці під покровом ночі. Я видаватимуся значно більш презентабельним і гідним довіри, ніж Флік і Бутчери, якщо справа дійде до суду. О так.

— Поліція має записи телефонних дзвінків,— наполягала Робін.— Вони знають про анонімний дзвінок Ґерайнту Віннові, який мав місце приблизно тоді ж, коли Флік дізналася про шибениці. Ми думаємо, що ти анонімно навів Вінна на Семюеля Мурапе. Ти знав, що він має образу на Чизвеллів. Кінвара все тобі розповіла.

— Нічого не знаю про дзвінок, ваша честь,— відповів Рафаель,— і дуже сумую, що мій покійний брат поводився з Ріяннон Вінн, як кінчене мудило, але я тут ні до чого.

— Ми гадаємо, що саме ти подзвонив Іззі на роботу з погрозами у свій перший день там і говорив про те, що люди обмочуються, вмираючи,— сказала Робін,— і гадаємо, то ти вигадав, щоб Кінвара казала, ніби чує непроханих гостей на території. Все було влаштовано так, щоб було якомога більше свідків того факту, що твій батько був стривожений і параноїдальний і міг не витримати такого сильного тиску...

— Він і був під сильним тиском. Його шантажував Джиммі Найт. Ґерайнт Вінн намагався витіснити його з роботи. Це не брехня, це факти, і вони викличуть сенсацію в залі суду, надто коли на світло вийде історія Семюеля Мурапе.

— Однак ти накоїв дурних помилок, яких можна було уникнути.

Рафаель випростався й нахилився вперед; його лікоть трохи ковзнув, і отвір револьверної цівки стало краще видно. Його очі, дві плями в тіні, знову чітко окреслилися — поєднання оніксово-чорного й білого. Робін не розуміла, як могла вважати його привабливим.

— Яких помилок?

Він спитав це, а Робін кутиком ока побачила, як спалах синього світла ковзає мостом, який було видно з вікна праворуч; Рафаель не міг цього бачити з-за борту човна. Світло зникло, міст поглинала чимдалі густіша темрява.

— По-перше,— обережно почала Робін,— не варто було зустрічатися з Кінварою просто напередодні вбивства. Вона все прикидалася, що не пам’ятає, де зустрічається з твоїм батьком, так? Просто щоб мати кілька хвилин поруч з тобою, побачити тебе, переконатися...

— То не доказ.

— Коли Кінвара поїхала до «Le Маnоіг aux Quat’Saisons» на свій день народження, за нею стежили.

Рафаель примружив очі.

— Хто?

— Джиммі Найт. Флік це підтвердила. Джиммі думав, що твій батько з Кінварою, і планував вимагати в нього гроші на публіці. Звісно ж, твого батька там не було, тож Джиммі повернувся і написав у блог статтю про те, як торі тринькають гроші, ще й згадав «Le Manoir aux Quat’Saisons».

— Ну, якщо він не бачив, як я заходив у Кінварин готельний номер,— відповів Рафаель,— а він не бачив, бо я ду-уже постарався, щоб не бачив ніхто... це все теж просто припущення.

— Гаразд,— сказала Робін,— а ось другий раз, коли тебе заскочили за сексом у вбиральні галереї? То була не Францеска. То була Кінвара.

— Доведи.

— Того дня Кінвара була в місті, купувала «лахесіс» і вдавала, що сердиться на твого батька, бо той зустрівся з тобою. То — частина прикриття, що ніби вона тебе ненавидить. Вона подзвонила твоєму батькові, щоб упевнитися: він обідає деінде. Страйк чув ту розмову. Але ви з Кінварою не знали, що твій батько обідає за кількасот ярдів від місця, де ви займалися сексом. Коли твій батько увірвався до вбиральні, то знайшов на підлозі слоїк «лахесісу». Ось чому в нього мало не стався серцевий напад. Він знав, по що Кінвара приїхала до міста. І здогадався, з ким ти щойно займався сексом у вбиральні.

Усмішка Рафаеля більше нагадувала гримасу.

— Так, то я схибив. Коли він приперся до офісу й почав теревені про Лахесіс — «знає, коли чий жереб випаде»,— то я тільки пізніше зрозумів, що то він хоче настрашити мене, авжеж? Тоді я гадки не мав, про що то він. Але коли ти і твій каліка-шеф згадали про ті пігулки в Чизвелл-гаузі, Кінвара зізналася: вони випали в неї з кишені, як вона злягалася зі мною. Ми спершу й не знали, як він здогадався... лише тоді, коли він подзвонив у «Le Маnоіг» і почав розпитувати про затискач для грошей, подарунок Фредді, я збагнув: щось не так. Коли він запросив мене на Ебері-стріт,

я здогадався, що розмова буде про це, і час був братися до справи й убити його.

Робін аж похолола від того, як буденно Рафаель говорить про батьковбивство — ніби про клеєння шпалер.

— Мабуть, планував презентувати пігулки під час великої промови на тему «я знаю, що ти трахаєш мою дружину»... як тільки я не помітив їх на підлозі? Я потім прибрав у кімнаті, але, мабуть, вони викотилися в нього з кишені абощо... воно важче, ніж можна уявити,— зізнався Рафаель,— прибирати поруч з трупом, який ти щойно сам організував. Я навіть здивувався від того, як сильно воно на мене вплинуло.