— Від того, що сказали би правду, Аамір би не постраждав, оце вже ні! — з силою мовила Делла.— Не сказати, що це дуже важливо, але він, власне, не ґей!

Симфонія Брамса все грала, на смак Страйка, то похмура, то зловісна; духові й струнні змагалися в дії на нерви.

— Хочете правду? — гучно спитала Делла.— Аамір протестував проти лапання й домагань з боку високопоставленого чиновника, чиї «ігри» з молодиками — то ні для кого не секрет, а радше привід для жартів! А коли добре вихований хлопчик-мусульманин утрачає самовладання і дає ляпас високопосадовцеві, як гадаєте, котрого з двох засуджуватимуть? Про котрого підуть принизливі чутки, кого виженуть з роботи?

— Гадаю,— мовив Страйк,— що не сера Кристофера Баррокло-Бернза.

— Звідки ви знали, що я говорю про нього? — різко спитала Делла.

— Він же досі на тій роботі, так? — поцікавився Страйк, ігноруючи питання.

— Та звісно! Всі знають про його безневинні пустощі, але ніхто не хоче про них говорити. Я багато років намагаюся якось уплинути на цього Баррокло-Бернза. Коли я дізналася, що Аамір покинув програму з впровадження етнічного розмаїття за сумнівних обставин, то розшукала його. Коли я його знайшла, хлопчик був у жалюгідного стані, абсолютно жалюгідному. Мало було обриву зіркової кар’єри, ще й знайшовся злий кузен, який пустив чутку, ніби Ааміра звільнили за гомосексуальну поведінку на роботі. Батько Ааміра — не такий чоловік, що прихильно поставиться до сина-ґея. Аамір опирався спробам батьків одружити його з дівчиною, яку вони вважали годящою. Був страшний скандал і повний розрив. Цей блискучий молодик утратив усе — рідних, дім, роботу — за якісь кілька тижнів.

— І ви втрутилися?

— У нас із Ґерайнтом просто за рогом був порожній будинок. Гам жили наші матері. Братів і сестер ані в мене, ані в Ґерайнта немає. Дбати про наших мам з Лондона ставало чимдалі важче, тож ми привезли їх з Вельса сюди й оселили разом у будинку за рогом. Мама Ґерайнта померла два роки тому, моя мама — цього року, тож будинок стоїть порожній. Оплати оренди ми не потребували. Здавалося цілком слушним, що Аамір там житиме.

— І що, це була просто безкорислива доброта? — спитав Страйк.— Ви не думали, який зиск могли з нього мати, коли пропонували йому житло і роботу?

— В якому сенсі «зиск»? Він дуже розумний молодик, на будь-якій посаді від нього...

— Ваш чоловік силував Ааміра добути компромат на Джаспера Чизвелла з міністерства закордонних справ, місіс Вінн. Фотографії. Він змушував Ааміра звернутися по них до сера Кристофера.

Делла потягнулася до свого келиха, трохи не донесла руку до ніжки і перекинула келих кісточками пальців. Страйк кинувся вперед, щоб його схопити, але запізно: тонким батогом червоне вино намалювало параболу в повітрі й заплямувало бежевий килим, келих з глухим стукотом упав поруч з плямою. Ґвінн підвелася і підійшла до розлитого вина, з цікавістю понюхавши пляму, що розповзалася.

— Дуже багато? — стривожено спитала Делла, вчепившись пальцями в бильце крісла і нахиливши обличчя в бік підлоги.

— Чимало,— відповів Страйк.

— Несіть сіль... Будь ласка, посипте там сіллю. Вона в буфеті, праворуч від плити!

Увійшовши до кухні, Страйк увімкнув світло, і його увагу негайно привернула дивна річ, якої він не помітив першого разу: приклеєний на шафку конверт — так високо, щоб Делла не дотягнулася. Взявши сіль з буфета, Страйк на зворотному шляху зупинився біля конверта і роздивився єдине слово, написане на ньому: «Ґерайнт».

— Праворуч від плити! — з тінню відчаю гукнула йому з вітальні Делла.

— А, праворуч! — озвався Страйк, зняв конверт і розпечатав.

Усередині був рахунок від «Слюсарів братів Кеннеді» за заміну дверей у ванній кімнаті. Страйк послинив палець, помочив клапан конверта, як міг ретельно заклеїв його і повернув на шафку.

— Вибачте,— сказав він Деллі, повернувшись до кімнати.— Вона була просто в мене перед носом, а я й не бачив.

Він зняв кришку з картонної туби і щедро посипав сіль на пурпурову пляму. Коли він випростався (маючи сильні сумніви щодо ефективності цього домашнього засобу), симфонія Брамса нарешті замовкла.

— Зробили? — пошепки спитала Делла в тиші.

— Так,— відповів Страйк. На його очах вино всоталося у білу сіль і зробило її брудно-сірою.— Але все одно треба буде замовити чищення килимів.

— О Боже... тільки цього року поклали новий ковролін.

Делла здавалася глибоко враженою, але, як на Страйка, не в плямі на ковроліні була справа. Коли він повернувся до дивана й кави, знову заграла музика — угорська мелодія, така ж бентежна, як і симфонія, але ще й з маніакальними нотами.

— Хочете ще вина? — спитав Страйк у Делли.

— Я... Так, не відмовлюся,— відповіла вона.

Страйк налив їй ще келих і вклав просто в руку. Делла трохи відпила, тоді спитала тремким голосом:

— Звідки ви знаєте те, що мені тільки-но сказали, містере Страйк?

— Я б не хотів відповідати на це питання, але запевняю — це правда.

Взявши келих обіруч, Делла мовила:

— Ви мусите знайти для мене Ааміра. Якщо він вирішив, що Ґерайнт наказав йому піти до Баррокло-Бернза на моє прохання, не дивно, що він...

Самоконтроль їй помітно зраджував. Делла спробувала поставити келих на бильце крісла і мусила спершу рукою намацати місце, щоб влучити. Повсякчас вона недовірливо хитала головою.

— Не дивно, що він — що? — тихо спитав Страйк.

— Звинуватив мене, що я... тисну... контролюю... звісно, це все пояснює... ми були такі близькі... ви не зрозумієте, це важко пояснити... Але просто дивовижно, як швидко ми стали... стали ніби сім’єю. Знаєте, іноді трапляється така миттєва спорідненість, зв’язок, який з іншими людьми не побудувати за цілі роки... Але за останні кілька тижнів, я відчувала... відколи Чизвелл отак привселюдно поглузував з нього... Аамір віддалився. Він ніби більше не довіряв мені... я мала б здогадатися... о Господи, я мала б здогадатися... ви мусите знайти його, мусите...

Страйк подумав був, що ця палюча потреба має в своїй основі сексуальне бажання, яке, мабуть, на якомусь рівні пробудила юнача маскулінність Ааміра. Але з дешевої позолоченої рамки на нього глянула Ріяннон Вінн, чия усмішка не торкалася великих тривожних очей, а на зубах блищали брекети, і Страйкові спало на думку, що скоріше Деллою володіло те, чого геть не мала Шарлотта: палкий, бентежний материнський інстинкт, у випадку Делли — з відтінком непозбувного жалю.

— І це теж,— прошепотіла вона.— Це теж. Чого він тільки не зруйнував!

— Ви говорите про...

— Про мого чоловіка! — заціпеніло відповіла Делла.— Про кого же ще? Мій фонд... наш фонд. Але ж ви знаєте про це, так? Це ж ви розповіли Чизвеллу про недостачу у двадцять п’ять тисяч? І про те, як Ґерайнт бреше людям, бреше абсолютно безглуздо! Девід Бекхем, Мо Фара... всі це неможливі обіцянки!

— Моя партнерка про це дізналася.

— Ніхто мені не повірить,— розгублено мовила Делла,— але я нічого не знала, гадки не мала. Я пропустила останні чотири наради правління, бо готувалася до Параолімпійських ігор... Ґерайнт сказав правду лише після того, як Чизвелл пригрозив розповісти пресі. І навіть тоді клявся, що то бухгалтерська помилка, а про інше взагалі божився, що то неправда. Могилою матері присягався.

Вона збентежено покрутила обручку на пальці.

— Я так розумію, Елспет Лейсі-Кертис ваша партнерка теж знайшла?

— Боюся, що так,— збрехав Страйк, вирішивши, що доречно піти ва-банк.— Ґерайнт і це відкидає?

— Він страшенно шкодував, якщо від його слів дівчатам було незручно, але клявся, що більше нічого не було, він нікого не торкався, просто дозволив собі трохи зухвалих жартів. Але за нинішнього клімату,— палко додала Делла,— чоловік має думати, що верзе перед компанією п’ятнадцятилітніх дівчат!

Страйк потягнувся вперед і схопив Деллин келих, який мало не перекинувся знову.

— Що ви робите?

— Переставляю ваше вино на стіл,— пояснив Страйк.