М’язи на її обличчі смикнулися. Страйкові це нагадало те, як ховається анемон, відчувши хижака.

— Так,— відповіла Делла.

— Вам подобався Фредді?

— Я, здається, з ним і не розмовляла. Ґерайнт возив Ріяннон на всі турніри. Він був знайомий з командою.

Тіні від стеблин найближчих до вікна руж простягнулися ковроліном, мов ґрати. На фоні буревієм металася симфонія Брамса. Непрозорі скельця Деллиних окулярів посилювали відчуття незрозумілої загрози, і хоч Страйк не боявся, на думку спали сліпі оракули та провидці зі стародавніх міфів і надприродна аура, яку здорові приписували цій конкретній інвалідності.

— Що саме, на вашу думку, спонукало Джаспера Чизвелла шукати на вас небажану інформацію?

— Він мене не любив,— просто відповіла Делла.— Між нами часто виникала незгода. Він походить із середовища, де все, що відхиляється від тамтешніх усталених норм, вважається підозрілим, неприроднім, навіть небезпечним. Містере Страйк, він був багатим білим чоловіком консервативних поглядів і вважав, що при владі найкраще перебувати винятково багатим білим чоловікам консервативних поглядів. У всьому він прагнув відновити статус-кво, до якого звик замолоду. Прямуючи до цієї мети, він часто виявляв безпринципність і лицемірство.

— Якого штибу?

— Спитайте в його дружини.

— Ви знайомі з Кінварою, так?

— Не можу сказати, що аж знайома. Але деякий час тому спілкувалася з нею за обставин, дуже цікавих у світлі публічних заяв Чизвелла про святість шлюбу.

У Страйка складалося враження, що попри вишукану мову і щиру занепокоєність долею Ааміра, Делла розповідає всі ці речі з насолодою.

— Що саме сталося? — спитав Страйк.

— Одного вечора Кінвара несподівано пізно приїхала до міністерства, але Джаспер уже виїхав до Оксфордширу. Гадаю, вона хотіла заскочити його зненацька.

— Коли це сталося?

— Приблизно... щонайменше рік тому, так. Незадовго до парламентських канікул. Кінвара була у вкрай стресовому стані. Я почула якийсь гамір і вийшла дізнатися, що діється. З того, як усі в приймальні мовчали, можу сказати, що вони були в шоці. Кінвара надзвичайно емоційно вимагала зустрічі з чоловіком. Я спершу подумала, що в неї якісь страшні новини, тож вона хоче бачити Джаспера, бо потребує розради й підтримки. Я запросила її до свого кабінету. Щойно ми опинилася наодинці, Кінвара зовсім зірвалася. Важко було розібрати, про що саме їй ідеться, але з того, що я зрозуміла,— провадила Делла,— вона щойно дізналася про іншу жінку.

— Вона казала, хто то?

— Здається, ні. Можливо, казала, але вона була... О, все це було вкрай неприємно,— строго мовила Делла.— Складалося враження, що вона переживає якесь горе, а не кінець шлюбу. «Я була лише частиною його гри», «він мене ніколи не кохав» тощо.

— Про яку гру, на вашу думку, йшлося? — спитав Страйк.

— Гадаю, про політичну. Кінвара говорила про своє приниження: що їй сказали, ніби свою роботу вона вже виконала... Розумієте, Джаспер Чизвелл був дуже амбітною людиною. Його кар’єра вже зазнала краху через його невірність. Гадаю, він дуже холоднокровно обирав нову дружину, яка би прикрасила його імідж. Жодних більше італійок на одну ніч, бо до Кабінету міністрів тобі буде зась. Мабуть, він вирішив, що Кінвара сподобається консерваторам з його рідного округу. З пристойної родини, любить коней. Невдовзі по тому я дізналася, що Джаспер запроторив її до психіатричної клініки... Мабуть, так родини штибу Чизвеллів дають раду надмірним виявам емоцій,— мовила Делла і відпила ще вина.— Однак Кінвара лишилася з ним. Звісно, люди, бува, лишаються, навіть коли з ними поводяться обурливо. Я чула, як Джаспер говорить про Кінвару так, ніби вона — якась недорозвинена дитина. Пам’ятаю, він казав, що мама «наглядала» за Кінварою на її день народження, бо сам він мусив голосувати в парламенті. Звісно, він міг домовитися з кимсь із лейбористів про взаємну відмову від голосування. Але йому просто було байдуже. У таких жінок, як Кінвара, все відчуття власної цінності ґрунтується на статусі й успішності шлюбу, тож, звісно, коли щось іде не так, їх це просто вбиває. Гадаю, всі ці її коні — то продуха, така собі сублімація... а, так,— сказала Делла,— щойно згадала... Останнє, що я від неї почула того дня, це що вона має, на додачу до всього, їхати додому і приспати улюблену кобилу.

Делла намацала широку м’яку голову Ґвінн, яка лежала біля її крісла.

— Мені стало так її шкода. Тварини в моєму житті завжди були великою розрадою. Важко перебільшити втіху, яку вони іноді приносять.

На руці, що гладила собаку, досі виднілася обручка, а ще Страйк помітив велику каблучку з аметистом одного кольору з домашньою сукнею. Хтось — мабуть, Ґерайнт — сказав Деллі, що ці кольори пасують один до одного. Страйк знову відчув непроханий укол співчуття.

— Кінвара не казала, яким саме чином вона дізналася про невірність чоловіка?

— Ні-ні, то був просто ледь зв’язний потік гнівних і згорьованих слів, ніби в маленької дитини. Вона повсякчас казала: «Я його кохала, а він мене ніколи, то все була брехня». Я ніколи не чула такого неприхованого горя, навіть на похороні чи біля присмертних. Доти я з Кінварою хіба тільки віталася. Вона поводилася так, ніби навіть не пам’ятає, які між нами стосунки.

Делла відпила ще вина.

— Ми можемо повернутися до Малліка? — спитав Страйк.

— Так, звісно,— одразу озвалася Делла.

— У ранок, коли помер Джаспер Чизвелл,— то було тринадцяте,— ви були тут, удома?

Запала тривала пауза.

— Чому ви мене про це питаєте? — іншим голосом поцікавилася Делла.

— Бо хочу перевірити історію, яку чув,— відповів Страйк.

— Ви про те, чи був Аамір того ранку тут зі мною?

— Саме так.

— Ну, це щира правда. Я послизнулася внизу і розтягнула зап’ясток. Викликала Ааміра, він прийшов. Хотів відвезти мене до травматології, але потреби не було. Я могла рухати всіма пальцями, знадобилося тільки трохи допомоги зі сніданком.

— Ви подзвонили Малліку?

— Що? — перепитала вона.

То було старе як світ, цілком зрозуміле «що?» людини, яка боїться, що десь помилилася. Страйк здогадувався, що в голові жінки в чорних окулярах зараз дуже швидко миготять думки.

— Ви подзвонили Ааміру?

— А що? Що він вам сказав?

— Він каже, що ваш чоловік особисто пішов до нього додому і покликав сюди.

— О,— мовила Делла, а тоді: — Звісно, так, я забула.

— Забули? — м’яко спитав Страйк.— Чи просто підтримуєте їхню версію?

— Забула,— твердо відповіла Делла.— Коли я кажу, що «викликала» його, то не маю на увазі телефон. Я маю на увазі, що саме покликала його. За посередництва Ґерайнта.

— Але якщо Ґерайнт був тут, коли ви послизнулися, хіба він не міг допомогти вам зі сніданком?

— Гадаю, Ґерайнт хотів, щоб Аамір переконав мене поїхати до травматології.

— Ага. Отже, ідея піти до Ааміра належала не вам, а Ґерайнту?

— Я вже не згадаю,— відповіла Делла, а тоді додала, суперечачи сама собі: — Я досить сильно впала. У Ґерайнта хвора спина, звісно, він хотів, щоб йому допомогли, і я подумала про Ааміра. А потім вони удвох переконували мене поїхати до лікарні, але в тому не було потреби. Просто потягнула зап’ясток.

За мереживними фіранками сутеніло. В чорних Деллиних окулярах відбивалося неоново-червоне сонце при заході.

— Я дуже хвилююся за Ааміра,— повторила вона приглушено.

— Ще кілька питань, і закінчимо,— запевнив Страйк.— Джаспер Чизвелл перед повною кімнатою людей натякав, що знає про Малліка дещо брудне. Можете мені щось про це розказати?

— Так, власне, після тієї розмови,— тихо відповіла Делла,— Аамір і заговорив про звільнення вперше. Після того я відчула, що він віддалився від мене. А тоді ви його добили, так? Прийшли до нього додому, знущалися.

— Я не знущався, місіс Вінн...

— Ліват, містере Страйк, ви хіба не дізналися, що це таке? Ви ж були на Близькому Сході?

— Так, я знаю, що це означає,— буденно відповів Страйк.— Содомію. Чизвелл погрожував, що викаже Ааміра...