Тиріон здивувався, побачивши коло своїх ношів ще й Брона.

— А ти сюди яким вітром?

— Я тут за гінця, звістки тобі розношу, — відповів Брон. — Залізна Клішня припрошує тебе до Божої Брами, і нагально. А навіщо — не каже. А ще тебе викликають до Маегора.

— Викликають, кажеш? — Тиріон знав лише одну особу, яка мала нахабство вживати щодо нього це слово. — Чого Серсея від мене хоче?

Брон здвигнув плечима.

— Королева наказує тобі негайно повернутися до замку і з’явитися до неї в покої. Переказав отой ваш жевжикуватий брат у перших. В самого на губі чотири волосини, а бач, теж пнеться у чоловіки.

— Чотири волосини й лицарське звання. Тепер він лицар Лансель, ти мені не забувайся належно його величати. — Тиріон знав, що пан Джаселин по нього не пошле, якщо справа не нагальна. — Піду-но я спершу до Бережняка. Скажи сестрі, що як повернуся, тієї ж миті буду в неї.

— Вона цього не вподобає, — попередив Брон.

— То й добре. Що довше Серсея чекатиме, то більше лютуватиме. А від люті вона тупішає. Мені більше до вподоби, коли вона люта й дурна, ніж коли тиха та хитра.

Тиріон кинув згорнутого кожуха до ношів, і Тімет допоміг йому залізти слідом.

Базарний майдан всередині Божої Брами, що зазвичай аж гудів від селян з возами та ятками всякої городини, тепер був майже покинутий. Тиріон вільно перетнув майдан; коло брами його зустрів пан Джаселин, скупо привітавши помахом залізної долоні.

— Пане Правице, прибув ваш родич Клеос Фрей, від самого Водоплину, під прапором миру, з листом від Робба Старка.

— З умовами миру, треба гадати?

— Каже, що так.

— Любий мій родич! Ану ж проведіть мене до нього.

Золотокирейники посадовили пана Клеоса до вартової келії у брамній башті, де не було навіть вікна. Той підвівся, побачивши родича.

— Ой, Тиріоне, який же я радий вас бачити!

— Я таке від людей чую нечасто, любий брате.

— А чи Серсея теж з вами?

— Сестричка має якісь інші справи. То оце лист від Старка? — Він схопив сувій зі столу. — Пане Джаселине, залиште нас, якщо ваша ласка.

Бережняк вклонився і пішов геть.

— Мені наказано доправити послання до королеви-намісниці, — мовив пан Клеос, коли двері зачинилися.

— Я так і вчиню. — Тиріон побіжно роздивився мапу, що її Робб Старк приклав до листа. — Все свого часу, родичу. Сідайте, відпочиньте. Ви якийсь схудлий та змарнілий.

«Радше сказати, живий мрець».

— Еге ж. — Пан Клеос опустився на лаву. — В річковому краю дуже погано, Тиріоне. Усюди навколо Божого Ока, а надто вздовж королівського гостинця. Річкове панство палить власні лани, щоб виморити нас голодом, а хуражири вашого батька плюндрують кожне село, на яке натраплять, і нищать простий люд до ноги.

«Такий він, звичай війни. Простих ріжуть, вельможних беруть у полон на викуп. Не забути б подякувати богам, що я вродився Ланістером.»

Пан Клеос долонею поворушив своє ріденьке брунатне волосся.

— Навіть їдучи під прапором миру, ми двічі не минали нападу. То були вовки у броні, голодні до крові усякого слабшого від них. Самі боги відають, за кого вони стояли на початку цієї війни, але тепер б’ються лише за себе. Трьох людей в нас убито, вдвічі більше поранено.

— Що нового про нашого ворога? — Тиріон повернувся до Старкових умов миру. «А малий не занадто багато хоче — лишень пів-царства, відпущення полонених, надання заручників, батьківського меча… ага, ще й своїх сестер.»

— Хлопець сидить собі без діла у Водоплині, — розказав пан Клеос. — Гадаю, він лякається вийти у поле проти вашого батька. Сила його тане з кожним днем. Річкові пани розбрілися на захист власних земель.

«Чи не цього й прагнув пан батько?» Тиріон згорнув Старкову мапу.

— Геть негодящі в нього умови.

— Ну хоч Тіона та Вілема ви виручите за старківських дівчат? — запобігливо заблагав пан Клеос.

«Тіон Фрей — це ж його молодший брат», згадав Тиріон.

— Ні, — відповів він м’яко, — та ми запропонуємо власні умови обміну бранців. Спершу я побалакаю з Серсеєю та радою, а тоді ви знову поїдете до Водоплину з нашими умовами.

Така обіцянка пана Клеоса, вочевидь, не потішила.

— Але ж, пане брате, на мою думку, Робб Старк так легко не здасться. Цього миру хоче пані Кетлін, а зовсім не сам хлопець.

— Пані Кетлін хоче своїх доньок. — Тиріон зліз на підлогу з лави, тримаючи мапу та листа в руці. — Пан Джаселин надасть вам вогонь та вечерю. Не завадило б вам поспати, родичу, і то добряче. Я пришлю по вас, щойно матиму новини.

Тиріон знайшов пана Джаселина на мурах. Той спостерігав за навчанням кількасот новобранців у полі внизу. До Король-Берега напхалося безліч біженців; не становило жодного клопоту знайти достатньо чоловіків, які радо запишуться до міської варти за натоптане черево та солом’яник у казармі. Проте Тиріон не дурив себе ані на мить, як це репане військо битиметься, коли справа таки дійде до битви.

— Добре, що ви покликали мене, — зазначив Тиріон. — Лишаю пана Клеоса у ваших руках, і хай він має всяку належну гостинність.

— Як щодо його супроводу? — запитав тисяцький міської варти.

— Надайте їм харч та чистий одяг, надішліть маестра, щоб подбав про поранених. Але в межах міста щоб ноги їхньої не було, зрозуміло?

Недобре буде, якщо до Робба Старка у Водоплині дійдуть правдиві звістки про становище Король-Берега.

— Цілком зрозуміло, пане Правице.

— І ще одне. Скоро алхіміки надішлють до кожної міської брами великий припас глиняних горщиків. Ви маєте використати їх для навчання людей коло вогнеплюйок. Налийте горщики зеленою фарбою і муштруйте варту — хай заряджають та стріляють. Хто проллє фарбу, того женіть геть і замінюйте іншим. Як вивчаться кидати горщики з фарбою, налийте їм світильної олії — хай підпалюють і стріляють, поки горить. Щойно навчаться не обпікати самих себе, тоді, може, впораються і з шал-вогнем.

Пан Джаселин почухав щоку залізною долонею.

— Хитромудро. Хоч і не люблю я оті вогнечарникові сцянки.

— Я їх люблю так само, але мушу викручуватися з тим, що маю.

Опинившись усередині своїх ношів, Тиріон Ланістер засунув запони і підбив під лікоть подушку. Ясна річ, Серсея буде незадоволена з того, що він перехопив Старкового листа. Проте батько надіслав його сюди, щоб він правив, а не задовольняв Серсею.

Виходило так, що Робб Старк дав їм найкращу нагоду, на яку тільки можна сподіватися. Хай собі малий сидить у Водоплині та мріє про легкий мир. А Тиріон відповість власними умовами — дасть Королю-на-Півночі рівно стільки, щоб той і далі сидів та плекав надії. Хай собі пан Клеос шугає туди-сюди з пропозиціями та відмовами, хоч дупу в сідлі зітре. А тим часом їхній родич, пан Стафорд, вивчить та озброїть нове військо, зібране при Кастерлі-на-Скелі. Щойно воно буде готове до бою, вони з князем Тайвином розчавлять Таллі та Старків між собою.

«От якби Робертові брати виявилися такими ж згідливими.» Хоча Ренлі Баратеон рухався на схід та північ із прудкістю льодовика, все ж його велетенське південне військо невмолимо насувалося на столицю. Тим часом не проходило й ночі, щоб Тиріон не боявся прокинутися від новини, що князь Станіс вже пливе угору річкою Чорноводною. «Припас шал-вогню маємо непоганий, та все ж…»

Від неспокійних думок його відірвав якийсь гармидер на вулиці. Тиріон сторожко визирнув з-за фіранок. Вони саме проходили Шевською площею, де під шкіряним причілком зібрався чималенький натовп, аби послухати просторікування якогось віщуна. Ряса нефарбованої вовни та мотузяний очкур виказували в ньому одного з жебрущих братів.

— Гнилля і розпуста! — пронизливо верещав балакун. — Ось воно, застереження усім нам! Узріть кару Вишнього Батька на наші голови!

Пророк тицьнув пальцем на кривавий мазок по небі. Звідти, де він віщав, відкривався такий вид, що віддалений замок на Аегоновому пагорбі стояв просто перед ним, а комета грізно нависала над баштами. «А він нівроку вміє вибрати місце для вистави», подумав собі Тиріон.