— Ходор? — жалібно спитав Ходор. — Ходор?

Маестра Лювина обережно перевернули на спину. Він мав сірі очі й сіре від сивини волосся, і ряса його колись теж була сіра, але просякнута кров’ю, стала майже чорна.

— Бран, — мовив він ледь чутно, побачивши його на Ходоровій спині. — І Рікон теж.

Маестер всміхнувся.

— Боги зглянулися на нас. Я знав…

— Знали? — перепитав Бран непевно.

— Я знав, бо ноги… одяг пасував, але м’язи на його ногах… бідолашний хлопчик. — Він закашлявся, горлом пішла кров. — Ви зникли… у лісі… як це вам вдалося?

— Ми туди не ходили, — відповів Бран. — Тобто ходили, але тільки до узлісся, а тоді повернулися по своїх слідах. Я вислав вовків, щоб ті наслідили, а ми сховалися у батьковій могилі.

— У крипті. — Лювин видав тихий смішок з кривавою піною на вустах. Коли маестер спробував ворухнутися, йому перехопило подих від болю.

Сльози наповнили Бранові очі. Коли людину поранено, її несуть до маестра. Але що робити, коли поранено самого маестра?

— Треба зробити ноші та забрати його з собою, — мовила Оша.

— Не варто, — відказав Лювин. — Я помираю, жінко.

— Ви не можете померти! — люто вигукнув Рікон. — Ні, вам не можна!

Поруч з ним Кудлай вишкірив зуби і загарчав.

Маестер всміхнувся.

— Не галасуй, дитино. Я старший за тебе і можу помирати… коли забажаю.

— Ходор, униз, — наказав Бран. Ходор став на коліна коло маестра.

— Послухай, — мовив Лювин до Оші, — принци… Роббові спадкоємці. Не разом… не всі разом… чуєш мене?

Жінка сперлася на списа.

— Еге ж. Краще розділитися. Але куди їх вести? Я подумала, може до тих Кервинів…

Маестер Лювин заперечливо струснув головою, хоч вони й бачили, чого йому коштувало те зусилля.

— Молодий Кервин мертвий. Пан Родрік, Леобальд Толгарт, пані Роголіс… усіх вбито. Жбир захоплено, Калин-Коп захоплено, а скоро впаде й Торгенів Закут. Залізняки на Каменястому Березі. А на сході — байстрюк Болтона.

— Куди ж податися? — спитала Оша.

— До Білої Гавані… до Умберів… не знаю… всюди війна… сусід іде на сусіда, а зима насувається… дурість, морок і божевілля… — Маестер Лювин простяг руку і схопив Брана за передпліччя з відчайдушною силою. — Ти мусиш бути сильним. Дуже сильним.

— Буду, — пообіцяв Бран, хоча йому було так тяжко і тоскно. Пан Родрік загинув, а тепер і маестер Лювин, усі, геть усі…

— Добре, — мовив маестер. — Ти молодець. Ти… син свого батька, Бране. Тепер ідіть усі.

Оша зиркнула на оберіг-дерево, на червоне обличчя, вирізане у блідому стовбурі.

— А вас лишити на милість богів?

— Я прошу… — Маестер ковтнув. — Води… і ще одну послугу… Якщо твоя ласка.

— Гаразд. — Оша обернулася до Мейри. — Прибери звідси хлопчаків.

Йоджен та Мейра вивели Рікона між собою. Ходор пішов за ними. Поки вони пробиралися між дерев, низькі гілки зачіпали Бранове обличчя, і листя витерло йому сльози. Оша приєдналася до них у дворі за мить пізніше. Про маестра Лювина вона не сказала ані слова.

— Ходор мусить бути при Брані. Служити йому ногами, — мовила дичацька жінка. — А Рікона я заберу з собою.

— Ми підемо з Браном, — відповів Йоджен.

— Еге ж. Я так і гадала, — мовила Оша. — Я, мабуть, вийду Східною брамою і подамся вздовж королівського гостинця.

— А ми вийдемо Мисливською брамою, — відказала Мейра.

— Ходор, — сказав Ходор.

Та спершу вони спинилися у кухні. Оша знайшла кілька обгорілих паляниць, так-сяк придатних для вжитку, і навіть засмажену птицю, яку розірвала надвоє. Мейра видобула глечик меду і великий лантух яблук. Вийшовши з кухні, вони стали прощатися. Рікон схлипував і чіплявся за Ходорову ногу, доки Оша не ляснула його ратищем списа по спині. Тоді він хутко послухався і рушив за нею. Кудлай потрусив слідом. Останнє, що побачив від них Бран, був хвіст лютововка, що зник позаду зруйнованої башти.

Залізні грати, які зачиняли Мисливську браму, так скрутило від вогню, що підняти їх вище, ніж на пів-аршина, не вдалося. Довелося пропихатися під шпичаками один за одним.

— То ми підемо до вашого вельможного батька? — спитав Бран, поки вони перетинали підйомний міст між мурами. — До Сірявця?

Мейра запитально зиркнула на свого брата.

— Наша дорога лежить на північ, — оголосив Йоджен.

На краю вовчої пущі Бран вивернувся у своєму кошику, щоб востаннє глянути на замок, який складав усе його дотеперішнє життя. Пасма диму все ще злітали у сіре небо, але не більше, ніж зазвичай з димарів Зимосічі холодним осіннім днем. На деяких зі стрільниць виднілися плями сажі, тут і там у зовнішній стіні утворилася тріщина, чи згори відпав зубець, але на відстані здавалося, що нічого непоправного не сталося. Вежі, палати, башти стояли так само, як і у минулі століття. Важко було повірити, що замок сплюндрували і спалили. «Камінь стоїть міцно», мовив до себе Бран, «корені дерев сягають глибоко, а під землею на своїх престолах сидять Королі Зими». Камені, корені й королі не дадуть Зимосічі пропасти. Замок не загинув, а тільки скалічився. «Так само, як я», сказав Бран собі. «Я теж скалічений, але живий.»

ДЖОФРІ БАРАТЕОН, Перший тако наречений, юнак тринадцяти років, старший син короля Роберта I Баратеона та королеви Серсеї з дому Ланістер;

+ його мати, королева СЕРСЕЯ, королева-намісниця та на державі господарка;

+ його сестра, принцеса МИРЦЕЛА, дівчинка дев’яти років;

+ його брат, принц ТОМЕН, хлопчик восьми років, спадкоємець Залізного Трону;

+ його дядьки з боку батька:

— СТАНІС БАРАТЕОН, князь Дракон-Каменя, що величає себе королем Станісом Першим;

— РЕНЛІ БАРАТЕОН, князь Штормоламу, що величає себе королем Ренлі Першим;

+ його дядьки з боку матері:

— пан ХАЙМЕ ЛАНІСТЕР, на прізвисько Крулеріз, Регіментар Королегвардії, перебуває у полоні в замку Водоплин;

— ТИРІОН ЛАНІСТЕР, виконує обов’язки Правиці Короля;

—— Тиріонів зброєносець, ПОДРІК ПЕЙН;

—— Тиріонова варта і служиві люди:

——— БРОН, найманий сердюк, чорний волоссям та серцем;

——— ШАГГА, син ДОЛЬФА, з Кам’яних Гав;

——— ТІМЕТ, син ТІМЕТА, зі Смалених;

——— ЧЕЛА, донька ЧЕЙКА, з Чорних Вух;

——— КРОН, син КАЛОРА, з Братів Місяця;

—— Тиріонова коханка, ШАЯ, колишня табірна дівчина, вісімнадцяти років;

+ його мала рада:

— великий маестер ПИЦЕЛЬ;

— князь ПЕТИР БАЕЛІШ, на прізвисько МІЗИНЕЦЬ, коронний підскарбій;

— князь ЯНОС СЛИНТ, тисяцький міської варти Корль-Берега («золотокирейників»);

— ВАРИС, євнух на прізвисько ПАВУК, коронний шепотинник;

+ його Королегвардія:

— пан ХАЙМЕ ЛАНІСТЕР, на прізвисько Крулеріз, Регіментар, перебуває у полоні в замку Водоплин;

— САНДОР КЛЕГАН, на прізвисько ХОРТ;

— пан БОРОС БЛАУНТ;

— пан МЕРИН ТРАНТ;

— пан АРИС ДУБОСЕРД;

— пан ПРЕСТОН ЗЕЛЕНОПІЛЬ;

— пан МАНДОН МУР;

+ його двір та почет:

— пан ІЛИН ПЕЙН, Королівський Правосуд, кат-стинач голів;

— ВИЛАР, сотник ланістерівської сторожі у Король-Березі («червонокирейників»);

— пан ЛАНСЕЛЬ ЛАНІСТЕР, колишній зброєносець короля Роберта, нещодавно висвячений у лицарі;

— ТИРЕК ЛАНІСТЕР, колишній зброєносець короля Роберта;

— пан АРОН САНТАГАР, майстер-мечник;

— пан БАЛОН ЛЕБЕДИН, другий син князя Гуліана Лебедина, господаря на Шолом-Камені;

— пані ЕРМЕСАНДА СІНОБРОД, немовля коло грудей;

— пан ДОНТОС ГОЛЯРД, на прізвисько ЧЕРВОНИЙ, лицар-п’яниця;

— ДЖАЛАБАР КСОГО, князьок-вигнанець з Літніх островів;

— МІСЯЧОК, блазень-дурник;

— пані ТАНДА СТОКВАРТ;

—— ФАЛИСА, її старша донька;

—— ЛОЛИСА, її молодша донька, дівиця тридцяти трьох років;

— князь ГИЛІС РОСБІ;

— пан ГОРАС РОЖВИН та його брат-близнюк пан ГОБЕР РОЖВИН, сини князя вертоградського;

+ люди Король-Берега: