— А переможцю що за це буде?

Подруга друга на те:

— Подарую морський камінчик.

— Е-е ні, — каже ваш друг. — Мені пляшку коньяку, а другові замість камінчика гарячий поцілунок.

Подруга образиться. Це неодмінно.

— І як тобі не соромно таке казати, Ваню. — І ви відчуваєте міцний потиск руки вище ліктя. Мовляв, не надавайте значення тому, що говорить жінка. Вона говорить одне, а думає інше.

Ваш лікоть стискує подруга вашого друга, а друг Васько тим часом пляшки б'є — на коньяк заробляє.

— Ви ж напишете? — питає Васькова подруга. — Жінці ж першій писати якось незручно.

— Неодмінно. Але куди? Невже ви завтра вранці виїжджаєте? Невже ми з вами більше не побачимося?

— А це від вас залежить. У вас олівець є?

— Є,

— А папір?

— Нема.

А зараз так хочеться його мати, хоч клаптик. А його нема. Але Іла (так, скажімо, звати героїню вашого серця) знайде три карбованці.

— Ось, візьміть!

— Не розумію вас. Для чого, Іло, у мене є гроші...

— Я тут адресу написала, коли йшла сюди. Ми завтра їдемо. Так, Суворова, 36. Не забудьте. Але краще — Головпоштамт, до запитання. На Суворова теж можна. Там моя мама живе. Вона в курсі.

А Вася пляшки б'є — заробляє на коньяк.

Листи до Васі писати не варто. Хай спочатку Вася напише. Він же обіцяв вам фотографії з «видиками» прислати. Ви чекаєте «видиків», а самі поки що бігаєте на Головпоштамт. На пошті вам у перший день здаватиметься, що на вас всі дивляться і всі про все знають. Ви почуваєте себе так, ніби щось украли або когось утопили.

Чи варто так жити? Вам видніше: робіть як знаєте. Тільки, як на мій погляд, то я б вам не радив бігати і оглядатися. Краще вже поперед себе дивитися. Принаймні хоч усе видно. Але ви все ж бігаєте. Берете лист один, другий, третій. А в одному з них: «Хоч не гарно писати першій, та я все ж пишу. Чому ти (!) до цього часу мовчиш? Невже ти ще не повернувся з курорту?» А далі: «Вася мені дістав ще одну путівку. Дуже жаліє мене. Числа 16-го буду в тебе. Дам телеграму. Міцно (поки що на папері) цілую тебе і обнімаю.

На жаль, ще не твоя...»

— Шістнадцятого? А куди ж я з нею дінуся? Не візьму ж я її додому. Що жінка скаже?

Не лякайтесь. Головне, щоб телеграма не прийшла вам на квартиру. Пригадайте ліпше, яке число в той день, коли ви читаєте листа. Напружуйте пам'ять і вигукуйте:

— Шістнадцяте! Невже?

Біжіть на роботу. А там:

— Ось телеграма. Від якоїсь Іли, — каже секретар-друкарка.

— Не від якоїсь, а від племінниці, — сердитесь ви. Можна сказати, що від двоюрідної, троюрідної сестри. П'яти- або десятиюрідної згадувати не варто. Можуть відчути фальш. Моліть Бога, що на роботу телеграму прислала. А могла ж і додому. Відпрошуйтесь, показуйте телеграму сміливо, — мовляв, од сестри, — і біжіть зустрічати.

Іла вже давно на пероні нервує.

— Нарешті. Я вже більше години з оцим чемоданом — Де ж це ти був?

— Знаєте, я... я перейду з вашого дозволу... Словом, ти... Словом, розумієте, я.. Одне слово, — у цю мить оглядаєтесь: спочатку ліворуч, потім праворуч, а тоді поверніться назад, — я, розумієте, тільки що з пошти і...

Коли раптом до вас:

— Толю (Вово, Сашо, Ваню, як уже там вас звати)!

Ви похололи. Волосся, здається, зразу ж виросло на десять сантиметрів. О-о, це єхидство в голосі, манера звертання! Ви не повертаєтесь, бо й так усе зрозуміло. Обличчя ваше стає як кров. Нарешті ви обертаєтесь, розплющуєте перелякані очі і... Так і є. Це не ваша дружина. Це сестра вашої дружини.

— Ти не на роботі?

— Ні.

— А як там Галя (Надя, Світлана, Ніна, як уже там вашу дружину звати)?

— На завод пішла.

— А ти не на роботі?

— Ні.

— А Галя на завод пішла?

— Так.

— А це ти виїхав зустрічати когось?

— Ні, тобто так.

— А Галя не знає?

— Про що?

— Що ти не на роботі?

— Я їй дзвонив. Вона якраз на зміні була.

Вам начебто легшає.

— А ти цим трамваєм їдеш?

— Цим.

— Ну добре, а я вже наступним.

— То, може, разом?

— Ні, я почекаю друга. А ти приходь, ми тебе чекатимемо.

— Не зможу. Квиток на поїзд узяла — додому їду. То я побігла.

Нарешті ви можете зітхнути.

— Це хто? — питає Іла.

— Сестра.

— А Галя хто?

— Її сестра.

Теж правильно. А те, що Галя (Надя, Світлана, Ніна — викресліть) ваша дружина, не варто уточнювати. Краще заспокойте себе: «Не здогадалася». Вона теж вдає, що «не здогадалася». А потім:

— А чому ти нас не познайомив?

— Хіба? Я вас не знайомив? — Ваші очі бігають у різні боки. — А мені здалося...

— Ти когось шукаєш? Ти сьогодні такий розгублений. Зовсім не такий, як тоді біля моря... А Васько таки на пляшку коньяку заробив.

— То, може, поїдемо?

— Куди?

— Та куди-небудь. У кемпінг. Ти не була в кемпінгу?

— Я взагалі тут ніколи не була.

— Сідай. Валізку можна в багажник.

Природу до кемпінга і в кемпінгу ви не помічаєте. Ви взагалі нічого вже не помічаєте. В голові тільки: «Ти не на роботі? А як там Галя?» За таксі розплачуєтесь тією ж троячкою. Зберегли, незважаючи на спокусу. А тоді до адміністратора:

— Ми до вас у гості. Добридень. Приймете?

— А чого ж? Здалеку?

— Та ні, з Зореграду.

— Місцевих не приймаємо.

— Та я ж той... вас прошу. Ми сюди, так би мовити, на екскурсію. Всього на одну ніч.

— Ну, на одну ніч уже прийму. Вам палатку?

— На двох.

— Гаразд. Давайте два документи: ваш і жінчин.

— А жінка не взяла... Забула.

У цей момент робите знаки «жінці». Мовляв, вийди, я вже сам якось... Але робите знаки ви даремно. «Жінки» давно нема.

— Без жінчиного документа не можу.

— Та вона ж записана в моєму паспорті.

— А звідки тут видно, що ось ця — саме ваша жінка?

— Та хіба в наш час — і той...

— Це ви мені кажете? Що ви ще розумієте?

Справді, так.

— Та я що?! Я, звичайно, ще мало бачив.

— Отож. То краще не сперечайтесь. Поживете стільки, як я, —більше побачите. Я за своє життя вже надивилась. Були такі, що й сюди приїжджали за чоловіками. Коси, як пір'я, летіли. З вас не полетить?

— Думаю, що не полетить... Я саме наголо постригся.

— Ну, то дивіться, щоб не полетіло...

— Та невже ви думаєте...

— Я нічого не думаю. Це так, — для профілактики. Ось вам квитанція. На одну ніч.

Після цього дякуйте — і до палатки. А вже в палатці:

— То ти жонатий?

— Ну, знаєш, так вийшло. Розумієш, довго розказувати. Я тоді був п'яний.

— Чому ж ти мовчав? Чому ж ти мені не сказав нічого?

— А ти мене хіба питала?

Теж правильно: перед тим як закохуєшся, поцікався сімейним станом, щоб «пір'я не летіло».

У житті трапляються й непередбачені ситуації. Скажімо, сняться сни. Це вже не такі безстрашні видіння, які ви бачили до одруження. Сни в молодожонів бувають інші. Одним сняться чайники і каструлі, іншим — етажерка і ночви, тим, хто довше живе сімейним життям, — шафа і стіл.

Молодожони, як і всі нормальні люди, часто крізь сон вигукують. Дружина може, обіймаючи вас, сказати: «О мій Сашо!» Хоч вам видніше, як вас звати.

Сняться не тільки такі сни вашій благовірній, сняться вони й ам. Приміром, вам сниться інколи перша любов. Ви її обнімаєте, навіть на руки намагаєтесь узяти, але у вас немає сили. Тоді ви хочете бігти і намагаєтесь її піймати... Потім ви пригортаєте її до грудей, цілуєте коси, що пахнуть веснами, обіймаєте за шию. Це вам вдається. Вранці прокидаєтесь, а дружина:

— Любий, ти такий ніжний був зі мною цієї ночі. Я вже й не пам'ятаю, коли ти так мене обіймав.