Також кілька слів про особливу літературну форму «веселих», «життєвих» або «недільних порад» з точки зору деяких інших авторитетних критиків. Як зазначав Юрій Цеков, найсуворіший критик і один з найкращих знавців Чорногузових творів, «форма "веселих порад" як різновиду прозового літературного фейлетону (хоча тут ми маємо своє бачення форми, про що йшлося вище. – І. С.) в нас майже не практикувалася. Це твори без фабули, оповідь у них тримається не на сюжетно-подієвому стрижні, як, скажімо, в гуморесці чи оповіданні, а на безпосередньому розкритті наперед сформульованої ідеї, іронічному тлумаченні її на "живих прикладах". Це ніби виклад поглядів умудреного досвідом насмішника. "Поради" написано і з позиції невтомного кепкуна над добрими, але в чомусь кумедними людьми, і від особи нібито всезнаючого, трохи самовпевненого ментора з тих, які полюбляють усіх повчати на кожному кроці, і від особи мудрого оповідача, який лише зрідка виказує своє лукавство. Стилем викладу "веселі поради" схожі на монологічні портрети...»

Цикл гумористично-сатиричних перлин було започатковано автором ще в 60-і роки минулого століття. Перші дві «поради» вийшли в світ у 1968 році («Для вас, пасажири!» та «Обмін досвідом»), а за ними з'являються вже двадцять дев'ять творів, об'єднаних у перший окремий цикл – «Книгу веселих порад» (1971). Окремими розділами виходили як старі твори з цього циклу, так і нові – в збірках «Між нами кажучи» (1972), «Сповідь старого холостяка» (1974), «Як затримати грабіжника» (1974), «Як доглядати Зевса» (1976), «Плата за любов» (1980) та в двотомнику письменника (1986). У 1991 році в видавництві «Мистецтво» вийшла нова книга «Веселих порад».

«Веселі поради» подаються за вказаними виданнями, що побачили світ з 1968 по 1991 рік.