– Ящур.

– От спасибі. Кажуть, ви за професією інженер сільськогосподарських машин.

– Ні. Я історик.

– От чудесно. Тоді ви повинні знати місце битви Богдана Хмельницького з поляками.

– Жовті Води.

– Довга. Дайте коротшу назву.

– Пилявці.

– Ні, п'ять літер.

– Батіг.

– Що-о?

– Батіг, – кажу.

– Як батіг?

– Дуже просто. Місце битви Богдана Хмельницького під Батогом. Батіг – назва поселення. Нині його перейменували на село Веселе.

– Ага-а! От спасибі. А не скажете, хто в нашому будинку зоотехнік?

– Офіціант.

– Хто?

– Наш офіціант із ресторану «Млин».

– Ага! Так він зоотехнік… Цікаво. Побіжу до нього.

Через хвилину-другу.

– Пробачте. Питання з історії: домашні птиці, що врятували Рим.

– Гуси.

– Невже? Точно… Лягає… Цікаво, чи немає у нас у будинку перукаря?!

– У двадцять першій квартирі. Колишній агроном.

– Невже? От порадували!

Сусіда мчить на п'ятий поверх. Вихідний почався. Ви поспішаєте у ванну. Почистити зуби. Раптом стук у двері.

– Пробачте… Питання по вашій лінії… Назва кладовища, на якому поховано українського композитора Степового.

– Байкове, – гукаєте ви.

– От спасибі. Ну, ви – як я. А той зоотехнік ні в зуб ногою. Питаю його: свійська тварина. Самець. Чотири літери. Не знає.

– Кнур, – підказує син.

– Ти диви. Точно. Вгадав. Ну й синок. Цікаво, чи немає у нашому будинку літератора?

– Є. Колишній аптекар. Тепер вірші пише.

– Правда? Ну, ви мене вбили. Я побіг.

Ви сіли до столу. Дружина подала сніданок.

– Пробачте… Ви нікуди не поспішаєте?

– Ні, а що?

– От чудесно. Значить, попрацюємо разом. Аптекар не відчинив. Порося. Цікаво, чи є в нашому будинку артист? Тут питаннячко… Назва з трьох літер. Точніше – прізвище… Видатний український актор… Невже був такий? Із трьох літер?

– Юра, – кажу я.

– Та ні. Тут прізвище, який вам Юра.

– Юра, – повторюю. – Гнат Юра.

– Правда? Точно, збігається. От здорово. Юра! Ну й прізвище! Ніколи б не подумав.

– Є ще коротше!

– Не може бути? Яке!

– Ле.

– А це хто такий?

– Письменник Іван Ле. Автор «Роману Міжгір'я».

– Сам написав? Цікаво. Давайте запишу. Може, згодиться. Корабельний кухар. На «ки» починається і «ки» кінчається?

– Кок!

– Ну, точно.

– Місто, де навчався Ломоносов? Чотири літери.

– Київ.

– Як? У Києві – Ломоносов? Точно… На «ки» починається, на «ви» кінчається. Ти диви! Хто у нас педагог?

– Продавець газводи.

– Із другого парадного?

– Еге ж.

– Ну, спасибі. Я побіг. Ви ж нікуди не виходьте. В мене ще є журнальчик.

Я взявся за склянку. З холодним чаєм.

– Пробачте. Педагога нема. Може, ви скажете, як звали батька Віри Павлівни з роману Чернишевського «Что делать?»?

– Павло.

– У мене новий кросворд із «Огонька». Тут по-російськи.

– Павел.

– Ну й пам'ять у вас! Точно, перша «пи», остання «ли». Побіг до зоотехніка. Смачного вам…

– Жінко, підігрій чай, будь ласка…

Коли:

– Пробачте, але зоотехнік – свиня. Не відчинив. Хоч я чув, як він ходить по кімнаті й чавкає. Ну й люди тепер пішли. В мене двері не зачиняються, а тут людину не пустити на поріг, не допомогти. Питаннячко – раз плюнути: домашнєє животноє.

– Корова.

– Точно. Ну, спасибі. Виручили. А я вже розхвилювався. Вік не забуду. Ви найпрекрасніша людина. Смачного вам. Я побіг. Скажіть, у нашому під'їзді ботаніка нема?

– Сусід над вами.

– Невже? Він же пиво продає коло стадіону?

– Кінчав сільськогосподарську академію.

– З вищою освітою, значить. Недарма у вихідні дні при краватці ходить. Я побіг…

Коли дзвінок.

– Це знову я. Свійська тварина?

– Осел.

– Ну, спасибі. Ні, не підходить.

– Ішак, баран, – вигукуєте ви, поспішно натягаючи штани.

– Ну, спасибі. Ні, не те. На «си» починається, на «я» кінчається?

– Свинья.

– Пробачте, в мене вже український кросворд. Із журналу «Знання та праця».

– Значить, свиня.

– Точно. Ну, спасибі, як я одразу не здогадався!

– Найзручніший вид міського транспорту! На «ти» починається, на «і» кінчається. П'ять літер…

Нарешті сусіда мене доконав. Цього я й досі розгадати не можу. Весь дім на ноги підняли від зоотехніка до офіціанта. Але, хоч убийте, – ніхто не знає. Кліточки в сусіда так і не заповнені. Це був перший кросворд, якого сусіда не розв'язав. Я йому співчуваю.

P.S. Сьогодні випадково дізнався: найзручніший вид міського транспорту, виявляється, таксі. І як я зразу не здогадався. Ох і зрадіє сусід!

Певен, що в наш атеїстичний вік це питання хвилює багатьох. Якщо я не правий, то скажіть мені, чому й досі від своїх знайомих ми чуємо:

– Слухай, ти не можеш сказати, що міг би означати такий сон? Нібито я йду по рівній бруківці, дивлюсь, а то вже не бруківка, а звичайнісіньке болото. І воно мене засмоктує, засмоктує. Що б це означало?

– Гонконгський грип. Згадаєш моє слово, через день-два захворієш. Пий горілку з перцем і їж цибулю й часник, – каже ваш знайомий.

І ви тієї ж миті відчуваєте, що вас і справді ломить, проймає то жар, то холод. Минає день, другий, а грипу нема. Є інше – догана на роботі за випивку. От піди і вгадай, до чого був той сон. А все чому? Ліквідували сонники. Перше, пам'ятаю, приснився сон: пес, приміром, укусив, але кров не пішла. Розгорнув сонник на потрібній сторінці, глянув і засяяв: поцілунок друга. Якщо собака, то поцілує друг, якщо сучка – то жінка. От на півдня і є роботи. Все згадуєш, хто ж тебе вкусив: сучка чи песик.

Сонник – то велике діло. Без сонників не проживеш і в атеїстичний вік. Бо сни, як відомо, сняться навіть тим, хто страждає на безсоння. То як же відгадувати ті сни? Перш за все, сон треба запам'ятати; по-друге, щоб він збувся (якщо це гарний сон), то, вставши з ліжка, нізащо не дивіться у вікно. Якщо поганий сон, негайно кидайтесь до шиби і вивчайте краєвид. І той поганий сон як рукою зніме. Отже, віднині ви свої сни можете регулювати. Але постає інше питання: як дізнатись – гарний сон чи поганий?

Вам сниться пес із ланцюгом на шиї. Ланцюг прикутий до будки і собачого полумиска. Це гарний сон. У будці тепло, затишно, гріє сонечко, повіває легенький вітерець, і пес спочатку їсть із череп'яного полумиска, а потім з олов'яного. Далі, дивись, і мідну миску хтось йому підставив. Це чудесний сон.

Якщо на собаці ще й золотий ошийник, прикрашений медалями з останньої собачої виставки, то це сон-мрія. Після такого сну можна спокійно сідати в метро, бігти по ескалатору, сідати в ліфт і навіть у таксі. Ніяка неприємність на вас не чекає.

Добре, коли сняться сходи. А краще, коли драбина. Не лякайтесь, як раптом побачите, що ви по ній деретеся вгору без голови. Голова ж ваша не на в'язах, а під пахвою чи прив'язана до ноги. Головне, аби ви дерлись угору. Це сон добрий. Не страшно, якщо несподівано спіткнетесь і полізете по драбині рачки. Ще краще, коли замість ніг і рук у вас виростуть лікті. Якщо це присниться, вважайте, що сон у руку.

Непогано, коли сняться крісла. Особливо, коли спочатку малесеньке-малесеньке, а тоді все більше й більше. Це гарний сон. Якщо сняться штани, та ще й протерті в одному місті, а крісла з більшого стають все меншими й меншими, то сон – не доведи господи.

Погано, як сняться ті ж самі сходи чи драбина, але голова у вас не під пахвою, а на плечах. Ноги – не лікті, а замість щаблів – павутинки бабиного літа. Це сон неприємний. Після такого сну можна негайно писати заяву про звільнення з роботи за власним бажанням.

Недобре, якщо сниться той самий пес із позолоченим ланцюжком, але він не мирно дрімає, а б'є лапою по черепку й намагається перегризти ошийник. Якщо це йому не вдається – півбіди. Якщо ж обриває ланцюг і перекидає надщерблений полумисок – біда. Після такого сну не варто перебігати вулицю в недозволених місцях, іти на червоне світло й проситись у профспілкову відпустку.