Четверте. Заборонити вступати з сусідом у будь-які контакти: вітатись, вести розмови, просити дозволу зайти у ванну.

П'яте. Випускати гостя з кімнати саме в той момент, коли зі своєї кімнати виходить сусід. При зустрічі хай дивиться спідлоба і під самим носом несподівано «вистрілює» ножем. Ефект потрясаючий.

Нехай після цього сусід спробує підсунути вашому гостю голку чи шматок хліба з миш'яком, а вам у каструлю опустити виводок сірих мишей.

Але це ще не все. Є пункт і шостий. Чи не найголовніший. Без нього ви нічого не виграєте. Через день-два необхідно вам самому зайти до сусіда й побідкатись:

– Що мені, бідному, тепер робити?

– А що? – поцікавиться сусід.

– Так от брат із тюрми втік. П'ятнадцять років за вбивство дали, а він узяв і втік. Тепер у мене переховуватись збирається. Каже: заявиш у міліцію, то тебе кокну й разом із тобою твого сусіда. Мене, зрозуміло, за те, що я брат його, але, скажіть, – вас за що?

Сусід зниже плечима…

– То ж то і є. Аби хоч вас не зачіпав. За себе я не боюсь. А от як вас ні за понюх табаки заріже, то я тоді не переживу. Каже: мені вже все одно. Заявиш у міліцію, то одразу обох. Мені, каже, слідством займатись ніколи. Я не слідчий, що буде розбиратись, хто із вас той донос писав – чи ти, чи він. Він, це значить, ви…

Після цього попросіть вибачення й залиште сусіда в спокої. Тепер вважайте, що сусід приборканий остаточно. Віднині він вам не колотиме очей, що ви після себе не помили ванну. Сам помиє. Замете коридор. Почистить конфорки від збіглого супу чи вермішелі. Перед тим, як зайти до туалету, поцікавиться, чи не бажаєте перші завітати ви. Щоранку бажатиме вам міцного здоров'ячка, цікавитиметься, як спалось вам і вашому братові. Про анонімку в міліцію й не думайте – не напише. А як напише, то що? Прийде уповноважений. Поцікавиться, хто живе. Познайомите міліціонера з товаришем. Мовляв, ваш гість. А щодо вбивства і втечі з тюрми, то чого тільки той проклятущий сусіда не видумає! І треба ж таке вигадати на чесних людей.

– Товаришу міліціонере, а скажіть, будьте добрі, чи не можна оцього сусіда за наклеп упекти на пару годочків? Бо спасу від нього вже нема. Бачте, до чого додумався чоловік.

Дивись, може, й клюне. Одне слово, за роботу. Жаль тільки, що в наш інтелектуальний час такого неандертальця підшукати важко.

Той, хто прочитає оцей заголовок, напевне, скаже: «А кому це потрібно? Та й чи існують у наш час раби?» Виявляється, існують. Більша половина людства, переконаний, – сучасні раби.

Сучасний раб від колишнього (минулого) відрізняється тим, що він стає рабом (на відміну од фараонівського раба) добровільно. Причому робить це з радістю, за власним бажанням, виявляючи максимум зусиль та енергії. Сучасний раб використовує весь свій досвід, свої знайомства (протекції) й ніколи не заспокоюється, яким би не було його самозакабалення. Ще енергійніше він тягтиме в полон рабства свою дружину (якщо вона не втягне в цю справу його, як це сталося з Півнєвим, та про це нижче), дітей, знайомих і себе.

Якщо перші раби ще рятувались якимось чином: корабель зіткнувся з айсбергом – раби висадились на острів, заснували плем'я бао-бао чи чао-чао й почали множитися, якщо, безперечно, з ними висадилась на острів хоч одна жінка; пірати відбили галеру в рабовласників – раби стали піратами, вільними, як Летючий Голландець; патрицій, змилостивившись, дав волю рабу, як найкращому гладіатору. Той утік, організував таких, як сам, і став Спартаком.

Колишній раб був оточений, наче німбом, ореолом романтики, життя його вщерть було переповнене пригодами, екзотикою й усілякими несподіванками. Сучасний раб цього не хоче. Коли б йому запропонували волю, він образився б.

– А я що, гірший за вас? Чому я не можу жити так, як ви?!

Рабство він називає життям, і якщо готовий себе принести в жертву, то лише в ім'я рабства. Так модно.

Отакий сучасний раб. Сучасний раб класифікується й поділяється на такі групи: раб побуту (переважно колекціонує килими); раб звички (алкаші, затяті курці); раб пристрасті (запеклі футбольні уболівальники, картярі тощо); раб домашній, приручений (у жінки під каблуком чи коло спідниці); раб моди (носить сомбреро й штани із защіпками); раб-низькопоклонник (вештається попід готелем «Інтурист» та «Дніпро»); нарешті, раб мимоволі.

На останній групі ми й зупинимось. Вона найхарактерніша, найтиповіша. Зрештою, раби всіх інших груп починали саме з оцієї групи.

Так от: як стати рабом? Перш за все, потрібні гроші. Тільки гроші можуть зробити вас рабом. Наведу приклад. Зі свого життя.

У мого сусіда Півнєва завелися гроші. Він негайно десь (де саме, мені важко сказати) купив холодильник «Дніпро-2».

– Ти бач, – сказала того ж дня мені жінка, – в Півнєва є холодильник, а в тебе «авоська» на вікні висить.

Я зняв з ощадкнижки гроші й придбав холодильник «Дніпро-3».

– Сьогодні Півнєв дістав собі польську кухню, – якось проінформувала мене дружина. – Нам треба купити румунську. Румунська краща за польську.

Дістав. Теж не скажу, де і як.

– У Півнєвих уже є угорський гарнітур.

– Купимо собі німецький.

– Була тільки-що в Півнєвих. Які в них килими! Ти б тільки глянув. Упадеш! Очі вбирають. По 187 карбованців за штуку. Сама ціну бачила.

– Візьмем за 213, – запалився я. – Ярлики збережеш і ти.

– Ти бачив, – якось по обіді заговорила жінка, – в їхнього Зігфріда – цього йолопа – транзистор «ВЕФ-10».

– Я знаю, в кого дістати «ВЕФ-12».

– Чуєш, що діється за стіною? Крутять платівки. Придбали радіолу «Естонія-М-3».

– Я завтра виканючу «М-4».

– Півнєви купили «Електрон-1». Ну й телевізор! Назва написана золотими літерами.

– Купимо «Електрон-2».

– Але чому ми завжди тягнемось у них у хвості? Чому ти не візьмеш ініціативу в свої руки? Ти ж Орел, а не обскубаний Півнєв.

Орел – це моє прізвище. Півнєв – сусіда.

Ви берете ініціативу в свої руки. Але щиро раджу не робити цього – програєте. Не дурний сказав: послухай жінку й зроби навпаки. Проілюструю. Ви купуєте «Запорожця», Півнєв – «Москвича». Розфарбовуєте стіни квартири кипарисами. Півнєв – малює робінзонів. Ви весь час у програші.

– Послухав тебе, взяв ініціативу в свої руки, і що ж це виходить? – сердитесь ви. – Я купив чернігівське піаніно, а Півнєв – крижопільське. Нема дурних, хай перший купує Півнєв.

Деякий час вичікуєте. А час – гроші й мудрість.

– Півнєв набирається розуму, – повідомляє дружина. – На фабриці Боженка замовив стелажі.

– Купимо румунські полички.

– Півнєв дуже грамотний став, – розповідає жінка. – Тюльку на Житньому ринку продає, а книги купує. У яскраво-зелених палітурках. А вчора припер світло-бурячкові.

– Мені обіцяли світло-малинові.

– У Півнєва нижня полиця синя. Як небо.

– У нас буде зелена. Як море. З медузами.

Несподівано для вас Півнєв повів прямо-таки собачу лінію – перейшов на псів – купив західносибірську лайку. Я – степового хорта. Він – російського гончака. Я – естонського. Він – англійського крапчастого сетера. Я – ірландського, червоного. Він – пойнтера. Я – спанієля. Він – фокстер'єра гладкошерстого. Я – фокстер'єра жорсткошерстого й т. д.

Собача боротьба відбувається (запам'ятайте це) по двох лініях. Або по лінії, в кого буде найменший пес, або по лінії – в кого найбільший. Півнєв це знав і повернув круто на сто вісімдесят градусів. Придбав таксу. Я – українську вівчарку. Він – добермана-пінчера. Я – сенбернара. Раптом він перестрибнув на кімнатно-декоративні: купив тер'єра. Я – болонку.

Півнєв закукурікав. Діватись було нікуди. Я святкував перемогу. Та несподівано Півнєв приніс єнотовидного пса. Тепер звитяжив він. Десь добрий місяць усі любителі псів, кращі собаківники міста були у нього в гостях. Двері не зачинялись. Я не витримав і купив молодого шакала. Півнєв став жовтий, як гюрза. Незабаром він придбав мангусту, схрещену з собакою динго. Я – дикобраза, схрещеного з страусом ему. Півнєв – видру, схрещену з макак-резусом. Я – тхора, схрещеного з макак-лапундером. Він – павіана-сфінкса, схрещеного з голопалим геконом. Я – росомаху, схрещену з шипшиною.