Це зразу ж наводить Енн, Діка й Тома на думку, що цей чоловік не громадянин США й не може служити в американській поліції. Секретний агент недбало відповідає: «Ви помилилися», вмикає першу передачу, рушає й відвозить Енн із собою.

На околицях Принстона агент звертає на дорогу саме в ту мить, коли дорожній робітник лаштується поставити знак «Об’їзд, дорога на ремонті. Об’їзд». Машина звертає на дорогу, перш ніж поставлено знак. А далі, за кілька миль поза містом, спускає шина.

Перед ось цим її викраденням Енн була дуже прихильна до секретного агента, який здавався їй найпривабливішим чоловіком з усіх, яких вона бачила. Тепер, звичайно, вона завзято протистоїть йому. Безсумнівно, він шпигун, ще й фактично викрав її.

Агент обіцяє, що висадить її з машини, коли від’їде далі, але не так близько до Принстона. Енн вдає, що погоджується на те, та коли він виходить, щоб полагодити шину, вона повертає ключ запалювання і вмикає швидкість. Вчасно виявивши це, секретний агент вскакує на заднє сидіння й зупиняє машину. Перш ніж вийти вдруге, він бере з собою ключ і снаряд — як додатковий запобіжний захід. Усе це він має робити в дуже доброму гуморі.

Енн вичікує — і ось він ставить домкрат під задню вісь. Тут агент знімає піджака й кидає його на задню частину відкритої машини. Енн бачила, що він поклав ключа в кишеню піджака. Крадькома вона тягне піджака на себе й виймає ключ.

Цього разу їй вдається від’їхати. Однак, проїхавши метрів п’ятнадцять дорогою, Енн зупиняється й не заглушує двигуна. Вона боїться: якщо агента тут залишити, то він зникне разом зі снарядом.

Поставивши снаряд за деревами при дорозі, агент чарівливо улещує Енн і пробує підійти до автомобіля. Але з кожною такою спробою вона від’їжджає трохи вперед. Він піддається. Становище агента таке: якщо він пуститься навпрошки зі снарядом, то Енн не зможе їхати за ним, зате зможе повернутися до Принстона по допомогу, нехай навіть на спущеній шині. Зі свого боку, Енн молиться, щоб над’їхав якийсь інший автомобіль. Вона не знає того, що знаємо ми: дорога закрита з обох боків на ремонт. Нікого тут не буде.

Тому час не за Енн, як вона спершу гадала, а проти неї. Вечоріє. Накрапає дощ. Дівчина силкується підняти відкидний верх машини й не може цього зробити самотужки. Секретний агент користає з цього намагання, підкрадається до неї — і в цю мить пускається рясний дощ. Енн кидає ключ у підлісок, дивиться, куди він упав, але агент не помічає цього жесту. Під час зливи нема як лагодити шину, тож агент підтягає верх машини, й вони удвох сидять під цим хистким прикриттям, поки ми затемнюємося.

Наступного ранку Том і Дік у Принстоні обговорюють вчорашні події. Вони знають тільки те, що Енн охоче чи під примусом поїхала із самозваним агентом, у якому професор-чужинець упізнав свого співвітчизника. Професор ствердив, що він доволі подібний до капітана такого-то, наче рідний брат. Але й зауважив, що могла статися помилка, і це викликало замішання та затримку юнаків. Вони вирішують зателефонувати до оселі діда Енн і перевірити, чи вона вдома. Слуга каже їм, що Енн поїхала відвідати якусь дівчину в Принстоні. Вони знають, що це не так. Дік, закоханий в Енн, має намір повідомити поліцію. Том нагадує приятелеві, що Енн не бажає розголосу в газетах. Він вважає, що їм треба самим шукати її. Занепокоєні хлопці позичають машину й вирушають у напрямку Вашингтона. У них, мандрівних лицарів, майже нема вказівників, куди податися. Перше, на що вони натрапляють, — це знак «Об’їзд, дорога на ремонті. Об’їзд». Дік і Том сперечаються з полісменом, але той не пропускає їх на цю дорогу.

Тим часом наші головні герої прокинулися голодними. Секретний агент має в автомашині недоторканний запас, яким ділиться з Енн. Вони миються — на засаді слова честі — в струмку, що протікає неподалік. Агент наполягає, щоб Енн повернулася до машини, а тоді береться до шини — нарешті під яскравим сонячним промінням. Тільки тепер він зауважує, що немає ключа. Агент питає Енн про це, і вона сміється. Ця дівчина контролює ситуацію, поки він не загрожує насиллям; перед нею джентльмен, у нього ж на обличчі це написано. Агент іще раз вдається до хитрощів. Вийшовши з машини, він вимикає стартер і, не сказавши їй про це, вертається дорогою по домкрат, покинутий минулого вечора. Однак агент наглядає за Енн, і, певна річ, коли він трохи відійшов, дівчина вибирається з машини й поспішає до підліска по ключ. Секретний агент пустився бігти. Тепер він знає, куди вона кинула ключа, й нарешті знаходить згубу. Знову його зверху.

Здається, ніби вони віддавна знаються, і бігове змагання за ключ виглядає доволі кумедно.

Рушивши разом із агентом, Енн старається, щоб хоч трохи світла пролилося на таємницю. Як снаряд потрапив у скриню? Звичайно ж, потрапив за кордоном, але Енн, повертаючись додому, проїхала через стільки країн, що й не знати, в котрій із них це сталося. Невідомо також, навіщо було його сюди доправляти. Агент нічого не каже.

— Митний службовець знайшов би його на пристані, — зауважує вона, — якби не було такої товкотнечі біженців.

— Тільки тим ми й ризикували, — відповідає він, застуканий зненацька.

З цих слів Енн розуміє, що це шпигун, адже американський агент міг би домовитися з митниками, щоб вільно возити снаряд із собою. Весь ранок у неї був веселий настрій, а тепер він обертається гнівом. Енн стала полум’яною патріоткою, хоча ще день тому їй у голові були тільки танці, більш нічого.

Тим часом Дік і Том добралися до місця, де закінчується об’їзд і входить у головну дорогу. Тут же вони бачать знак «Дорога на ремонті», і бригадир дорожників каже їм, що ніхто не їздив головною дорогою від п’ятої години попереднього дня, коли обвалився міст. Звідси хлопці роблять висновок, що Енн та її викрадач десь позаду на цій дорозі. Бригадира неможливо вблагати, щоб впустив їхнє авто на закриту дорогу. Він виконує розпорядження. Тож Дік і Том покидають своє авто й залазять у вантажівку, переповнену робітниками, що їдуть до зруйнованого мосту. До інших турбот про Енн додалася ще одна: на цьому мосту міг потрапити в аварію автомобіль, у якому вона була.

На той час Енн і секретний агент по вуха у сварці. Ось агент визнав, що він не американець. Він патріот своєї країни, який старається виконати свій обов’язок.

— Якщо у вас такі почуття, то, мабуть, не дуже-то безпечно відпустити вас. Вам доведеться пройти разом зі мною.

— Куди?

— Не дуже далеко звідси.

— Я вас ненавиджу.

— А чому це вас так хвилює? — питає він. — Ми ж ніколи не зустрінемося. Якщо мене спіймають, я сяду у в’язницю. Якщо ні, то все одно моя місія тут закінчилася. Навіщо вносити ненависть у той короткий час, що ми будемо разом? Ваша держава не веде війни з моєю.

— Що з цим снарядом? — питає вона.

— Нічого не можу вам сказати. Це поставило б під загрозу життя інших людей.

— Глибочезна у вас пошана до людського життя. Ото носитеся з нею і з цим портфелем.

Енн вказує на річ на задньому сидінні.

— Не завжди за нами останнє слово…

Агент змовкає, раптом утямивши, що снаряд не в машині, а ген позаду, на узбіччі дороги. Енн розуміє це й вибухає сміхом. Агент повертає голову, щоб глянути на неї. У цю мить машина їде на мості.

Вони не травмувались, але знову промокли до нитки. Пливуть до ближчого з двох далеких берегів, виходять із води й сушаться. Раптом Енн зауважила будинок, прихований за гаєм. Вона придумує хитрий спосіб потрапити туди й добратися до телефону. Енн бачить, що пряма дорога до будинку веде через широкі розсипи гострої жорстви. Агент скинув туфлі, щоб вилити з них воду. Енн досі взута. Схопивши туфлі, вона втікає в бік будинку. Агент кидається навздогін по жорстві й, звісно, зазнає нестерпного болю. Відмовившись від такого способу, він іде довгим шляхом в обхід. Енн з вигодою добирається до будинку, випередивши агента.

З вікна оселі виглядає зловісна постать — дрібненька жінка в халаті дипломованої медсестри[261]. Як я вже сказав, у неї зловісний і загадковий, але не дуже лиходійський вигляд. Поки що ми не можемо скласти думку про неї.