Ба, він був зашморгнутий на кілочку-швайці, забитому біля щогли. Нічого не боячись, ні про що не турбуючись, ані не гадаючи, що ця снасть утримує на місці грот-вітрило, Ґрейсі запрагла нею скористатися й узялася за кілочка-швайку, аж нарешті подужала його видобути. Зразу ж величезне вітрило впало й покрило мало не все судно. Тим часом яхта суперника тріумфально понеслася до перемоги.
Невдовзі під парусиною, яка, наче ковдра, покрила палубу, дали себе знати ознаки життя. Вибравшись з-під рогу вітрила, щасливі Дік і Ґейбрієлла обіймалися. Біля грот-щогли виріс якийсь горбок і гукнув так, ніби нічого не сталося:
— Гей, Джорджі, де ти?!
З-перед корми відгукнувся розгублений і спантеличений Джордж:
— Я тут, Ґрейсі!
Дівчина видобулася з-під парусини й побігла йому назустріч. Джордж вирішив, що було б доцільно якнайскоріш забрати її звідси. Допомігши Ґрейсі спуститися в плоскодонку з дитиною, він оголосив:
— Як гадаю, Ґрейсі, на благо людства найкраще було б тобі стати моєю вічною морокою.
Ґрейсі хихикнула, сівши веслувати:
— Ой, Джордже, твоїми вустами та мед би пити.
Рекламний агент зі звичним страдницьким виразом на обличчі схилився над друкарською машинкою й вистукував останній прес-реліз, поки плоскодонка поверталася до берега. Коли в далині зникала з очей дедалі менша яхта, Джордж Бернз завзято видруковував: «СПАДКОЄМИЦЯ ВАН-ҐРОССІ НЕВДОВЗІ ОГОЛОСИТЬ НА ВЕСЬ СВІТ ПРО СВОЮ ШЛЮБНУ ПОДОРОЖ З …….. …….. FINIS[67]».
Подорож разом
«Подорож разом» — сага сценариста із записною книжечкою, який їде по натхнення на південь зайцем у товарному поїзді разом із гуртом волоцюг — спочатку справляє враженння чогось нового у творчості автора, але вже на другій сторінці машинопису з’являється «вісімнадцятирічна вродливиця», Кріс Купер мимоволі стає героєм, і ми опиняємось у світі Фіцджеральда. Можливості, що відкриваються в подорожі, її різноманіття, радощі й ризики завжди приваблювали Фіцджеральда — досить згадати про те, як показано поїздки залізницею у «Великому Ґетсбі». У «Подорожі разом» товарні потяги перетинають пустелю й лісостеп, у пітьмі світять «дев’ятнадцять ошалілих зелених очей автобуса», повного «сонних пасажирів». Є тут повтори, доволі типові в його оповіданнях: дівчина, як і Джей Ґетсбі, змінює своє ім’я й формує себе заново, але не може уникнути свого минулого; є діамант завбільшки якщо не з «Ріц», то принаймні з «Надію». Однак новизна відчувається в тому, що сценарист захотів стати незалежним від Голлівуду й писати свої твори, а винахідлива дівчина, яка може собі сама зарадити й не потребує чоловічої допомоги, таки приймає її — з власних причин.
Фіцджеральд надіслав це оповідання Гарольдові Оберу в січні 1935 року, й Оберові воно сподобалося. Фіцджеральд відразу ж захотів «дати лад цій версії, щоб запропонувати її в кіно». 4 березня Обер запропонував оповідання «Космополітану» й сказав редактору Біллові Ленґелу, що в цьому виданні мінімальний гонорар становить півтори тисячі доларів, а оповідання варте двох тисяч. Про «Подорож разом» Фіцджеральд і Обер листувалися від 19 лютого до 30 грудня 1936 року, і ця кореспонденція якось пропала з Оберової папки. Сам Обер написав примітку на папці з паперами: «Де мої листи від Скотта, крім того листа, що датований 5 жовтня 1936 року?» (Деякі листи з’явилися на аукціонах, зокрема в грудні 2015 року на «Бонемзі» продано лист від 10 вересня 1936 року, в якому Фіцджеральд називає оповідання зі збірки «Крах», надруковані в журналі «Есквайр», «засобами у надзвичайній ситуації», до яких довелося вдатися, бо в «Сатердей івнінґ пост» не приймають його оповідань або просять переробити їх). 5 червня 1936 року Обер написав Фіцджеральду: «Редактор видання “Колледж г’юмор” попросив нас дати йому Ваше оповідання. Я виявив, що в нас є чотири непродані, які ми можемо показати йому. Це “Подорож разом”, “Кошмар”, “Що з цим робити?” і “На свій страх і ризик”. Я вважаю “Подорож разом” найкращим із них. Оскільки максимальний гонорар у “Колледж г’юмор” становить 500 доларів, оскільки це все старі оповідання, які Ви, можливо, не захочете запропонувати, то прошу мені написати кілька рядків про це». Лист від Фіцджеральда до Обера від 19 червня, який 1982 року продано на «Сотбі», містить відмову письменника. В Оберовій картотеці є помітка: «Автор може переписати».
«Подорож разом» показує, що Голлівуд тривожить Фіцджеральда, і зрештою герой твору, сценарист Кріс Купер, покидає цю студію. Саме ж оповідання підтвердило те, що хочуть кінематографісти: фільм про волоцюг надто сумний, він потребує теми кохання. Фіцджеральд по-іронічному задовольнив цю вимогу, додавши роман Джуді й Кріса, але цього не вистачило, щоб продати «Подорож разом». Фіцджеральд повертається до ідеї стати драматургом. У цьому жанрі він мав величезний успіх у коледжі, а згодом зазнав фіаско 1923 року, коли його сатирична комедія «Тюхтій» провалилася під час репетицій в Атлантик-Сіті. 1937 року він написав Максові Перкінзу: «Я маю намір виділяти певні години, щоб завзято творити п’єсу, завжди манливий міраж». Цього наміру автор так і не здійснив.
«Подорож разом» показує, що Голлівуд тривожить Фіцджеральда, і зрештою герой твору, сценарист Кріс Купер, покидає цю студію. Саме ж оповідання підтвердило те, що хочуть кінематографісти: фільм про волоцюг надто сумний, він потребує теми кохання. Фіцджеральд по-іронічному задовольнив цю вимогу, додавши роман Джуді й Кріса, але цього не вистачило, щоб продати «Подорож разом». Фіцджеральд повертається до ідеї стати драматургом. У цьому жанрі він мав величезний успіх у коледжі, а згодом зазнав фіаско 1923 року, коли його сатирична комедія «Тюхтій» провалилася під час репетицій в Атлантик-Сіті. 1937 року він написав Максові Перкінзу: «Я маю намір виділяти певні години, щоб завзято творити п’єсу, завжди манливий міраж». Цього наміру автор так і не здійснив.
I
Коли товарний поїзд зупинився, зірки зникли, та так раптово, що Крісові засліпило. Поїзд стояв на пагорбі. За якісь три милі попереду виднівся розсип вогнів, тьмяніших і жовтіших, ніж зірки. Кріс подумав, що це і є Даллас.
За минулі чотири дні він чимало дізнався про залізничні перевезення й був певен, що звідси до Далласа йтиме ще не один товарняк. Раз уже вирішено добиратися туди, то завжди можна до ранку догнати ось цього. Після вимушеної бездіяльності — якщо можна так назвати стан, коли всю ніч доводиться цупко триматися стальних прутів[68], — піша прогулянка завдовжки милю-другу видавалася розкішшю. Розкішшю з «Тисячі і одної ночі».
Глибоко дихаючи, Кріс потягнувся. Почувався добре — краще, ніж будь-коли за останні роки. Непогане життя, якщо маєш що їсти. У півтемряві він побачив кілька постатей, що обережно вибиралися з-під вагонів і, як і сам Кріс, вдихали суху техаську ніч.
І зразу ж пригадалася дівчина.
Вона була в службовому вагоні. Кріс запідозрив це сьогодні вранці у Спрингфілді[69], зауваживши обличчя, що відсахнулося від вікна. Коли локомотив зупинився на годину, Кріс виразно бачив цю дівчину — за п’ять-шість кроків від себе.
Напевно, це жінка гальмівного кондуктора. Або ж бродяжка. Але той гальмівний кондуктор — зашкарублий стариган, якому годилася б пенсія, а не вісімнадцятирічна вродливиця. А якщо це бродяжка… нехай навіть так і є, але ж вона зовсім інша, ніж ті, яких досі випадало спіткати.
Перш ніж рушити в похід до міста, Кріс заходився розігрівати консервований суп. Відійшовши на п’ятдесят ярдів від колії, розвів невелике вогнище й вилив яловичий бульйон у складану сковорідку.
Він був радий і нерадий, що взяв із собою кухонний набір. Радий, бо це таки виго`да, а нерадий, бо це таки ставило бар’єр між Крісом та деякими іншими пасажирами-зайцями. В ось цих чотирьох, які щойно приєдналися до гурту інших, не було такого набору. Вони мали биту й м’яту каструлю, порожні бляшанки, сіль та різномасту поживу — і цього цілком вистачало, щоби зготувати сяку-таку мішанку[70]. Зате вони знали діло й робили його — старші. А молодші ловили науку на льоту.
