А якщо двері в готелі замінувати, то це зіграло б подвійну роль: на випадок вторгнення розбудили б вас і трохи пошматували б противника.
Але сон у Нью-Йорку вам ніколи не загрожує. Тим більше міцний. Тут кожні три хвилини сирени поліцейських машин так завивають, що коли у вас вставні зуби, то їх викручує аж до вух. Коли ж у вас ще рідні, то для них існує завивання пожежних машин і машин сміттярів, котрі щоночі перемелюють чорні целофанові мішки з пляшками, чайниками, каструлями, бляшанками, дошками, матрацами, бочечками, старими цвяхами, металобрухтом, старими самоварами, з усім тим, що ви можете побачити на будь-якому смітнику великого міста. Всі ці мішки тут викидаються прямо на тротуар. А вночі підбираються гербічменами (так називають сміттярів), і їхні жуки-автомашини з насолодою пережовують згадуваний мотлох. При цьому обов'язково тирлуються й гудуть під вашими вікнами. Можете спокійно дивитися кінофільми жахів, – вони йдуть тоді, коли ви захочете і за це заплатите, і скільки завгодно – хоч до світанку. Цим самим ще раз підтверджується істина, що Нью-Йорк – це місто, яке ніколи не спить, а ООН– це організація, куди ніхто не повинен ніколи запізнюватися, хоч кожен приходить тоді, коли кому заманеться. Звичайно, за винятком тих, кому сьогодні треба виступати, Але це так, між іншим, до слова.
У вашому номері чотири мікрокімнати: вітальня, спальня, кухня, передванник (це мені сподобалось, і назву я сам придумав) і ванна. У стелі дірок і гачків під люстри не довбають. Тому щось повісити чи повіситися самому важко. На стінах є розетки, і в номері п'ять-шість великих настільних ламп. Ви їх можете переносити, як дітей, куди вам зручно й куди завгодно. Але ставте завжди так, щоб ваша тінь від світла не падала на вікно і з вулиці не бачили, чим ви там займаєтесь. Тому в тутешніх помешканнях, як ніде, підходить прислів'я: краще тримайтесь в тіні. Вам завжди видно, що діється в освітленому місці. Я саме так і робив. Та й після згадуваних телефонних дзвінків по-іншому й не вчиниш. З вікон я не виглядав. Штори теж не підіймав. Небезпечно – а зненацька бухнуть звідкісь. Сонце все одно до вас рідко заглядає. Хіба що в ті дні, коли з Атлантики повіє добрий вітровій і забере з собою якусь тонну сажі (упродовж року тут її випадає 300 тонн). Я сам особисто її не зважував, але про це читав у газетах, і в досить-таки солідних. Американці рекомендують оголосити жнива на сажу й після збору врожаю за певну ціну продати одній з автомобільних компаній «Форда» чи «Дженерал моторс» – для шин. Кажуть, нью-йоркська сажа, коли її добре обробити, замінює каучук.
Посеред головної кімнати два столи: письмовий і кухонний. За одним ви пишете романи й листи коханій, а в години дозвілля насолоджуєтеся біблією, яку завбачливий господар готелю поклав вам на найвиднішому місці, і, дізнавшись, якої ви національності – ще й на рідній мові, аби розчулити вас до сліз і примусити полюбити ближнього, як самого себе. Біблія – це єдине, що дається в готелі безплатно.
Біля кухонного столу чотири стільці для ваших гостей, а на столі пачка білосніжних серветок з маленьким, але простим за своєю складністю навіть для дитини секретом. Відкриваєте пачку, й звідти вам люб'язно подається салфетка. Ви її берете, і за нею одразу вискакує наступна. І так доти, доки не поміняється білий колір на рожевий чи салатовий. Зміна кольорів салфеток означає, що вони закінчуються, а їх у коробці тільки п'ять штук, отож, якщо за вашим столом шість осіб, то шостому нічого не дістанеться.
– Хазяїн, виставляй нову коробку.
І він виставляє. Інакше не можна.
У ванній кімнаті шість різних і теж білосніжних вафельних рушників. Від такого завбільшки, як ваш носовичок, до простирадла. Ці шість рушників міняються щодня, і ця зміна свідчить, що американці – вельми охайний народ. І це правда. Цього в них не забереш. І повагою до них проймаєшся.
В усіх кімнатах на зручній висоті вмикачі. До них легко дістати й найменшому мешканцеві, а найвищому можна навіть не піднімати рук – йому їх досить вийняти з кишені й натиснути на вмикач, після цього – світло біля ваших ніг,
На кухні все необхідне для приїжджого: склянки, ножі, виделки, ложки, кавоварка, чайник із свистком (як колба, прозорий, із спецскла), плита газова на п'ять конфорок. Чотири з них діючі тимчасово. Варто повернути вам краник, як газ спалахує на ваших очах сивім полум'ям. Без сірника й без електрозапальнички. Вся автоматика вмонтована десь усередині. П'ята конфорка – особлива. Її ви увімкнути не можете. Вона цілодобово гаряча. На неї ставите чайник, і вода в ньому тримається на певній температурі цілий день і цілу ніч. Якщо вам набридли реклами по телевізору, можете взяти цей чайник, залити склянку з розчинного кавою, і чарівний напій уже готовий. Вам не потрібно витрачати жодної хвилини на підігрівання окропу.
На кухні, звичайно, посудомийка, шафи для посуду, холодильник, кухонний рушник і серветки для миття брудного посуду.
Після кухні вас завжди звичайно тягне як не до телевізора, який тут працює цілодобово (щоправда, не на всі канали), то до ліжка.
У безсонні ночі творчості я найчастіше згадував цей американський винахід – ліжко. Воно, як я уже сказав, завбільшки... А втім, мені під руку трапило інше порівняння. Ліжко завбільшки із злітний майданчик для вертольотів на даху Пан-Америка білдінг (до речі, винахід цей до геніальності простий). Простирадло, ковдра, покривало виготовлені на зразок спального мішка. Ви залазите біля подушки в нього, простягуєте на всю довжину свого тіла ноги й лягаєте спокійно спати, якщо вам по спиться, можете під цим мішком крутитися як завгодно й скільки завгодно. Можете залазити з головою, можете лягати по діагоналі чи поперек ліжка, можете задом наперед і передом назад, можете крутитися вовчком. На животі, на лівому боку, на правому боку. На спині. Можете підбирати під себе ноги, можете їх витягувати, простягати. Все можете. Бо ви перебуваєте у США. Все. Але як би ви не намагалися і щоб ви ще не робили чи не виробляли вночі, вам уранці все одно не вдасться натягти собі на голову ні ковдри, ні простирадла, ні покривала. Отаке американське ліжко. Широке, зручне, й, головне, його уранці зовсім не треба застеляти. Чи майже не треба. В американців на все це часу не вистачає. Вони ділові люди. Їм треба робити гроші. Тому вони беруть тільки оте простирадло, ковдру й покривало за верхню частину й натягують на полушку. Все! Ліжко застелене, і так, ніби там ніхто ніколи не спав. Ю а райт, сер!
Я б описав ще кілька готелів Нью-Йорка, але, чесно признаюсь, – не можу. Описав одну кімнату-номер у звичайнісінькому готелі для середнього американця, до яких я сам, звичайно, не належу.
У Нью-Йорку є ще кілька готелів (бачив їх на власні очі з вулиці), але побувати там не довелося.
В один з них ви можете, якщо, звичайно, кишені обривають долари, заїхати із вокзалу власним вагоном, щоб не пертися через все місто з валізами, візками вантажника й прислугою.
Є готелі, перебування в яких за одну добу коштує близько тридцяти тисяч доларів. Я не мав нагоди там відпочивати, тому, звичайно, описати їх так детально, як «Вишневий сад», не можу. Там зупинявся Рональд Рейган зі своєю свитою. Що саме на ті гроші їм подавали, підносили, готували й загортали – це тільки він може сказати. Але я гадаю, що американський президент ті тисячі доларів за одне лише спасибі не платив. Не знаю, які там унітази – виготовлені з чистого золота чи інкрустовані діамантами. Очевидно, готель вартий того, щоб...
У Нью-Йорку є ще й інші помешкання, сказати б, готельного типу. Я там теж не мав честі бути. Але в одного американця про всяк випадок запитав:
– Які там номери?
Однак ніхто з моїх супутників того не знав. Доступ до готелю чоловікам закритий. Вивіска над входом пояснювала: «Готель для жінок і собак!»
– Вони під словом собака нічого не мають на увазі? – між іншим поцікавився я.
– Гадаю, нічого. А втім...
Тут зі швидкістю ракети пролетів спортивний «фераррі», і я останнього слова не почув. А жаль. Мені так хотілося донести його читачам.
