— Оце то лялечка, прости мене Господи. Треба ж ото, Господи, щоб така гарна штучка була на світі. Хай йому біс, аж ревів би як бугай, коли згадаю стару жабу, що жде мене вдома в Лаймгаусі.

І тоді Громадянин заходився про ірландську мову і про засідання Дублінського муніципалітету та тому подібне і про ірландське панство, яке, бачте, слова не вміє сказати по-ірландському, і Джо втрутився й собі, бо він заклався з кимось аж на фунт і виграв, і Блум теж балакає щось своє улюблене, смокчучи двопенсову смердючку, яку він вициганив у Джо, і згадує про Гельську лігу і лігу супротивників частування і про те, що пияцтво це прокляття Ірландії. Припинити гуртове частування, коли в пивниці збираються друзі, і все буде гаразд. Авжеж, ти поставиш йому пінту, він вихилить її собі в пельку, а ти не дочекаєшся від нього навіть піни від тієї пінти, аж доки Господь покличе його душу. Я оце недавно пішов із приятелем на їхню музичну вечірку, танці та пісні, ляжем, любко, під копичку, та чи просто на травичку^{620}, потім один дядько із значком Товариства тверезости викаблучувався про щось ірландською, і цілий гурт colleen bawns походжав із своїми безалкогольними напоями, продавали якісь медалі, помаранчі й лимонад і ще черстві булочки, ну, flahoolagh[204], всякі лагомини, словом, нема про що говорити. Ірландія твереза — Ірландія вільна^{621}. А потім якийсь старий пердун почав дмухати у козицю, і вся ця шатія-братія ну човгати ногами під музику, і то таку, від якої мухи дохнуть. І ще там никали двійко преподобників, стежили, щоб серед публіки не заводили шурів-мурів, а це, по-моєму, взагалі однаково, що бити нижче пояса.

Отож, як я уже розказував, той собацюра, бачачи, що бляшанка порожня, починає нюшити навколо нас із Джо. Якби він був мій, я б його добре попестив, навчаючи, єй-єй. Луснув би його раз, а потім ще й іще, щоб до нього дійшло, тільки не по очах.

— Боїшся, що вкусить? — питає Громадянин і скалиться.

— Та ні, — відказую. — Щоб не здалося йому, що моя нога то ліхтарний стовп.

Кличе свого барбоса.

— Ну, що тобі, Гаррі, чого тобі? — питає.

І хапає його, і кидає голічерева, і щось йому тлумачить ірландською, а той барбос гарчить на відповідь, і в них виходить схоже на дует, як ото буває ув опері. Такого гарикання, як між ними, ви ще ніколи не чули. Якби я знав чоловіка, який нидіє без діла, то попросив би його написати листа в газети, pro bono publico[205], про те, щоб на всіх таких псів, як оцей, обов’язково надягали намордник. Гарчить, бурчить, очі налиті кров’ю, бо хоче пити, з пащі капає сказ.

Усім, кого цікавить проблема передачі людської культури нашим меншим братам (а їм ім’я леґіон), ні в якому разі не слід оминути дивовижні вияви кінантропії^{622}, про які ми довідуємося з опису славетного рудого ірландського сеттера-вовкодава, раніше відомого під sobriquet[206] Гарріоуен, але нещодавно широким загалом друзів і знайомих перейменованого на Оуена Гаррі^{623}. Зазначені вияви, наслідок багаторічного дресирування пестощами і ретельно обміркованої системи харчування поєднуються вкупі з іншими досягненнями з читанням віршів. Наш найавторитетніший з-поміж нині живих фахівців із фонетики (його ймення з нас не витягнеш ніякою силою!) доклав просто нелюдських зусиль, щоб аналітично порівняти читані вірші, і виявив їхню разючу (курсив наш) подібність до рун прадавніх кельтських бардів. Зараз ми не говоримо про ті чарівні пісні кохання, з якими познайомив світ наших книголюбів поет, що ховається під ніжним псевдонімом Тендітна Гілочка^{624}, а, далебі, про ті жорсткіші й особистіші вияви емоцій (як зазначив такий собі Д. О. К. у цікавому повідомленні, що з’явилося в одній з вечірніх газет), які ми спостерігаємо в сатиричних віршах славетного Рафтері^{625}, а також Дональда МакКонсідайна, не кажучи про сучаснішого лірика, який перебуває нині в центрі уваги нашої освіченої публіки. Пропонуємо вашій увазі уривок у перекладі англійською, здійснений видатним ученим, чиє ім’я нам не дозволено розголосити, хоч ми й вважаємо, що наші читачі спроможні довідатися з непрямих алюзій більше, ніж із прямої інформації. Метричній системі собачого оригіналу, яка нагадує витончені алітеративні та ізосилабічні правила валлійського енгліну^{626}, властива куди більша складність, проте ми гадаємо, що наші читачі погодяться: його дух відтворено непогано. Можливо, нам слід додати, що враження від читаного значно посилиться, якщо читати вірші Оуена повільно й монотонно, щоб вони звучали, наче стримане гарчання.

Тоді він попросив Террі принести води собаці, і, їй-богу, тварина так жадібно хлептала ту воду, що чути було за добру милю звідси. А Джо його питає, чи згодиться ще повторити.

— Можна ще, — відповідає, — chara[207], а то ти подумаєш, що я на тебе чомусь образився.

Їй-богу, він тільки вдає, що у нього не всі дома. Швендяє по місту з одного шинку до іншого з цим собацюрою старого Гілтрепа, покладаючись на те, що ви вважатимете за велику честь для себе, коли він погодиться, щоб ви почастували його випивкою, і розкошує собі коштом міських платників податків та членів корпорації. Довічна гульня для чоловіка і пса. А Джо питає:

— У тебе для ще одного пива місце знайдеться?

— А на ставку для ще одної качки місце знайдеться? — питаю його я.

— Ще раз те саме, — це він до Террі. — А ви певні, що нічого не бажаєте з числа буфетних напоїв? — питає він.

— Ні, дякую, — відказує Блум. — Річ у тім, що я, власне, прийшов сюди зустрітися з Мартіном Каннінгемом, розумієте, щодо страхової спадщини бідолахи Дігнема. Мартін попросив мене зайти в контору. Виявилося, він, тобто Дігнем, не повідомив страхову компанію, що заставив свій страховий поліс, і відтак, по закону, кредитор по заставній нічого не може отримати.

— Комедія, — засміявся Джо. — Дотепно виходить: старий Шейлок сам себе надурив. Тож тепер усе це на руку дружині, хіба ні?

— Ну так, — каже Блум. — Справу мають довершити її поклонники.

— Які поклонники? — допитується Джо.

— Я помилився, — поправляється Блум. — Маю на увазі: законники, адвокати дружини.

І пірнає у плутанину заставного законодавства і в те як лорд-канцлер вирішує і слід врахувати інтереси дружини і вже створено фонд але Дігнем заборгував Бріджмену деяку суму грошей і якщо тепер дружина чи удова ставитимуть під сумнів права кредитора по заставній і зрештою забив мені баки цим заставним законодавством. Йому самому з біса пощастило, що не попав тоді під це саме законодавство як шахрай і волоцюга, та приятель у суді його вирятував. Продавав білети добродійницької лотереї, яка провадилася буцімто за сприяння Угорської королівської влади. Щоб я вмер коли неправду кажу. Щодо євреїв краще помовчу. Угорський королівський грабунок.