Він безперечно тішився сусідством цього молодика, такого освіченого, distingué[426] та ще й з характером, на голову вищого за звичайну-пересічну публіку хоча либонь про нього й не подумаєш що він… ні все-таки подумаєш. А ще ж він сказав фотка симпатична і це таки правда хоч ви що кажіть дарма що наразі вона помітно розповніла. А чом би й ні? Довкола цих речей всякчас маса нещирости й лицемір’я пляма на все життя бульварні газетки із шкіри вилузуються роздзвонюють про подружні драми людського роду яким нема переводу приписують таврують позазаконний зв’язок із професійним гравцем у гольф чи там із модним актором улюбленцем публіки замість подивитися на всі ці теми прямо й чесно. Як вони були просто приречені зустрітись та як між ними спалахнула пристрасть і їхні імена спарувалися у публічній свідомості про все це говорили на судових засіданнях де зачитували листи сповнені звичайних ніжних і тим самим компрометуючих виразів так що не лишалося жодних сумнівів у тому що вони відкрито співмешкали по два чи три рази на тиждень у якомусь добре відомому приморському готелі і стосунки їхні скоряючись звичайному розвитку подібних справ стали в належний час інтимними. Потім суд ухвалює умовну постанову, окружний прокурор може вимагати нового розгляду, а позаяк він не домігся скасування, то умовне стає остаточним. Але ті двоє порушників, переважно поглинені своєю пристрастю, цілком могли дозволити собі все це ігнорувати, як вони переважно й чинили, аж поки справа потрапила до адвоката, і той надав їй законного порядку, подавши позовну заяву від імени потерпілої сторони. Він, Блум, мав честь бути поруч некоронованого живого короля Еріну коли коївся той історичний fracas[427], коли поваленого вождя, котрий до останку відстоював свої позиції, навіть коли вже був ошельмований як перелюбник, (вождя) вірні соратники десять чи дванадцять числом а можливо навіть і більше проникли в друкарню «Інсапресибла» чи ні «Юнайтед Айрленд» (яке до речі абсолютно неоковирне найменування «Єдина Ірландія») і потовкли там набірні каси молотками чи чимсь таким помщаючись за огидні інсинуації писак О’Брайєнітів{874} котрі зробили своєю професією очорнення особистого життя трибуна проминулих днів. Дарма що вже відчувалося він разюче змінився але ще височів над усіма повелителем хоча все так само був недбало одягнений та з цим своїм виглядом непереборної рішучости чим довго уводив в оману воловодів аж поки ті відкрили геть-то спантеличившись що їхній колос стояв на глиняних ногах після того як самі й звели його на п’єдестал хоча перша відкрила це жінка. Спекотні то були деньки, і в загальній там штовханині Блум дістав невеличке ушкодження від лиховмисного удару ліктем явно націленого під груди але на щастя обійшлося без тяжких наслідків. Йому (Парнеллові) з необачности збили капелюха, а точніше циліндра, й це історичний факт, що саме Блум, укмітивши, що сталося, підняв той головний убір серед тисняви, бажаючи повернути власникові (і він таки повернув його йому без найменшої загайки), а той, стоячи з непокритою головою, надсадно дихаючи й менше всього пам’ятаючи про циліндри, воднораз був природжений джентльмен, що вболівав за долю країни, хай і став на цей шлях насамперед заради лаврів, але це було у нього в крові, засвоєне ще з пуп’янка з молоком матері, знання звичаю та добрих манер, і це незагайно проявилося, бо він одразу обернувся до подавача і з незворушним апломбом подякував, мовивши: «Дякую, сер», хоча куди шляхетнішим тоном, ніж оте світило юриспруденції, чий головний убір Блум сьогодні вранці допоміг повернути на належне місце: історія повторилася, тільки з деякою відмінністю, після похорону спільного друга, коли вони залишили його зі славою своєю наодинці, виконавши сумний обов’язок — доручивши його останки могилі.
А з іншого боку, найдужче його обурювали глузливі жартики візників і їм подібних, які обернули все це в балаган, непомірно регочучи й удаючи, ніби чудово розібралися в усіх чому та навіщо, хоча насправді не тямили нічогісінько навіть у себе під носом, а вся справа нікого й не стосувалася б, окрім двох зацікавлених осіб, коли б не склалося так, що законний муж і сам зробився зацікавленою стороною завдяки анонімному листові, як і годиться, від невідомого доброзичливця, котрий став свідком їхньої зустрічі в найсакраментальніший момент, заставши їх в обіймах одне в одного, та й привернув увагу до їхніх протизаконних дій, і по цьому відбулася родинна сцена, коли прекрасна грішниця на колінах благала свого пана й повелителя простити її, клятвенно обіцяючи розірвати цей зв’язок, а коханцеві назавжди заборонивши доступ до дому, аби тільки ображений муж згодився подивитися крізь пальці на сподіяне та й забути це; вона проливала сльози, можливо, й крокодилячі, позаяк цілком можливо, що й ще когось мала в запасі. Особисто ж він, бувши природженим скептиком, мав цілковиту впевненість і прямо заявляв, що у всякої жінки завжди є в запасі інший чоловік чи й чоловіки у списку кандидатів, хай навіть вона найкраща в світі дружина й між ними пречудові стосунки, на той випадок, коли вона, знудившись родинним життям, зважиться занехаяти свій обов’язок і скуштувати трішечки розпусти, й тоді вона починає приваблювати їх, плекаючи нечисті мрії та переносячи свої сердечні почуття на іншого, бо саме так і зав’язуються численні liaisons[428] у цікавих сорокалітніх дам із молодшими чоловіками, тут немає жодних сумнівів, і скільки завгодно відомих випадків, коли жінки закохувалися, цілковито це потверджують.
Тисячу разів було б шкода, якби молодий чоловік, оцей ось його сусіда, котрому доля щедро вділила розуму, та розтратив свій дорогий час на гулящих жінок, від яких коли б іще не підхопив подаруночка на все життя. Сама природа парубоцького розкошування дозволить йому одного чудового дня одружитися, коли на його сцену вийде міс Суджена, однак до тієї пори дамське товариство — це conditio sine qua non[429], хоча тут-таки й щонайсерйозніші сумніви чигають, і річ не в тім, що пан Блум хотів би випитати у Стівена стосовно міс Фергусон, зовсім ні! Хоча цілком можливо, що саме ця провідна зоря й привела була його в Айриштаун так рано вранці. І чи в радість буде йому роль скромного залицяльника, два а то й три рази на тиждень компанія сміхотливих дівиць, а ти без пенса в кишені, й мають бути всі належні прелюдії у вигляді компліментів, ніжних прогуляночок, квіточок та шоколадок? Уявити лишень, як його, бездомного, безпритульного, обдирає яка-небудь господиня, гірша за мачуху, ні, в його віці це занадто жахливо. Чудні вислови, що часом несподівано виривалися з його уст, приваблювали чоловіка, старшого від нього на кілька років, а може, й настільки, що годився б йому в батьки. Але йому неодмінно треба підкріпитися чимось істотним, ну хоча б яйцем, збитим на незбираному материнському харчуванні, або ж, коли такого катма, то просте некруто зварене яєчко, хитун-бовтун.
— А о котрій годині ви обідали? — запитав він худющу постать і зморене, хоч і без зморщок, обличчя.
— Десь так учора, — відказав Стівен.
— Учора! — вигукнув Блум, але враз пригадав, що вже ж настало завтра, п’ятниця. — Ах так, ви хочете сказати, що вже повернуло за дванадцяту ночі.
— Значить, позавчора, — сам себе уточнив Стівен.
Буквально ошелешений цим повідомленням, Блум задумався. Хоча вони двоє не завжди сходилися поглядами, але все-таки існувала у них певна схожість, от ніби думки їхні текли, сказати б, в одному напрямі. Коли він Блум у Стівеновому віці спробував був поткнутися в політику десь років двадцять тому коли він виступив квазі-претендентом на лаври парламентарія у дні Фостера-Картечі{875} то й він як пригадувалося в ретроспективі (й це само собою правило за джерело найвищого вдоволення) плекав непоясненну повагу до подібних крайніх ідей. Наприклад, коли питання про зігнаних скіпщиків, яке тоді ще тільки зароджувалося, починало хвилювати уми, він, хоча, звісно, не жертвуючи ані пенса й не беручи сліпо на віру всіх гасел, з яких чимало не витримували критики, від самого початку принаймні в теорії цілковито підтримував права селян, піддаючись тодішнім віянням (слабинка, від якої, одначе, збагнувши свою помилку, він згодом майже зцілився) і навіть заслужив докір у тому, що нібито заходить іще далі, ніж Майкл Девіт, у своїх радикальних теоріях; він якось-то проповідував загальне повернення до землі, тож зокрема ще й тому такі неприємні були йому інсинуації, настільки нахабно висунуті на його адресу на зборах кланів у Барні Кірнана, тож він, кого часто-густо розуміли перекручено і хто був, слід на цьому наголосити, найневойовничішим з усіх смертних, відійшов від своїх звичок і дав йому (метафорично) прямим у щелепу, хоча стосовно політики як такої він чудово тямив, до яких жертв завжди призводять пропаганда й роздмухування взаємної ворожнечі, фатально прирікаючи на вбогість і страждання передовсім найкращий цвіт молоді й забезпечуючи, так би мовити, винищення найудатніших.
