З цієї ж ото причини, а також з інших, йому й здавалося що його інтереси і навіть почасти обов’язок радять йому постривати й скористатися з цієї непередбаченої випадковости хоча він і не міг би впевнено сказати навіщо це коли й так декілька шилінгів пущено на вітер чому фактично сам він і став виною. Але все ж таки зміцнити знайомство з чоловіком такого непересічного калібру який міг би підкинути тобі щедру поживу для твоїх розмислів це запевне окупило б якісь невеличкі… Подібна інтелектуальна стимуляція час від часу була для розуму, як йому гадалося, чудовим збадьорливим засобом. А ще ж тут наклалися одне на одне зустріч, бесіда, танці, бійка, старий солоноводий екземплярчик, і все це в дусі того, що діється ось сьогодні і зразу ж стає вчора, було й загуло, нічні волоцюги, ціла галактика подій та облич склавшись усе разом ніби в мініатюрну камею світу де ми живем і як тут не врахувати особливо що життя нужденних низів на взір водолазів, вуглекопів, сміттярів і т. ін. опинилося останнім часом під великим мікроскоповим збільшенням. А щоб година золота ще краща стала він ну гадати чи й йому як ото містеру Філіпу Бофуа-Гарновіру не усміхнувся б талан коли б він розбуркав у собі письменницький талант! Припустімо описав би щось незвичайне, незаяложене (а саме так він і збирався вчинити) зі ставкою гінея за колонку, скажімо: «Пережите в „Притулку візника“».
А ще примха випадку підсунула йому просто під лікоть екстрено-спортивний випуск «Телеграфу», рожевий, хоча й навіщо паперові червоніти хоч би скільки брехав, і він знову, нітрішки не заспокоївшись, узявся міркувати наздогад належної йому батьківщини а також стосовно попереднього ребусу корабель прибув із Бриджвотера листівку адресовано А. Будену довідайтесь коли народився капітан а очі його безметно шастали по заголовках що відносилися до його сфери діяльности о всеосяжний пресу щоденну дай нам сьогодні. Спочатку аж сахнувся та з’ясувалося то просто щось про когось на ім’я Г. дю Бойс, агент із продажу друкарських машинок чи щось таке. Велика битва Токіо. Любов по-ірландському, збитки на 200 фунтів. Гордон Беннет. Афера з емігрантами. Лист Його Преосвященства архієпископа Вільяма †. Аскот Реклама згадує про Дербі-92, коли Сер Г’юґо, темна конячка капітана Маршалла, здобув блакитну стрічку головного призу всупереч усім прогнозам. Катастрофа у Нью-Йорку, тисяча загиблих. Ящур. Похорон містера Патрика Дігнема.
Отож, аби поміняти тему, почав він читати про спочилого Дігнема, розмірковуючи, що це прощання було аж ніяк не з числа веселих подій.
Сьогодні вранці (це, звісно, Гайнс утулив) відбулося винесення тіла покійного містера Патрика Дігнема з його дому в Сендимаунті (Ньюбридж Авеню, 9) для поховання на Гласневінському цвинтарі. Покійний пан був людиною рідкісного чару, заслужено тішився в нашому місті любов’ю і славою, тож його кончина після нетривалої хвороби викликала глибоку скорботу в громадян найрізноманітніших станів. Улаштування похорону (це вже Корні Гайнса ліктем під ребро), на якому були присутні численні друзі небіжчика, взяла на себе фірма «Г. Дж. О’Ніл і Син», Північна Стренд-роуд, 164. В числі тих, що прийшли провести небіжчика в останню путь, були: Патк. Дігнем (син), Бернард Корріган (шуряк), Джон Генрі Ментон, пов., Мартін Каннінгем, Джон Пауер ітондрфіл 1/8 адор дорадор дурадора (це він тут, певне, погукав Монкса старосту щодо реклами для «Кейза-Ключчі»), Томас Кернан, Саймон Дедал, Стівен Дедал, бак. гум. н.{869}, Едвард Дж. Ламберт, Корнеліус Келлегер, Джозеф Мак Гайнс, Л. Бум, Ч. П. М'Кой, а також Мак Інтош та інші.
Непомалу розгнівавшись за Л. Бума (така помилка надрукувалася) та за розсипаний у наборі рядок, зате заразом щиро потішившись Ч. П. М’Коєм і Стівеном Дедалом, бак. гум. н., які відзначились, і хто про це не знає, саме своєю відсутністю (що й казати про Мак Інтоша), Л. Бум указав на це своєму товаришеві, бак. гум. н., що завзято боровся з черговим позіхом, почасти нервового плану, не забувши докинути й про неодмінну дозу кричущо щонайдурніших друкарських помилок.
— І Перше послання до євреїв{870}, — запитав бак. гум. н., щойно його спідня щелепа дозволила йому це здійснити, — також туди втулили? Текст: відкрий рота, як ворота.
— Еге ж, — підтакнув пан Блум (був подумав спершу той наздогад архієпископа натякає та коли вчув про рота й ворота розпереконався), втішений що може заспокоїти молодшого супутника й трохи приголомшений тим що Майлс Кроуфорд зрештою таки втнув оте, отакої.
Поки Стівен дочитував останні рядки на другій сторінці, Бум (скористаймося тимчасово цим його помилково-газетним псевдо) збавив кілька вільних хвилин пробігши очима на своєму боці, себто на третій сторінці, репортаж про треті перегони в Аскоті. Приз 1000 соверенів і додатково 3000 соверенів золотом для молодих невичищених огирів та кобилиць. Реклама, містера Ф. Александера, гнід. коб., від Рекрута, п’ятилітка, вага 130 фунтів, жокей В. Лейн. І. Зінфандель, Лорда Говарда де Вальдена, жокей М. Кеннон; II. Корона, містера В. Басса; III. Ставки: 5 до 4 на Зінфанделя, 20 до 1 на Рекламу (аутсайдера). Реклама й Зінфандель ішли ніздря в ніздрю. Перегони відбувалися без лідера, але згодом Реклама вийшла вперед, далеко відірвалася від основної групи й побила буланого жеребця лорда Говарда де Вальдена й руду кобилу містера В. Басса на дистанції 2,5 милі. Виїжджав Рекламу Брейн, тож Ленеганова версія подій була чистісінька нісенітниця. Фініш був беззаперечний, прийшла поперед усіх, на корпус. 1000 соверенів і додатково 3000 золотом. Також брали участь: Максим Другий Ж. де Бремона (французька конячка, за яку так схвильовано допитувався Бентам Лайонс, досі ще не прийшла, але за якусь мить доскаче). Всілякі поради, як доскочити успіху. Збитки від любови. А з яким запалом цей недороблений Лайонс поривався на бій, квапився пошитися в дурні. Хоча звісно в грі завжди є ризик так воно вже обернулося що бідолашному телепню не було з чим себе привітати бо його сподівання розвіялись. Узагалі все це виродилося в якесь пустопорожнє гадання.
— Все свідчило про те, що до цього вони й прийдуть, — мовив пан Блум.
— Хто? — поцікавився його співрозмовник, у якого, до речі, досі боліла рука.
Одного чудового ранку, заявив візник, ми розгорнемо газету й прочитаємо: Парнелл повернувся! Він ладен був битися об заклад на що завгодно. Ось тутечки, в «Притулку», сидів нещодавно ввечері солдат із Дублінських стрільців, так він казав, що бачив його у Південній Африці. Гординя — ось що його погубило. Він мав би або накласти на себе руки, або тихо пересидіти якийсь час після того засідання у кімнаті п’ятнадцять{871}, аж поки став би знову колишньою людиною і ніхто не смів би показувати на нього пальцем. І тоді б вони всі до одного повзали перед ним навкарачки, аби він повернувся, коли б знову прийшов до тями. А померти він не помер. Просто десь переховується. Та труна, яку вони привезли, вона була наповнена кругляками. Він змінив своє ім’я, зветься тепер Де Вет і в бурів ходить у генералах. Тільки даремно він пішов супроти священиків. І так далі й таке інше.
І все одно Блум (таке його правильне прізвище) був трохи подивований їхніми спогадами, оскільки в дев’ятьох випадках із десяти його ладні були спалити живцем, прикотивши для цього не одну діжку з дьогтем, а цілі тисячі, а потім цілковите забуття, адже проминуло, як не крути, понад двадцять років. Авжеж, у всіх цих оповідях запевне не було й тіні правди, але, навіть коли припустити, то, враховуючи всі обставини, вважав він таке повернення абсолютно небажаним. Либонь, щось не влаштовувало їх у його смерті. Чи то він занадто прозаїчно спочив від гострого запалення легенів саме тоді, коли всілякі політичні комбінації наближалися в нього до завершення чи то поширилось як він помер через те що не спромігся поміняти одежу та взуття коли промок через це застудився але лікаря не викликав а просто вилежувався у себе в кімнаті поки зрештою і помер оплакуваний усіма швидше ніж за два тижні або ще цілком можливо шкодували що не склалося допомогти йому чимшвидше піти з життя. Звісно, він навіть до того нікому не повідомляв про свої маршрути тож ніколи не було відомо де він перебуває достоту як у пісеньці «Алісо, де ти сховалась?» іще навіть до того періоду коли він почав удаватися до різних прізвищ Фокс чи Стюарт тому по суті гіпотеза друга-кучера містилася все-таки в межах можливого. І, зрозуміло, вся та атмосфера травмувала його свідомість природженого вождя яким він безперечно був, та ще з такою вражаючою зовнішністю, шести футів чи принаймні п’яти плюс десять чи одинадцять дюймів, це без взуття, а всі ці панове Як-там-їх, дарма що не годні і в слід йому ступити, лишилися всім керувати хоча ділових якостей у них скупенько було та й ті коли порівнювати з ним вельми куці. Тут виразно напрошувалася мораль — порівняння з колосом на глиняних ногах. А ще ж сімдесят двоє його соратників повстали проти нього, не забуваючи при цьому ще й поливати брудом одне одного. Точно те саме і з убивцями. Ти повинен повернутися на те місце. От ніби щось тебе непереборно тягне туди. Показати дублерові головного героя як слід. Той бачив його якось-то завдяки щасливій випадковості, коли розбивали набір «Інсапресибла» чи «Юнайтед Айрленд», і дуже цінував цей дарунок долі йому, а ще, це достеменний факт, подав йому циліндра, коли з нього збили, а він мовив: «Дякую», звісно, був схвильований, але зберігав незворушний вираз, попри цю дрібничкову прикрість із розряду всяке буває, то вже було у нього вроджене. І все ж таки стосовно повернення вам дуже й дуже поталанить якщо на вас першої ж миті не нацькують зграї собак. Щоразу буває непевність: хтось за а хтось проти. Але головне, коли ти з’являєшся, а хтось уже посів твоє місце, і треба знову доводити свої права, як тому претендентові у справі Тічборна. Роджер Чарльз Тічборн, а корабель, коли пам’ять не зраджує, називався «Белла», на котрому він, спадкоємець себто, потонув, як з’ясував суд, і до речі в нього було татуювання тушшю, лорд Белью, чи не так? Адже він міг легко вивідати всі подробиці у якого-небудь приятеля на облавку, а потім, змінивши зовнішність за описом, недбало відрекомендуватися: «Даруйте, панове, я містер Такий-і-такий» чи якось так. Куди розважливіше було б, як сказав пан Блум вельми стриманому чоловікові поруч себе, справді схожому на ту обговорювану славетну особистість, спочатку промацати ґрунт під ногами.
