Солдати зирять туди-сюди посоловілими очима.
БЛУМ (ліктями проштовхавшись крізь юрбу, сіпає Стівена за рукав): Ходімо, професоре, екіпаж чекає на нас.
СТІВЕН (обертається): Га? (Вивільняє руку.) А чом би мені й не порозмовляти з ним чи з будь-котрою людською істотою, що пересувається вертикально по цій сплющеній помаранчі? (Показує пальцем.) Я не боюсь того, до кого я можу говорити, якщо тільки бачу його очі. Того, хто зберігає вертикальність. (Хитнувшись, ступає крок назад.)
БЛУМ (підтримуючи його): Ви збережіть свою власну.
СТІВЕН (безглуздо сміючись): У мене змістився центр ваги. Забув цей фокус. Сядьмо де-небудь та й подискутуймо. Боротьба за життя — це закон існування, але нинішні філіреністи{825}, особливо цар та англійський король, вигадали третейський суд. (Ляскає себе по лобі.) Але саме ось тут я повинен убити попа й короля.
ПТАШКА ТРИПЕРА: Ви чули, що сказав професор? Він професор із коледжу.
КИЦЯ ХТИЦЯ: Авжеж, я це чула.
ПТАШКА ТРИПЕРА: Його фразеологія позначена неабиякою витонченістю.
КИЦЯ ХТИЦЯ: Це справді так. А ще — такою доречно ущипливою гостротою.
РЯДОВИЙ КАРР (розштовхавши людей, виходить наперед): Ти шо тут пасталакаєш про мого короля?
Під аркою вигулькує Едвард Сьомий. На ньому біла джерсі з нашитим зображенням Святого Серця, з орденами Підв’язки, Будяка, Золотого Руна й Данського Слона, емблемами кінних полків Скіннера й Пробіна, значками юридичної корпорації Лінкольна та стародавньої вельмишанованої Масачусетської артилерійської бригади. Він смокче червону карамельку. На ньому одіння того, хто сягнув найвищої довершености, й великого магістра Великої Ложі, а на фартусі й лопатці тавра «Виготовлено в Німеччині». В його лівій руці відро тинькарів із друкованим написом Défence d’uriner[387]. Його зустрічають захопленими вітаннями.
ЕДВАРД СЬОМИЙ (повільно, урочисто, але невиразно): Мир, абсолютний мир{826}. Для розпізнання в руці у мене відро. Вітаю вас, хлопці. (Обертається до своїх підданців.) Ми прибули сюди, щоб посвідкувати чесний і справедливий двобій, і ми від усього серця зичимо удачі обом учасникам. Магак макар а бак[388].
Тисне руку рядовому Карру, рядовому Комптону, Стівену, Блумові й Лінчеві. Загальні оплески. Едвард Сьомий дякує, елеґантсько підіймаючи відро.
РЯДОВИЙ КАРР (Стівенові): Ану повтори.
СТІВЕН (нервує, але, опанувавши себе, дружнім тоном): Я розумію вашу позицію, хоча сам я особисто не маю наразі короля. Нині вік патентованих ліків. Тут нелегко провадити дискусію. Одначе суть у наступному. Припустімо, ви гинете за батьківщину. (Кладе руку на рукав рядового Kappa.) Не подумайте, ніби я вам цього зичу. Але я кажу: нехай моя батьківщина гине за мене{827}. Досі вона так і чинила. Я не хотів її загибелі. К дідьку смерть. Хай живе життя!
ЕДВАРД СЬОМИЙ (левітуючи над купами убитих, у німбі й одінні Ісуса-Жартуна, з білою карамелькою на фосфоресцентному обличчі):
Мій зцілення спосіб — для декого шок:
Прозрів щоб сліпий, в очі сиплю пісок{828}.
СТІВЕН: Королі та однороги{829}! (Відступає на крок.) Ходімо десь та й… А що казала та дівчина?..
РЯДОВИЙ КОМПТОН: Гей, Гаррі, а дай йому по м’ячиках! Уліпи в діторобні органи!
БЛУМ (лагідноумовляючи солдатів): Та він же й сам не тямить, що каже. Хильнув зайву чарчину. Абсент, потвора з зеленими очима. Я його знаю. Він джентльмен, поет. Нічого такого не сталося.
СТІВЕН (киває головою, усміхається, потім заливається сміхом): Джентльмен, патріот, учений і суддя над ошуканцями.
РЯДОВИЙ КАРР: А мені начхати, хто він такий.
РЯДОВИЙ КОМПТОН: А нам начхати, хто він такий.
СТІВЕН: Мені здається, я дратую їх. Зелена ганчірка для бугая.
Кевін Іген Паризький в іспанській чорній сорочці з китицями, у кашкеті протестантського бойовика робить знаки Стівенові.
КЕВІН ІГЕН: Првіт. Bonjour! Ця vielle ogresse із dents jaunes[389].
З-за його спини визирає Патріс Іген із писком кроля, скубаючи айвовий листочок.
ПАТРІС: Socialiste!
ДОН ЕМІЛЬ ПАТРИЦІО ФРАНЦ РУПЕРТ ПОУП ТЕННЕССІ (в середньовічній кольчузі й шоломі, на якому летять двоє диких гусей, закутою в лати рукою зі шляхетним обуренням показує на солдатів): Werf цих нікчем footboden, цих гладких porcos, джоніжоні todos викачаних у підливі[390]!
БЛУМ (Стівенові): Ходімо додому. Бо ще вскочите в халепу.
СТІВЕН (похитуючись): Я не тікаю від цього. Він стимулює мій розум.
ПТАШКА ТРИПЕРА: Всяк відразу помітить, що він із роду патриціїв.
ВІРАГО: Зелене вище червоного{830}, так він каже. Вулф Тоун.
ЗВІДНИЦЯ: Червоне не гірше зеленого, а навіть краще. Слава солдатам! Слава королю Едварду!
ХУЛІГАН (регоче): Ха! І руки вгору перед Де Ветом!
ГРОМАДЯНИН (із дрюком і в величезному зеленому шарфі):
Ниспошли нам, Боже,
Голуб’я зубоноже,
Голуб’я, ножами озублене,
Щоб англійських псів
Порізало всіх,
Якими вожді ірландські погублені.
СТРИЖЕНИЙ ХЛОПЧИНА (із зашморгом на шиї, обома руками запихає в розпанаханий живіт нутрощі):
Я всіх люблю, кого носить земля,
Та Ірландія краща й за короля.
РОМБОЛЬД, ДЕМОН-ЦИРУЛЬНИК{831} (у супроводі двох помічників у чорних машкарах, виступає наперед із невеликим саквояжем і відкриває його): Пані й панове, ось різницький ніж, якого купила місіс Чикчик, щоб зарізати Могга. А ось цим теслом Вуазен-Сусід порубав на шматки дружину свого співвітчизника, перерізавши горло бідолашній від вуха й до вуха, а її останки загорнув у простирадло й сховав у своєму льоху. Це — склянка з трутизною, миш’яком, видобутим із тіла міс Гробарки, за що Седдона послали на шибеницю.
Сіпає за мотузку, а посіпаки кидаються на ноги жертви, тягнучи додолу; язик стриженого хлопчини враз висолоплюється.
СТРИЖЕНИЙ ХЛОПЧИНА:
Ссирульнихх хмолись
Хвій храт іде ввись.
