Дівчина підскочила.

Доус стояла на вершечку сходів з навушниками на шиї та кухонним рушником у руках.

– Тернер повернувся. Він хоче дещо нам показати.

Алекс забрала з арсеналу шкарпетки й приєдналася до Тернера з Доус у вітальні. Вони сиділи пліч-о-пліч перед громіздким ноутбуком, однаково насупившись. Тернер перевдягнувся в джинси й сорочку, однак не втратив елегантності, а надто поряд з Доус.

Він помахав Алекс, запрошуючи її ближче, обіч нього лежав цілий стіс якихось тек.

На екрані Алекс побачила чорно-біле відео чогось схожого на в’язничний коридор, уздовж якого до камер рухалася вервечка ув’язнених.

– Подивися на час, – підказав Тернер. – Це приблизно о тій самій годині, коли ти попрямувала до місця злочину.

Чоловік натиснув на кнопку відтворення, і ув’язнені посунули вперед. У кадрі з’явилася велетенська постать.

– Це він, – озвалася Алекс. Це точно був Ленс Ґрессанґ. – Куди він пішов?

– Він повернув за ріг, а потім просто зник.

Детектив натиснув кілька клавіш, і на екрані під іншим кутом з’явився інший коридор, проте Алекс ніде не бачила Ґрессанґа.

– Ось перший номер у предовгому списку речей, яких я не розумію: чому він повернувся?

Тернер знову натиснув на клавіші, тепер Алекс побачила широкоформатне зображення чогось схожого на лікарняну палату.

– Ґрессанґ повернувся до в’язниці?

– Правильно. Він в ізоляторі зі зламаною рукою.

Алекс пригадала, як хруснули кістки, коли вона вдарила його патером. Але якого дідька Ґрессанґ повернувся до в’язниці, щоб чекати вироку?

– Це для мене? – поцікавилася Алекс, киваючи на теки.

Тернер кивнув.

– Тут усе, що в нас є просто зараз на Ленса Ґрессанґа й Тару Гатчинс. Дивися скільки завгодно, але сьогодні ввечері я їх маю повернути.

Алекс перенесла стіс на оксамитову канапу й улаштувалася там.

– Із чого раптом така щедрість?

– Я впертий, а не тупий. І знаю, що бачив. – Тернер відкинувся на стільці. – Тож послухаємо, Алекс Стерн. Ти вважаєш, що Ґрессанґ не скоював убивства. А хто за це відповідальний?

Дівчина розгорнула верхню теку.

– Не знаю, але певна, що Тара мала зв’язки принаймні з чотирма товариствами, та ще нікого не зарізали за випадковий двадцятидоларовий пакетик, тож ідеться не про жменю трави.

– Як ти нарахувала чотири товариства?

– Я принесу дошку для записів, – запропонувала Доус.

– Це магічна дошка? – уїдливо поцікавився Тернер.

Доус похмуро глипнула на нього.

– Усі дошки для записів магічні.

Вона повернулася зі жменею маркерів і білою дошкою, яку обіперла на камінну полицю.

Детектив потер лоба рукою.

– Гаразд, давай мені свій список підозрюваних.

Алекс раптом засоромилася, як бувало, коли її просили розв’язати перед усім класом складну математичну задачу, але взяла в Доус синій маркер і підійшла до дошки.

– Чотири товариства з Древньої Вісімки можуть мати зв’язок з Тарою Гатчинс: «Череп і кістки», «Сувій та ключ», «Рукопис» і «Книга та змія».

– Древньої Вісімки? – перепитав Тернер.

– Дому Серпанку. Товариств із гробницями. Вам слід прочитати свій примірник «Життя Лети».

Детектив відмахнувся.

– Починай з «Черепа і кісток». Тара продавала траву Тріппові Гельмуту, але я не бачу, як це може стати мотивом для вбивства.

– А ще вона спала з Тріппом.

– Гадаєш, це було чимось більшим за випадковий зв’язок?

– Сумніваюся, – зізналася Алекс.

– А що, як Тара так гадала? – невпевнено втрутилася Доус.

– Думаю, Тара знала, що до чого. – Повинна була знати. І завжди тримати в голові. – Однак Тріппова родина володіє по-справжньому давніми статками. Можливо, вона намагалася витягнути щось із нього.

– Це звучить, наче сюжет мильної опери, – відрубав Тернер.

Він не збирався легко здаватися.

– А що, як вони торгували чимось серйознішим? Не просто драпом? Я думаю, що старшокурсник на ім’я Блейк Кілі купував у них наркотик, який називають Достойницею.

– Це неможливо, – заперечила Доус. – Він росте лише...

– Я знаю, на вершині якоїсь гори. Але Блейк купував його в Тари з Ленсом. Тріпп казав, що бачив Тару з Кейт Мастерс, а Кейт – представниця «Рукопису», єдиного товариства, яке має доступ до Достойниці.

– Вважаєте, що Кейт продала Достойницю Тарі й Ленсу? – перепитала Доус.

– Ні, – заперечила Алекс, подумки оцінюючи свою ідею. – Я вважаю, що Кейт заплатила Тарі, аби та знайшла спосіб вирощувати її. Ленс і Тара жили під самою Школою лісового господарства, поряд з Теплицями Марша. Кейт хотіла позбутися посередника. Забезпечити «Рукопис» власним товаром.

– Але тоді... як наркота потрапила Блейкові в руки?

– Можливо, Тара з Ленсом стали вирощувати Достойницю власноруч і продали її Блейку. Гроші є гроші.

– Але це було б...

– Неетично? – підказала Алекс. – Безвідповідально? Наче дати малюку-соціопату магічне мачете?

– Як саме діє цей наркотик? – Голос Тернера звучав мляво, наче детектив не був певний, що мусить це знати.

– Він робить тебе... – Алекс завагалася. «Слухняним» було неправильним словом. «Палким» теж не пасувало.

– Служкою, – озвалася Доус. – Твоє єдине бажання – служити.

Тернер похитав головою.

– Тож, дайте-но мені вгадати, це не регламентована речовина, адже ніхто про неї ніколи навіть не чув, аби якось її регламентувати. – Вираз обличчя в нього був такий самий нездоровий, як тоді, коли він побачив зцілення Алекс у тигелі. – Дітки, ви всі граєтеся з вогнем, а потім дивуєтеся, що будинок згорів. – Він знову потер рукою лоб. – Повернімося до дошки. Тару з «Кістками» пов’язує Тріпп, із «Рукописом» і цим наркотиком – Кейт Мастерс. А Колін Хатрі – єдиний зв’язок із «Сувоєм та ключем»?

– Ні, – заперечила Алекс. – У неї на руці були витатуювані слова з поеми «Королівські ідилії», і цей самий текст написаний скрізь у гробниці Слюсарів. – Вона передала теку з фотографіями Доус. – Праве передпліччя.

Доус глипнула на фото з розтину, на яких видно було Тарині татуювання, і поспіхом стала гортати далі.

– Це не скидається на випадковий зв’язок.

– А це що? – запитала аспірантка, постукуючи пальцем по світлині з Тариною спальнею.

– Просто купка інструментів для виготовлення прикрас, – пояснив Тернер. – У неї був невеличкий бізнес на стороні.

Звичайно, був. Саме це роблять дівчата, коли їхні життя розпадаються на шматки. Вони намагаються знайти віконце, у яке можна вилізти. Вечірню школу. Мило ручної роботи. Невеличкий бізнес із виготовлення прикрас на стороні.

Доус так завзято кусала нижню губу, що Алекс подумала, що вона розгризе її до крові. Стерн нахилилася та втупилася поглядом у фотографію з дешевими фальшивими коштовностями, тарілками, повними вигнутих гачків для сережок і щипців. Проте одна тарілочка відрізнялася від інших. Вона була пласкіша, метал був подряпаніший і грубілий, а навколо денця залишилися сліди чогось схожого на попіл чи вапно.

– Доус, – погукала Алекс. – Що це тобі нагадує?

Аспірантка відштовхнула теку, наче хотіла позбутися її.

– Це тигель.

– Для чого Тара користувалася ним? Варила Достойницю?

Доус похитала головою.

– Ні. Достойницю вживають у сирому вигляді.

– Гей, – утрутився Тернер. – Може, вдамо на хвилинку, наче я не знаю, що таке тигель.

Доус заклала за вухо пасмо каштанового волосся і, не дивлячись на чоловіка, сказала:

– Це посудини, створені для магічних та алхімічних потреб. Зазвичай виготовлені з чистого золота й вельми реактивні.

– Величезна золота ванна, у яку Доус нещодавно мене клала, – це тигель, – пояснила Алекс.

– Хочете сказати, що ця річ у Тариній квартирі – чисте золото? Вона завбільшки з попільницю. Ґрессанґ і його дівчина аж ніяк не могли собі такого дозволити.

– Якщо це не був подарунок, – додала Алекс. – І якщо те, що вони в ній робили, не вартувало більше за сам метал.

Доус напнула на кисті рукави світшота.