Утім їй однаково знадобилося чимало часу, щоб скласти все докупи, щоб збагнути, що створіння на темному березі завжди бурмотіли ті дивні звуки, коли вона говорила про Дарлінґтона чи й просто думала про нього. Вони не були розлючені – вони були налякані, так само як Сірі, що налякалися в ніч віщувань. Саме Дарлінґтон, а не якесь відлуння, промовив слово «вбивця» під час обряду під молодиком, однак звинувачував він Сендоу, а не Алекс. Чоловіка, який убив Тару. Чоловіка, який намагався вбити його. Принаймні Алекс сподівалася, що Деніел звинувачував саме його.

Деніел Табор Арлінґтон завжди залишався джентльменом, хлопчиком з бездоганними манерами. І на кого він перетворився?

– Те, на що ти натякаєш, неможливо, – відрубала Мішель.

– Я знаю, що це так звучить, – утрутилася Доус, – але люди можуть перетворюватися на...

– Процес мені відомий. Однак демони народжуються однаково: від поєднання сірки та гріха.

– Про який гріх ми говоримо? – поцікавилася Алекс. – Мастурбацію? Неграмотність?

– Ти на цвинтарі, – дорікнула їй Доус.

– Повір мені, Доус. Мерцям байдуже.

– Лише один гріх може перетворити людину на демона, – нагадала Мішель. – Убивство.

Доус це приголомшило.

– Він би ніколи нізащо...

– Ти декого вбила, – нагадала їй Алекс. – І я теж.

«Ніколи» – занадто гучне слово.

– Дарлінґтон? – скептично перепитала Мішель. – Улюбленець учителів? Лицар у блискучих обладунках?

– Лицарі не просто так носять мечі, а я покликала тебе не для суперечок. Ти не хочеш допомагати, це нормально. Я знаю те, що знаю: хтось нацькував сатанинську потвору, щоб вона вбила Дарлінґтона. Але він вижив, і та штука запроторила його до пекла. І ми збираємося дістатися до нього.

– Ми? – не зрозуміла Мішель.

– Ми, – погодилася Доус.

Між цвинтарними деревами промайнув холодний вітер, і Алекс довелося стримати дрижання. Схоже, зима не збиралася здаватись. Це скидалося на якесь застереження. Проте Дарлінґтон був на протилежному боці чогось жахливого й чекав на порятунок. Сендоу поцупив у цього світу золотого хлопчика Лети, і комусь доведеться поцупити його назад.

– Отже, – озвалася Алекс, коли здійнявся вітер, шарпаючи молоде листя на гілках і стогнучи серед могил, наче загублений у скорботі плакальник, – хто ладен вирушити до пекла? 

Древня Вісімка 

Головні доми

 «Череп і кістки» – 1832

Багаті і бідні – для смерті всі рівні.

Учення: Гієроскопія і спланхомантія. Ворожіння на нутрощах людей і тварин.

Відомі випускники: Вільям Говард Тафт, Джордж Г. В. Буш, Джон Керрі.

«Сувій та ключ» – 1842

Ми в змозі освітить цю темну землю, ми в змозі оживить цей мертвий світ.

Учення: Чари Дуру, портальна магія. Астральна та ефірна проекція. Відомі випускники: Дін Ачесон, Ґаррі Трюдо, Коул Портер, Стоун Філліпс.

«Книга та змія» – 1863

Усе тече, усе змінюється.

Учення: Нек’я, або nekromanteia, некромантія, чари з кістками.

Відомі випускники: Боб Вудворд, Портер Ґосс, Кетлін Клівер, Чарльз Рівкін.

«Вовча голова» – 1883

Сила вовчої зграї у вовку. Сила вовка у вовчій зграї.

Учення: Теріантропія.

Відомі випускники: Стівен Вінсент Бене, Бенджамін Спок, Чарльз Івс, Сем Ваґстафф.

«Рукопис» – 1952

Сон дарує нам сон, й ілюзіям немає кінця.

Учення: Магія дзеркал і чари.

Відомі випускники: Джоді Фостер, Андерсон Куп ер, Девід Ґерґен, Зої Казан.

Другорядні доми

«Святий Аврелій» – 1910

Учення: Логомантія – поєднання слів і ворожіння на мові.

Відомі випускники: адмірал Річард Лайон, Саманта Пауер, Джон Б. Ґуденаф.

«Святий Ельм» – 1889

Учення: Tempestate Artium магія стихій, викликання бурі.

Відомі випускники: Келвін Гілл, Джон Ешкрофт, Еллісон Вільямс.

«Берцеліус» – 1848

Учення: немає.

Товариство засноване на згадку про Йонса Якоба Берцеліуса, шведського хіміка, який створив нову систему хімічного запису, залишивши всі таємниці алхіміків у минулому. Назване на його честь.

Відомі випускники: немає. 

Нью-Йорк: щиро дякую всім з видавництва Flatiron Books, а особливо Ноєві Ікеру, який поставив на цю книжку ще раніше, Емі Айнгорн, Лорен Біттріх, Патріції Кейв, Марлен Беттнер, Ненсі Трайпак, Кетрін Турро, Крістіні Ґілберт, Кітові Геєсу, Донні Нотцель, Лєні Шехтер, Лорін Хоґен, Кеті Лорд та Дженніфер Ґонзалез і її команді. Дякую New Leaf Literary: Пуї Шахбазяну, Вероніці Ґріхалва, Мії Роман, Гіларі Печеоне, Мередіт Барнс, Ебіґейл Доног’ю, Джорданові Гіллу, Джо Вольпе, Келсі Льюїс, Кассандрі Бейм і Джоанні Вольп, які від самого початку відстоювали мене і цю ідею.

Нью-Гейвен та Єль: дякую професорці Джулії Адамс з Коледжу Гоппера, Анґелі Мак-Крей, Дженні Чавіра зі Спілки випускників Єлю, Юдіт Енн Шіф із «Рукописів та архівів», Маркові Бренчу з «Журналу випускників Єлю», Девідові Гейзеру з Єльського музею природничої історії Пібоді, Майклові Моранду з Байнеке і Клер Зелла. Дякую Реббі Шмуллі Гехту, який подарував мені доступ до маєтку Андерсона, і Барбарі Лемб, яка поділилася зі мною широкими знаннями про Коннектикут і супроводжувала під час прогулянок численними кладовищами. Час від часу я легковажно ставилася до нью-гейвенської історії та географії. З найважливішого: «Вовча голова» збудувала свою першу будівлю на Проспект-стріт 1884 року. Нова споруда на Гай-стріт з’явилася пізніше на понад сорок років.

Каліфорнія: дякую Девідові Петерсону за допомогу з латиною, Рейчел Мартін, Робін Бекон, Зіґґі Людині-ядру, Морґанові Фахею, Мішель Чігарі, Сарі Месле, Джошеві Каменські, Ґретхен Мак-Ніл, Джулії Коллард, Надін Семерау, Марі Лу, Енн Ґрассер, Сабаа Тахір, Робін Ла-Феверс, Вікторії Ейвярд і Джиммі Фрімену. Також дякую мамі, яка вперше заспівала мені на ладино, Крістіні, Сем, Емілі, Раянові та Еріку, яким удавалося змушувати мене сміятися, і ламантину.

Голл: дякую Стівенові Теста, Лаїні Ліпшер і моїй власній вовчій зграї ’97.

По всіх усюдах: дякую Максові Деніелу з УКЛА і Саймонові Салмону за їхню допомогу із сефардськими баладами, Келлі Лінк, Деніелеві Хосе Олдеру, Голлі Блек, Робін Вассерман, Сарі Ріс Бреннан, Рейнбоу Ровелл, Зораїді Кордоба, Кассандрі Клер, Еллі Картер, Керрі Раян, Мері Руткоскі, Алекс Брейкен, Сьюзан Деннард, Ґамінн Джиллот та Майклові Кастро.

Багато книжок допомогли збудувати світ «Дев’ятого Дому»: «Єльу Нью-Гейвені: архітектура і урбанізм» Вінсента Скаллі; «Єльський університет: архітектурна мандрівка» Патріка Піннелла; «Іди до своєї кімнати: історія студентських товариств і братств у Єлі» Луміса Хавемеєра; «Сила привілейованих: Єль та американські елітні коледжі» Джозефа А. Соареса; «Черепи і кістки: прихована історія єльських таємних товариств» Девіда Алана Річардса; «Ебенове дерево і слонова кістка: раса, рабство і буремна історія американських університетів» Крейґа Стівена Вайлдера; «Екіпажі та годинники, корсети та замки: розквіт і занепад промислового міста» Престона Мейнарда і Мерджері Б. Ноєс; «Нью-Гейвен: путівник архітектурою та міським дизайном» Елізабет Міллс Браун; «Блюз зразкового міста: міський простір і організований супротив у Нью-Гейвені» Менді Ісаакс Джексон, а також «План для Нью-Гейвена» Фредеріка Лоу Ольмстеда і Кесса Ґілберта.

Баладу La Moza у El Huerco я знайшла у статті «Сефардські плачі та похоронні пісні» Паломи Діаз-Мас. Також дякую проекту «Паніспанська балада».