Коли Тернер повернув Алекс до світла, кутики рота Доус поповзли донизу.

– О Господи. О Господи! Що сталося?

– Довга історія, – відмахнулася Алекс. – Зможеш мене полагодити?

– Нам слід поїхати до шпиталю, – вирішила Доус. – Я ніколи...

– Ні, – урвала її Стерн, – я не вийду з-під захисту.

– Що в тебе влучило?

– Велетенський чувак.

– Ну то...

– Який уміє проходити крізь стіни.

– Ох. – Доус стиснула губи, а потім сказала: – Детективе Тернер, я... чи не могли б ви...

– Що тобі потрібно?

– Козяче молоко. Здається, у супермаркеті «Елм-Сіті» його продають.

– Скільки?

– Усе, що буде. Решту зробить тигель. Алекс, ти зможеш піднятися сходами?

Стерн глипнула на сходи. Вона не була певна, що зможе.

Тернер повагався.

– Я можу...

– Ні, – відмовилася Алекс. – Ми з Доус упораємося.

– Гаразд, – озвався чоловік, уже прямуючи до затильних дверей. – Вам пощастило, що це вбоге містечко трохи урбанізується. Подивився б я, чи вдалося б знайти козяче молоко в «Родинному доларі».

– Тобі слід було дозволити йому понести тебе, – буркнула Доус, коли вони повільно пошкандибали нагору.

Тіло Алекс змагалося за кожен крок.

– Просто зараз він почувається винним через те, що не дослухався до мене. Я не можу так одразу дозволити йому це спокутувати.

– Чому?

– Що гірше він почуватиметься, то більше для нас робитиме. Повір мені. Тернер не любить помилятися.

Ще один крок. Ще один. Чому в цьому будинку нема ліфта? Магічного ліфта, набитого морфієм.

– Розкажи мені про «Сувій та ключ». Я думала, що їхня магія згасає. Тієї ночі, коли ми з Дарлінґтоном спостерігали за ними, їм не вдалося навіть відкрити портал до Східної Європи.

– У них було кілька кепських років, коли їм не вдавалося отримати гідне фінансування. Летою ширилися чутки, що портальна магія така руйнівна, що спустошує нексус сили, на якому стоїть їхня гробниця.

Та, можливо, Слюсарі прикидалися й дещо махлювали, удаючи, наче вони слабші, ніж насправді. Чому? Аби мати нагоду потайки проводити ритуали без втручання Лети? А може, у самих ритуалах було щось підозріле? Та як це може пов’язувати Коліна Хатрі з Тарою? Тріпп сказав лише, що Тара якось мимохідь згадувала про Коліна. Мало бути щось більше. Тарине тату не могло виявитися простим збігом.

Доус відвела Алекс до арсеналу та притулила її до тигля Гайрама. Здавалося, наче він ледь помітно вібрує; метал холодив шкіру Алекс. Вона ніколи ще не користувалася золотою чашею, тільки бачила, як Дарлінґтон змішував у ній еліксир. Хлопець ставився до тигля водночас шанобливо і з обуренням. Як будь-який торчок до наркоти.

– У шпиталі було б безпечніше, – не вгавала Доус, нишпорячи в шухлядах великої шафи, по черзі висуваючи й засуваючи їх.

– Ну ж бо, Доус, – попросила Алекс. – Ти вже давала мені ту штуку з павучими яйцями.

– Це інше. То було особливе магічне зілля проти особливого магічного нездужання.

– Ти, не вагаючись, утопила мене. Невже так складно мене вилікувати?

– Я вагалася. І жодне з товариств не спеціалізується на зцілювальній магії.

– Чому? – поцікавилася Алекс. Можливо, якщо вона базікатиме без угаву, її тіло не здасться. – Схоже, це була б грошовита справа.

Доус обурено насупилася. Її вираз обличчя, що казав «учитися тільки заради знання» болісно нагадав про Дарлінґтона. Власне, усе, що вона робила просто зараз, було болісним.

– Зцілювальна магія безладна, – пояснила Доус. – За неї здебільшого беруться аматори, а отже, сила не збирається в нексусах, а шириться в більших масштабах. До того ж на забавки з безсмертям накладено серйозні заборони. Та й я не знаю точно, що з тобою таке. Я не можу зробити тобі рентген і просто промовити заклинання, щоб полагодити зламане ребро. Можливо, у тебе внутрішня кровотеча чи ще бозна-що.

– Ти щось придумаєш.

– Ми спробуємо реставрацію, – запропонувала Доус. – Я можу повернути тебе назад... на годину вистачить? Дві години? Сподіваюся, у нас вистачить молока.

– Ти що... ти що, говориш про подорожі в часі?

Доус завмерла, поклавши руку на шухлядку.

– Ти серйозно так вважаєш?

– Нє-а, – поспіхом запевнила Алекс.

– Я просто допоможу твоєму тілу реставрувати свою попередню версію. Це анулювання. Значно простіше за спроби створити нову плоть чи кістку. Власне, це різновид портальної магії, тож можеш подякувати за це «Сувою та ключу».

– Я надішлю їм записку. Як задалеко в минуле ти можеш повернути?

– Недалеко. Для цього знадобилася б потужніша магія та більше людей.

Анулювання. «Поверни мене назад. Зроби тією, котрій не завдавали болю. Поверни якомога далі назад. Зроби мене новісінькою. Без синців. Без шрамів». Алекс подумала про нічних метеликів у коробочках. Вона сумувала за своїми татуюваннями, за старим одягом. Сумувала за посиденьками на сонці з Геллі. Сумувала за м’якими подертими вигинами маминої канапи. Алекс точно не знала, за чим саме сумує, лише відчувала ностальгію за чимось, а може, кимось, ким ніколи не була.

Вона торкнулася рукою краю тигля. «Чи може ця штука відлити нову версію мене? Зробити так, щоб я більше ніколи не побачила жодного привида, чи Сірого, чи як там їх вирішили називати». Чи мріяла вона колись про це?

Алекс пригадала, як Белбалм запитала, чого вона хоче. Безпеки. Шансу на нормальне життя. Саме це спало їй на думку тієї миті – тиша кабінету професорки, пишні рослини в горщиках на підвіконні, набір однакових горняток замість пощерблених кружок з рекламних акцій чи втрачених місць роботи. Їй хотілося, щоб у вікна лилося сонце. Хотілося миру.

Брехуха.

Мир нічим не відрізнявся від іншого кайфу. Він не міг тривати довго. Це була ілюзія, щось, що можна вмить зруйнувати й назавжди втратити. Лише дві речі гарантують тобі безпеку: гроші та влада.

Грошей в Алекс не було. Але вона мала владу. Вона боялася її, боялася подивитися у вічі тій просоченій кров’ю ночі. Боялася, що жалкуватиме чи соромитиметься, що знову доведеться прощатися з Геллі. Та коли ж вона нарешті таки подивиться їй в очі? Дозволить собі пригадати. Можливо, у неї всередині щось поламалося та всохло, адже думка про те, на що вона здатна, викликала лише глибокий спокій.

Сірі мучили її ціле життя, жахливо його змінили, та по всіх цих роках страждань нарешті повернули їй дещо. Вони були її боржниками. І Алекс подобалося користуватися цією владою, подобалося навіть чуже відчуття Норта всередині. Вона насолоджувалася подивом на обличчі Ленса, на обличчі Лена, Полюбе. «Ви гадали, що бачили мене. Подивіться лишень тепер на мене».

– Тобі доведеться зняти одяг, – сказала Доус.

Алекс розстібнула джинси, намагаючись зачепитися пальцями за пояс. Рухи були повільними, біль їх ускладнював.

– Мені потрібна твоя допомога.

Доус неохоче відійшла від полиць і допомогла Алекс стягнути джинси зі стегон. Та, коли вони вже були на щиколотках, зрозуміла, що спершу потрібно роззутися, і Стерн довелося стояти в білизні, поки Доус розв’язувала та знімала з неї черевики.

Потім вона підвелася; погляд перестрибував з укритого синцями обличчя Алекс на витатуюваних на її стегнах змій, які колись мали близнючок на ключицях. Вона набила їх після того, як Геллі сказала, що в неї всередині живе гримуча змія. Алекс сподобалася ця думка. Лен хотів спробувати зробити їй татухи просто на кухні. Він купив собі машинку й чорнило онлайн і наполягав, що все це стерильне. Утім Алекс не довіряла ні йому, ні їхньому брудному помешканню, не хотіла, щоб він залишив на ній свої позначки – тільки не так.

– Можеш підвести руки над головою? – зашарівшись, поцікавилася Доус.

– Угу, – буркнула Алекс.

Навіть промовляти слова було складно.

– Я візьму ножиці.

Уже за мить дівчина почула клацання ножиць і відчула, як від шкіри відривається просочена кров’ю тканина футболки.

– Усе гаразд, – заспокоювала Доус, – щойно опинишся в тигелі, тобі одразу поліпшає.