Здавалося, наче все навколо вкрито гладкою сріблястою тканиною, яка несамовито блищала. Дівчина змусила себе йти, а не бігти, кістки терлися одна об одну, наче скрипковий смичок. Асфальт у провулку за Тариним помешканням блищав, сморід сміття й сечі скидався на видимий густий туман, крізь який доводилося проштовхуватися, наче крізь товщу води. Алекс пройшла між двома рядами будинків і вийшла на Тілтон. За мить синій «додж-чарджер» завернув за ріг і пригальмував. З автівки вистрибнув Тернер і відчинив задні дверцята, даючи Стерн прослизнути на сидіння.

– Куди їдемо? – поцікавився він.

– «Іль-Бастоне». Маєток на Орандж-стріт.

Лягти й припинити рухатися здавалося мало не ще гіршим. Єдине, про що Алекс могла думати, потонувши в Тернерових шкіряних сидіннях, які пахнули новенькою машиною, це про хвилю болю всередині. Вона витріщалася на клаптики неба й дахів, які пролітали повз вікно, намагаючись подумки відстежувати шлях до «Іль-Бастоне». Скільки ще? Доус буде там. Доус завжди була там, та чи зможе вона допомогти? «Це моя робота».

– Окулус не відповідає на дзвінки, – повідомив Тернер.

Може, вона закопалася в статтях? Десь посеред книжкових полиць?

– Що це я там побачив?

– Я вже казала. Портальну магію.

Алекс відповіла впевнено, хоча достеменно не знала, чи так це. Вона гадала, що портальною магією користуються для подорожей на далекі відстані або щоб потрапити до захищених будівель. А не для того, щоб наскакувати на когось і лупцювати.

– Портали – це магія «Сувою та ключа». Через Коліна Хатрі я подумала, що Тара й Ленс могли мати з ними справи. А ще через Тарине тату.

– Яке?

– «Краще помру, ніж сумніватимусь». Це з «Королівських ідилій». – У дівчини з’явилося чудернацьке відчуття, наче вона зайняла Дарлінґтонове місце. Чи означає це, що він зайняв її? Господи, вона ненавиділа так обдовбуватися. – Ленс сказав дещо, вибиваючи з мене все лайно. Він хотів знати, хто нашкодив Тарі. Він цього не робив.

– Невже потрібно нагадати тобі, що він бандит?

Алекс спробувала похитати головою і здригнулася.

– Він не брав мене на понт.

Через паніку й переляк під час нападу дівчина подумала, що на неї знову полюють, як було з ґлумою. Але тепер вона не була в цьому певна.

– Він допитував мене. Думав, що я вломилася до них.

– Ти таки вломилася.

– Він був там не через мене. Повернувся до помешкання за чимось іншим.

– Ага, поговорімо про це. Я навмисне казав тобі не з’являтися ніде поблизу...

– Вам потрібні відповіді чи вам треба неодмінно залишатися мудаком? Ленс Ґрессанґ не вбивав Тару. Ви взяли не того хлопця.

Детектив не відповів, і Алекс ледь чутно засміялася. Результат не вартував цих зусиль.

– Я збагнула. Або ви божевільний і бачите всіляке лайно, або я, і хіба не було б приємніше, якби божевільною з нас двох була я. Але в мене для вас погані новини, Тернере. Жоден з нас не здурів. Хтось хотів, аби ви повірили в те, що Ленс винен.

– Але ти так не вважаєш.

Запала довга тиша. Алекс чула, як сигнал повороту робить «тік-так-тік-так» в унісон з її власним серцем.

Нарешті Тернер озвався:

– Я перевірив, де перебували ті члени товариств, про яких ти згадувала.

Отже, він узяв слід. Тернер був занадто хороший детектив, щоб відмовлятися від цього. Навіть якщо дістав підказку від Лети.

– І що?

– Ми вже знали, що підтвердити, де перебував саме Тріпп Гельмут, буде неможливо, позаяк ніхто не бачив його цілу ніч. Кейт Мастерс запевняє, наче вона була в «Рукописі» аж до третьої ночі.

Алекс застогнала, коли «чарджер» наскочив на якусь купину. Розмовляти було боляче, та водночас це допомагало відволіктися.

– Там мала бути вся її делегація, – вдалося видушити дівчині. – Це був вечір четверга. Ніч зустрічі.

– Мені здалося, що їхня вечірка затягнулася. Будівля там велика. Вона з легкістю могла непомітно піти чи прийти.

А «Рукопис» розташований усього за кілька кварталів від місця злочину. Чи могла Кейт вислизнути звідти й за допомогою чарів перетворитися на Ленса, аби зустрітися з Тарою? Може, це була якась гра? Під кайфом щось пішло не так? Чи збиралася Кейт нашкодити Тарі? А може, усе це відбувалося лише в голові Алекс?

– Що ти знаєш про того малого із «Сувою та ключа», Коліна Хатрі? – поцікавився Тернер.

– Він мені подобається, – Алекс сама здивувалася, почувши, як каже це. – Він привабливий і одягається стильно, як ви, але радше на європейський лад.

– Надзвичайно цінна інформація.

Алекс понишпорила в пам’яті. Бас-беладона допомогла легко пригадати інтер’єр гробниці «Сувою та ключа», візерунки плиток на підлозі. У ніч невдалої спроби відкрити портал до Будапешта Колін, побачивши її, привітно помахав, наче вони належали до одного товариства.

– Дарлінґтон казав, що Колін був одним з найкращих та найкмітливіших, вивчав хімію на аспірантському рівні ще в університеті. Минулого року перейшов до якогось престижного місця. Здається, до Стенфорду.

– Минулого четверга він так і не з’явився в «Сувої та ключі». Був на вечірці в професорки вдома. Белл-щось-там. Якесь французьке прізвище.

Алекс мало не розреготалася.

– Це була не вечірка. А салон.

Колін відвідував салони Белбалм. Її теж запросили на наступний... завтра? Ні, сьогодні ввечері. Магічне літо з роботою в тихому професорському кабінеті, де потрібно поливати квіти, ще ніколи не здавалося таким далеким.

Та чи справді Колін відвідав салон? Можливо, він вислизнув геть. Алекс сподівалася, що це було не так. Світ Белбалм з перцевим парфумом і вишуканими бесідами здавався притулком, нагородою, якої вона, імовірно, не заслуговує, але залюбки на неї погодиться. Дівчині хотілося відмежувати той світ від усього цього безладу.

Алекс помітила, що перша потужна дія бас-беладони минулася й уважність поволі розсіювалася. Дівчина почула гудок, який пролунав занадто гучно, а потім Тернер по рації пояснив безлад у помешканні Ленса й Тари. Хтось шукав наркотики. Він кинувся навздогін, але втратив слід. Детектив розпливчасто описав підозрюваного, який міг бути чоловіком чи жінкою в чорній чи темно-синій парці.

Алекс із подивом слухала, як він бреше, але розуміла, що чоловік не прикриває її. Він просто не знає, як пояснити присутність Ленса чи взагалі побачене.

Нарешті Тернер сказав:

– Під’їжджаємо до парку.

Стерн змусила себе сісти, щоб скерувати його. Навколишній світ здавався червоним, наче навіть повітря, що торкалося шкіри, заповзялося її вбити.

– Провулок, – видушила вона із себе, побачивши темну цеглу й вітражні вікна «Іль-Бастоне». У вікні вітальні світилося. «Будь удома, Доус». – Припаркуйтеся позаду.

Алекс заплющила очі й зітхнула, коли вимкнувся мотор. Почула, як гупнули дверцята з Тернерового боку, а за мить він допоміг їй вийти з машини.

– Ключі, – наказав чоловік.

– Немає ключів.

Поки Тернер копирсався з дверною ручкою, дівчина пережила неприємну мить, розмірковуючи, чи впустить його будинок. Утім або її присутності вистачило, або він упізнав Центуріона. Двері розчахнулися.

«Іль-Бастоне» стурбовано заторохтів, коли дівчина ввійшла, люстри блимнули. Хтось інший вирішив би, напевно, що повз будинок проїхала вантажівка, але Стерн відчула його турботу, і в горлі з’явився клубок. Можливо, він просто не схвалював, що поріг переступає таке зосередження крові та травми, проте Алекс хотіла вірити, що будинку не подобалося, коли хтось із його людей страждає.

Доус лежала на килимі вітальні в грудкуватому світшоті й навушниках.

– Гей, – гукнув її Тернер і, коли дівчина не відповіла, повторив: – Гей!

Вона підскочила. Здавалося, наче перед ними щойно ожив великий бежевий кролик. Доус налякалася й позадкувала, побачивши у вітальні Тернера з Алекс.

– Вона расистка чи просто психована? – поцікавився детектив.

– Я не расистка! – заперечила дівчина.

– Ми всі расисти, Доус, – втрутилася Алекс. – Як тобі взагалі вдалося університет закінчити?