Петр (замислений над шахами). Одчайдушністю.
Корнель (над рушницею). Вірністю обов’язку, Петре.
Тоні. Ви хоч знали тата, а я… Слухайте, а Ондра теж має татову вдачу?
Корнель. Атож. Тому й поїхав туди, на південь.
Тоні. А ти?
Корнель. Я намагаюсь бути таким. З усієї сили.
Тоні. А Петр?
Корнель. Петр з усієї сили намагається бути не таким.
Петр. Я? Я, братику, з усієї сили намагаюсь розв’язати до кінця його шахову задачу.
Корнель. Хіба що. А в усьому іншому… От би подивувався бідний тато. Сам офіцер, майор кавалерії – а син, бачте, хоче світ перевернути. Чим не родинна драма?.. І від чого це татові рушниці так іржавіють?
Петр, Не вір йому, Тоні. Тато завжди був серед тих, хто йшов уперед. І я маю від нього цю рису. (Переставляє фігуру на шахівниці). Отже, чорний пішак посувається на еф чотири. Білі захищаються.
Корнель. Білі захищаються? Ану покажи. (Підходить до шахівниці).
Петр. Чорні йдуть в атаку. Білі відступають.
Корнель (над шахівницею). Стривай, Петре, так не годиться. Тато пішов би оцим конем на де п’ять.
Петр, Можливо. Але тепер не ті часи. Тато був кавалерист, а моє серце на боці піхоти. Пішаки завжди йдуть тільки вперед. Пішак може загинути, але не може відступити. Пішаки всіх країн, єднайтеся!
Корнель. Але якби кінь пішов на де п’ять…
Петр. Не лізь у мою задачу!
Корнель. Це татова задача. Дивись, білі починають ходом коня на де п’ять і дають мат у три ходи.
Петр, Ну, а я цього не хочу, братику. Я хочу розгромити білих. Тому чорний пішак іде на барикаду й проганяє білого коня.
Корнель. От чорт, а й справді, є така можливість. Певно, автор задачі прогавив.
Петр. От бач. Задача має два розв’язання, пане офіцере.
Корнель. Перше – татове.
Петр. А друге – революційне. Вперед, гноблені пішаки! Біла тура під загрозою. До бою готуйсь!
Корнель. Слухай, Петрику, забери того пішака назад. Бо всю гру зіпсуєш.
Петр. Чию гру?
Корнель. Татову, Тато пішов би на де п’ять.
Петр. Тато був солдат, голубе. Він би сказав: «Молодці чорні, не здаються!» І кинувся б у бій за білих…
Корнель. Чуєш, забери пішака назад!
Петр. А навіщо?
Корнель. Я хочу побачити, як розв’язав би задачу тато.
Петр. Тепер уже грається інша партія. Не татова. Наша. Марно б’єш копитом, білий коню; ніщо вже не зупинить чорного пішака на його переможному шляху! За чотири ходи він стане всемогутнім ферзем… Правда, ми це називаємо інакше.
Корнель. А як?
Петр (несподівано споважнівши). Новою владою, братику. Владою чорних. І ми її дочекаємось!
Корнель. Ой ні, Петре. Лишається ще один хід.
Петр. Який?
Корнель. А оцей! (Валяє рукою фігури на шахівниці).
Петр. Ага! Це називається шляхом насильства. (Устає). Теж добре. Тоді й ми діятимемо по-іншому.
Тоні (що доти читав на канапі, тепер підводить голову й кричить майже істерично). Годі вам з тією політикою! Терпіти несила!
Корнель. Та ж це тільки гра! Чого ти так! Ми лише хочемо пофехтувати, правда, Петре?
Тоні. Яка там гра! Я знаю, про що ви.
Петр. Слушно, Тоні. Це страшенно серйозне діло. Сутичка старого світу з новим. Але не бійся, я простромлю Корнеля, як жука шпилькою. Геть тиранів! (Надіває на голову дикунський шолом). Хай згине мерзенний старий світ! Ну-бо швидше, Корнелю!
Корнель (надягав кавалерійську каску). Зараз. (Знімає зі стіни дві рапіри), Вибирайте, будь ласка, шановний супротивнику.
Петр (згинає одну рапіру). Добра. Але рівності у зброї тепер не додержують. Це страшенно старомодно.
Обидва стають у позицію.
Ну, Тоні, командуй.
Тоні (ховає обличчя в книжку й затуляє вуха). Не хочу!
Корнель. Увага… Раз, два… три!
Петр із Корнелем, сміючись, фехтують.
Петр. Ла-ла!
Корнель. Ала!
Петр. «Ми всіх катів зітрем на порох!» Ла-ла!
Корнель. Ла-ла!
Петр. Перша рана.
Корнель. У плече. Легенька. Бій триває із перемінним успіхом.
Петр. «Позбудеться ярма тяжкого…»
Корнель. Ще зачекайте. Влучив!
Петр. Тільки дряпнув. Ла-ла! Вперед, чорний пішак!
Корнель. Хе! Стоїмо непохитно, як скеля, добродію! На! На!
Петр. «Час розплати настав…» Удар!
Корнель. Де там! Ось на тобі! (Спиняється). Стривай, Петрику, не боляче?
Петр. Пусте! En garde![148]
З гуркотом падають столик і дзиглики.
Петр. Ла!
Корнель. Ала!
Петр. Стій! Це в сонну артерію, Корпелю. Ти мертвий.
Корнель. Поранений, але б’юся далі. До останнього віддиху. Ала!
Тоні (кричить). Годі вам!
Петр. Зараз кінчаємо, Тоні. Пішак атакує. Ха! Ха! Старий світ хитається…
Корнель. Finito![149] Цей раз я тебе прямо в серце влучив, Петре. (Опускає рапіру).
Петр (салютує рапірою). Дякую. Я мертвий.
Корнель (теж салютує). Дуже шкодую.
Петр. Але на зміну мені прийдуть тисячі чорних пішаків… Ура, товариші!
Входить Мати й стає на порозі.
Мати. Хлопці, хлопці, що це ви знов робите!
Петр. Ой, матуся! (Квапливо вішає рапіру на стіну). Корнель щойно вбив мене, мамо. Ударом у серце.(Скидає шолом).
Корнель (вішає рапіру). А Петр мені простромив шию, матусю. Тож майстерний удар був. (Скидає каску).
Мати. Ви, близнята, як не поб’єтесь, то вам і світ не милий! Дивіться, шибеники, чого ви тут знов наробили! І не де-небудь, а в татовому кабінеті!
Петр. Та ми зараз приберемо, мамо, ти не клопочися. Ну-бо, Корнелю!
Обидва нашвидкуруч наводять лад, піднімають поперекидані столик і дзиглики.
Мати. Покиньте, знаю я ваше чоловіче прибирання. Чим більш наводите лад, тим його менше.
Корнель (навкарачки, поправляє килим). Зараз усе буде гаразд, мамо. Пусти килим, Петре!
Петр (теж навкарачки, відштовхує його). Ні, ти пусти!
Несподівано хапають один одного в оберемок й починають качатись по підлозі, борюкаючись.
Зараз покладу тебе на лопатки.
Корнель (засапано). Спробуй!
Петр. Стривай, стривай!
Качаються по всьому кабінету.
Мати. Ну, годі вже! Ви тут колись таки порозбиваєте все! І не сором – таким здоровилам! Що про вас Тоні подумає?
Петр (відпускає Корнеля). Іди сюди, Тоні, я й тебе навчу!
Тоні. Я не хочу!
Мати. Тоні не чіпайте. І гайда мені звідси! Тоні, за що вони знову зчепилися?
Тоні. Петр не хотів іти на де п’ять.
Корнель (збирає на підлозі шахові фігури). Розумієш, мамо, то був татів хід. Я тільки захищав родинну традицію.
Петр. Не вір, мамо. Задача має два розв’язання.
Корнель (розставляє фігури на шахівниці). То чом не розіграти її так, як тато хотів?
