– А де ж ваші саламандри? – спитав пан Повондра.

– Он у ванні, – байдуже відповіла гігантська дама.

– Не бійся, Франтіку, – сказав Повондра-батько й підійшов до ванни.

Там безживно лежало в воді щось чорне, завбільшки зі старого сома; тільки шкіра на потилиці в нього ледь підіймалась і опадала.

– Оце й є та допотопна саламандра, що про неї писали в газетах, – повчальним тоном промовив Повондра-батько, намагаючись не показати свого розчарування.

«Знову попався на гачок, – думав він, – але нащо про це знати хлопцеві? А шкода трьох крон!»

– Тату, а чого вона у воді? – спитав Франтік.

– Бо саламандри живуть у воді.

– Тату, а що вона їсть?

– Рибу і всяку таку всячину, – відповів Повондра-батько. (Мусить же вона щось їсти!)

– А чого вона така бридка? – допитувався Франтік.

Пан Повондра вже не знав, що сказати; але в ту мить до шатра ввійшов миршавий чоловічок.

– Прошу вас, дами й панове, – хрипким голосом почав він.

– То у вас вона тільки одна? – докірливо спитав пан Повондра.

«Якби їх хоч дві, не так би жалко було грошей», – думав він.

– Друга здохла, – відказав чоловічок. – Отже, дами й панове, перед вами – славнозвісний Андріаш, рідкісний і отруйний ящер з австралійських островів. У себе на батьківщині він досягає людського зросту й ходить на двох ногах. Ну-бо, – сказав він і штрикнув дубцем те безживне чорне створіння, що нерухомо лежало у ванні.

Воно заворушилось і насилу підвелося з води. Франтік відсахнувся, але пан Повондра стиснув його руку: не бійся, я коло тебе.

Створіння вже стояло на задніх лапах, а передніми лапками спиралося на край ванни. Чорна паща хапала повітря, зябра на потилиці конвульсивно здригалися. Шкіра на ньому обвисла, пообдирана до крові, вся в бородавках; булькаті жаб’ячі очі час від часу якось болісно затягувалися плівкою нижніх повік.

– Як бачите, дами й панове, – захриплим голосом провадив чоловічок, – ця тварина живе у воді, тому вона має зябра, а щоб могла дихати, коли виходить на берег, – ще й легені. На задніх лапах у неї по п’ять пальців, на передніх – по чотири, і вона вміє брати ними різні предмети. На, візьми!

Тварина затиснула в пальцях дубець і піднесла його перед собою, немов якийсь блазенський жезл.

– Вона вміє також зав’язати вузол на мотузці, – сказав чоловічок, забрав у тварини паличку і подав їй брудний уривок шворки. Саламандра хвильку подержала ту шворку в лапах, а потім справді зав’язала на ній вузлик.

– Уміє також бити в барабан і танцювати, – прохрипів чоловічок і подав тварині дитячий барабан і паличку.

Саламандра кілька разів ударила в барабан і покрутила верхньою половиною тулуба. Паличка випала в неї з лапки.

– Я тобі дам, паскудо! – гримнув чоловічок і виловив паличку з води. Потім додав урочисто піднесеним голосом: – Ця тварина така розумна й здібна, що вміє говорити по-людському. – І заплескав у долоні.

– Guten Morgen[79], – прорипіла тварина, болісно кліпнувши нижніми повіками. – Добридень.

Пан Повондра майже злякався, але на Франтіка таке диво не справило великого враження.

– Що треба сказати шановному панству? – суворо спитав чоловічок.

– Ласкаво просимо, – вклонилася саламандра. Її зябра конвульсивно стискалися. – Willkommen. Ben venuti[80].

– Рахувати вмієш?

– Умію.

– Скільки буде шість разів по сім?

– Сорок два, – з зусиллям проквакала саламандра.

– От бач, Франтіку, як гарно рахує, – повчально зауважив синові пан Повондра.

– Дами й панове, – хрипів далі чоловічок, – можете самі ставити йому запитання.

– Ну, спитай щось у неї, Франтіку, – підохотив сина пан Повондра.

Франтік розгублено замулявся.

– Скільки буде вісім помножити на дев’ять? – нарешті видушив він із себе: очевидно, це запитання здавалось йому найважчим з усіх можливих.

Саламандра повільно кліпнула очима.

– Сімдесят… два.

– Який сьогодні день? – спихав і пан Повондра.

– Субота, – відповіла тварина.

Пан Повондра в подиві покрутив головою.

– Справді, як людина… А як називається це місто?

Саламандра розкрила пащу і заплющила очі.

– Вона вже втомилася, – квапливо пояснив чоловічок. – Що треба сказати панству?

Саламандра вклонилась.

– Моє шанування. Щиро дякую. Бувайте здорові. До побачення.

І вмить пірнула у воду.

– Це… це справді диво, – зчудовано промовив пан Повондра; але, оскільки три крони – великі гроші, все ж таки додав: – А більше у вас нема чого показати дитині?

Чоловічок розгублено поскуб себе за нижню губу.

– Це все… Раніш у мене були ще мавпи, але з ними таке вийшло… – промимрив він. – Хіба що дружину вам показати… Вона колись була найгладша жінка в світі. Марушко, йди-но сюди.

Марушка насилу підвелася зі стільця.

– Чого тобі?

– Покажися панству, Марушко.

Найгладша жінка в світі кокетливо схилила голову набік, виставила одну ногу вперед і пісмикнула спідницю вище коліна, відкривши червону вовняну панчоху, яка обтягувала щось розпухле, товсте, мов свинячий окіст.

– Об’єм ноги вгорі вісімдесят чотири сантиметри, – пояснив щуплявий чоловічок, – але за нинішньої конкуренції Марушка вже не найгладша жінка в світі.

Пан Повондра потяг приголомшеного Франтіка надвір.

– На все добре, – прорипіло з ванни. – Приходьте ще. Auf Wiedersehen[81].

– Ну що, Франтіку, цікаво було? – спитав пан Повондра вже надворі.

– Цікаво, – відповів Франтік. – Тату, а чого в цієї тітки червоні панчохи?

Якби ми сказали, що в ті дні не писали й не говорили ні про що, крім самих саламандр, які вміють говорити, – це, звичайно, було б перебільшення. Бо говорили й писали також і про майбутню війну, про економічну кризу, про футбол, про вітаміни і про моду; одначе й про саламандр, які вміють говорити, писалося дуже багато, а головне – зовсім не по-науковому. Тому один видатний учений, професор Брненського університету Владимир Угер, послав до «Лідових новін» статтю, в якій відзначав, що гадана здатність Andrias’a Scheuchzeri членороздільно говорити, – тобто, власне, повторювати, як папуга, почуті слова;– з наукової точки зору далеко не така цікава, як деякі інші питання, що стосуються цієї незвичайної амфібії. Наукова загадка Andrias Scheuchzeri полягає зовсім в іншому: наприклад – звідки він узявся; де його первісна батьківщина, в якій він пережив цілі геологічні періоди; чому він так довго лишався невідомим науці, а тоді раптом виявилося, що цей зоологічний вид дуже поширений майже в усій екваторіальній зоні Тихого океану. Як видно, останнім часом він розмножується надзвичайно швидко; де взялася ця дивовижна життєва сила в прастарому створінні з третинного періоду, яке до недавніх часів існувало приховано, найімовірніше вкрай спорадично, а може, й у географічній ізоляції? Можливо, життєві умови цієї допотопної саламандри змінились у біологічно сприятливому напрямку, і для рідкісного міоценового релікта настала нова епоха напрочуд бурхливого розвитку? В такому разі не виключено, що Andrias Scheuchzeri не тільки розмножуватиметься кількісно, а й еволюціонуватиме якісно і що наша наука матиме унікальну нагоду спостерігати принаймні в одного зоологічного виду потужний мутаційний процес. Те, що Andrias Scheuchzeri вміє прорипіти кілька десятків слів і навчитись кількох фокусів, з наукового погляду зовсім не чудо, хоча профани і вбачають у цьому вияв якогось інтелекту; справжнім чудом є той могутній життєвий порив, що так несподівано й так ефективно розбудив для дальшого розвитку еволюційно відсталий і майже вимерлий зоологічний вид. Впадають в око й деякі особливі обставини: Andrias Scheuchzeri – єдина саламандра, що живе в морі, і – це ще прикметніше – єдина саламандра, яка водиться в ефіопсько-австралійському регіоні, в міфічній Лемурії. Просто-таки хочеться сказати, що природа раптом забажала надолужити одну з прогаяних можливостей, довести до кінця розвиток однієї з життєвих форм, які вона в цьому регіоні забула чи не змогла повністю використати. І далі: дивно було б, якби в усій океанській області, що пролягає між японськими гігантськими саламандрами з одного боку і аллеганськими з другого, не існувало жодної проміжної ланки. Якби Andrias’а не було, нам, по суті, довелось би припустити його існування; він, можна сказати, просто заповнив той вільний простір, який мав займати споконвіку згідно з географічними й еволюційними закономірностями. Хай там як, – закінчував свою статтю професор, – а на прикладі цього еволюційного воскресіння міоценової саламандри ми в шанобливому подиві бачимог що Геній Розвитку ще зовсім не закінчив своєї творчої діяльності на нашій планеті.