_{Людина бурхливого, позначеного епохальними суспільними зрушеннями XX століття перебуває в стані безперервних пошуків. Сучасність кожного дня розкриває перед нею свій щоразу новий зміст і несподівані можливості, і вона не перестає дивуватися всьому, що було нею «прогаяно». Карел Чапек у цьому відношенні є одним з найпереконливіших виразників свого часу. Його життєві захоплення красномовно свідчать про це: філософ… натураліст… садівник… фотограф… газетяр… художник… колекціонер… «людина-парадокс», як цілком слушно його називали. Він і справді був парадоксом, тільки в значно ширшому розумінні. Важко знайти в чеській літературі XX століття письменника, до творчості якого такою б мірою пасували епітети «складний» і «суперечливий», як пасують вони до творчого доробку Карела Чапека – драматурга, поета, фантаста, сатирика, одного з найвидатнішнх реалістів нашої доби. Ця складність і суперечливість спричинилася до довголітніх критичних баталій навколо його спадщини, які, до речі, не завжди були на користь письменнику і не завжди ставили його ім’я на те місце в чеській і світовій літературі, яке по праву належить цьому видатному митцеві слова. І якщо сьогодні Карела Чапека визнають як письменника-гуманіста і борця за соціальний прогрес, то в цьому заслуга чехословацької марксистської критики (передусім Юліуса Фучіка), а також радянських літературознавців.}

_{Життєва позиція письменника, його постійні філософські пошуки не дають підстав однозначно зарахувати його до прихильників котроїсь із політичних партій, що існували в його час у Чехословаччині.}

_{Карел Чапек писав: «Радянський Союз – не тільки найвільніша країна, це країна, що створює новий тип демократії…» Неймовірно, що саме він виступає і як автор кількатомних «Розмов із Т.–Г.Масариком», а той, як відомо, вороже ставився і до марксизму, і до Жовтневої революції, та й СРСР юридично визнав лише в 1934 році, тобто за рік до того, як залишив президентський пост.}

_{Таких парадоксів у Чапека чимало, отож, оцінюючи його сьогодні з відстані часу, слід орієнтуватися не так на його політичну чи філософську програми, що не завжди були чіткими, як на те, яку роль об’єктивно відігравала й відіграє його творчість у суспільному житті. Парадоксальність його життєсприймання породжена схвильованою свідомістю художника, шлях якого проліг через два десятиліття, що розділяли першу і другу світові війни, вона зумовлена разючими суперечностями тривожного європейського життя того. часу.}

_{Його «звичайне життя» (так, до речі, назвав він один із своїх романів) – життя, що, здавалося б, вичерпується сухими анкетно-біографічними відомостями, – було водночас напружено змістовним, воно увібрало в себе найбагатший ідейно-психологічний досвід епохи. Його художня творчість, зокрема той її жанр, що виявився літературно перспективним, жанр наукової фантастики, відбивала стурбованість завтрашнім днем і разом з тим сприймалась і сприймається як уїдлива сатира на суспільні відносини свого часу.}

_{Талант Чапека почав формуватися в переддень першої світової війни, коли були вже широко відомі імена Я.Гашека, І.Ольбрахта, М.Майєрової та інших письменників, що виступили виразниками найбільш прогресивних тенденцій чеської літератури. Він змужнів і зміцнів у період після створення в 1918 р. самостійної чеської держави, коли в середовищі національної інтелігенції сталися серйозні розмежування і дедалі настійніше заявляла про себе нова, революційна література. Талант Чапека набув свого розквіту в пам’ятні 30-і роки, коли зловісні призвістки фашистської навали почали об’являтися в Чехословаччині та в інших європейських країнах.}

_{Відчуття нестабільності сучасного буття змушувало Чапека вже в молоді роки схилятись до визнання самоцінності людської особистості. Спочатку він пробував знайти її відлуння в декадентських «наджиттєвих» пориваннях; трохи пізніше йому здавалось, що його творчій орієнтації не чужі зусилля європейського неокласицизму. Згодом він довго переконував себе, що особистість може самовдовольнятися. Незабаром після закінчення навчання в празькому і паризькому університетах Чапек захоплюється модною в Сполучених Штатах Америки «філософією практичного життя» – прагматизмом, що почав поширюватись і в європейських країнах. У 1915 р. Йому присуджують звання доктора філософії; все, що було написано Чапеком у ці роки, несе на собі помітний наліт його філософських шукань. Навіть тематика багатьох його творів, написаних у роки війни, продиктована прагматистськими настановами: він шукає стимули практичної діяльності людей у глибинах людської свідомості, щоб таким. чином виправдати її, нехай навіть визнаючи «кілька правд».}

_{А втім, безапеляційного, «чистокровного» прагматизму з його беззастережним визнанням одночасно багатьох «істин» і рішучою відмовою від пошуків універсальної, об’єктивної істини в творчості Чапека не спостерігалось. Навіть у моменти особливо відчутного тяжіння до прагматистської «філософії користі» письменник не зраджував свого – нехай до кінця не усвідомленого, але, безперечно, щиро вистражданого – загальногуманного ідеалу. Прагматизм у його сприйнятті зазнавав серйозної трансформації: наближаючись до нього, письменник разом в тим його заперечував; прагматистський критерій приватної «користі» підмінявся уявленням про користь загальнолюдську.}

_{Письменник добре розумів, що його герої, які уявно рятуються в собі», не вільні від жорстокої реальності, що їхня соціальна «індиферентність» дуже відносна і далеко не безумовна.}

_{В 1908–1911 рр., працюючи разом з своїм братом Йозефом (згодом відомим художником) над циклом коротких пародійних оповідань «Сад Краконоша», Чапек уже серйозно замислювався над проблемою «людина – механізм», що їй судилося стати однією з центральних у його зрілій творчості і що могла так чи інакше розв’язатися лише при соціальному своєму тлумаченні. Таке, зокрема, оповідання цієї збірки «Система». Цей же мотив – мотив гострих суперечностей між людиною і «механізованістю» сучасного життєвого укладу – пролунає і в створюваних тоді ж (також у співавторстві з братом) оповіданнях збірника «Осяйні глибини». Нарешті, ця ж тема відіб’ється в перших самостійних творах Карела Чапека «Гора», «Ліда» та інших, що були написані в розпалі першої світової війни.}

_{На фронті Чапек не був. Тяжке захворювання, що мучило письменника все життя і одного разу мало не спричинилося до його самогубства, звільнило його від сумної долі тисяч його співвітчизників – воювати за інтереси австро-угорської корони. В роки війни він старанно вивчав філософію, служив бібліотекарем і домашнім учителем, перекладав сучасних французьких поетів (ці переклади, до речі, стали помітним явищем у чеській літературі початку XX ст.; за словами В.Незвала, вони створили чарівний клімат для. чеської національної поезії), написав кілька чудових оповідань, об’єднаних у збірнику «Розп’яття», де всупереч велінням офіціозних «патріотичних» декларацій дедалі глибше «занурювався», як сам він висловився, у внутрішній світ людини.}