Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

За таких обставин не дивно, що між нами з Куртом виникли теплі почуття, і ми не схотіли розлучатися, коли в таємничості відпала потреба. І я б могла збрехати тобі, заспокоїти твої страхи, сказавши, що з тобою відбувається те саме. Але… — вона похитала головою і, пильно дивлячись мені у вічі, глибше вмостилась у крісло. — За тисячоліття люди так і не розгадали, що таке кохання і з чого воно складається. Скільки в ньому матеріального, скільки духовного? Скільки випадкового і скільки неминучого? Чому ідеальні пари розпадаються, а люди, які, здається, зовсім одне одному не пасують, живуть довго і щасливо? Я так само, як і вони, не знаю відповіді на ці запитання. Кохання просто існує, от і все. Моя носителька кохала носія Курта, і це кохання не померло, коли хтось інший посів їхню свідомість.

Увесь цей час вона пильно спостерігала за моєю реакцією, і наприкінці її брови нахмурилися:

— Мелані й досі сумує за Джаредом, — ствердно мовила вона.

Я мимоволі кивнула.

— І ти сумуєш за ним.

Я заплющила очі.

— Сни тривають?

— Щоночі,— промовила я.

— Розкажи мені про них, — її голос був м’яким, переконливим.

— Мені не хочеться про це згадувати.

— Знаю. Але ти спробуй. Це може допомогти.

— Але як? Як це мені допоможе? Який сенс розповідати, що, заплющуючи очі, я щоразу бачу його обличчя? Що прокидаюся і плачу, бо його немає поруч? Що спогади про нього настільки сильні, аж я вже не можу відділити їх від власних?

Раптом я загнулася, прикусивши язик.

Кеті витягнула з кишені білий носовичок і простягнула мені. Коли я не поворушилася, вона встала, підійшла до мене і впустила його мені на коліна. А потім, присівши на бильце мого крісла, стала чекати.

З півхвилини я опиралася. А тоді сердито схопила маленький клаптик тканини і витерла очі.

— Ненавиджу!

— Перший рік усі плачуть. Людські емоції надто сильні. І подобається нам це чи ні, деякий час усі ми діти, з власної волі чи проти волі. Пам’ятаю, я мало не пищала від радості, коли бачила прегарний захід сонця. А іноді емоції переповнювали мене просто від смаку арахісового масла, — розрадниця погладила мене по голові, а потім ніжно провела пальцем по пасму волосся, яке я завжди заправляла за вухо.

— Які гарні блискучі коси, — мовила вона. — Щоразу, коли ми зустрічаємося, вони коротшають. Навіщо ти їх обтинаєш?

Я вже була не в змозі стримувати сльози — гідність, яку я мала захищати, кудись поділася. Навіщо знову твердити, що так легше доглядати за волоссям? Зрештою, я прийшла сюди для того, аби про все розповісти й отримати допомогу — і зараз у мене був шанс.

— Бо це непокоїть її. Їй подобається, коли коси довгі.

Я вже приготувалася до зойку розрадниці, але з її вуст не зірвалося ані звуку. Кеті — професіонал. Вона затримала відповідь лише на секунду і майже не виказала приголомшення.

— Ти… Вона… вона й досі аж настільки… присутня?

Жахлива правда зірвалася з моїх уст:

— Так, коли цього забажає. Якщо я працюю, вона спить — історія нашого світу їй не цікава. Але вона нікуди не зникає. Інколи я відчуваю її присутність так само, як і власну, — останнє речення я вже зронила пошепки.

— Вандрівнице! — з жахом вигукнула Кеті.— Чому ти мені не сказала, що все аж так погано? Як довго це триває?

— Довго. І день у день стає гірше. Замість слабнути, вона міцніє на силі. Звісно, не настільки, як у випадку з Кевіном, про який розповідав цілитель… пам’ятаєте, ми це обговорювали? Мелані ще не взяла гору. І не візьме. Я не дозволю, щоб це сталося! — з шепоту я зірвалася на крик.

— Авжеж, не дозволиш, — заспокоїла мене розрадниця. — Звісно, що ні. Але якщо ти така… нещасна, треба було раніше мені розповісти. Потрібно відвести тебе до цілителя.

Оговтуючись від емоційного вибуху, я не одразу зрозуміла, що вона має на увазі.

— До цілителя? Ви хочете, аби я стала пустоплясом?

— Ніхто не подумає нічого поганого, Вандрівнице. Усі зрозуміють, якщо носителька дефективна…

— Дефективна? Вона не дефективна. Це я не така, як треба. Я заслабка для цього світу! — моя голова упала на долоні, і я відчула пекучий сором і приниження. Очі знову наповнилися сльозами.

Кеті пригорнула мене за плечі. Проте я настільки зосередилася на приборканні нестримних емоцій, що навіть не відсторонилася, хоча така близькість здавалася аж інтимною.

І це турбувало не лише мене, а й Мелані. Їй не подобалося обійматися з ворогами.

У цю мить присутність Мелані була відчутною надзвичайно. І коли я нарешті поступилася перед її силою, задоволенню її не було меж. Її завжди було важче контролювати, коли на мене накочували отакі емоції.

Я спробувала заспокоїтися, аби поставити її на місце.

«На моєму місці ти», — її думка була ледве чутною, але розбірливою. Так, справи погіршуються: тепер уже вона здатна розмовляти зі мною тоді, коли їй заманеться. Так само, як і в найпершу хвилину свідомості.

«Забирайся геть. Тепер це моє місце».

«І не мрій».

— Вандрівнице, люба, ти не слабка, і ми обидві це знаємо.

— Гм.

— Послухай мене. Ти сильна. Неймовірно сильна. Ми, душі, усі більш-менш однакові, але ти перевищуєш норму. Твоя хоробрість просто вражає. І твої минулі життя яскраво про це свідчать.

Минулі життя… Можливо. А оце життя? Куди поділася моя сила?

— Проте в людей усе по-іншому, — провадила Кеті.— Вони істотно відрізняються між собою — одні набагато сильніші за інших. Я твердо переконана, що якби у твою носительку помістили іншу душу, то Мелані розчавила б її за лічені дні. Може, це збіг, а можливо, доля, але здається мені, що в цьому разі найсильніша душа потрапила до найсильнішого тіла.

— І в цьому змаганні ми явно не в лідерах, чи не так?

Розрадниця вловила приховану суть моїх слів.

— Мелані не перемагає, Вандрівнице. Ця чарівна особа поряд зі мною — ти. А вона — лише тінь у закутку твоєї свідомості.

— Вона балакає до мене, Кеті. Думає про своє. І далі зберігає власні таємниці.

— Але ж вона не промовляє замість тебе, правда? Я на твоєму місці навряд чи мала б сили розповісти так багато.

Я нічого не відповіла. Почувалася надто нікчемною.

— Раджу поміркувати про перевтілення.

— Кеті, ви щойно сказали, що Мелані б розчавила будь-яку іншу душу. Не знаю, наскільки це правда, — ви, напевно, просто виконуєте свою роботу і намагаєтеся мене розрадити. Але якщо Мелані дійсно така сильна, як ви говорите, то було б несправедливо передавати її комусь іншому лише через те, що мені не вдається її приборкати. Кого з душ ви б для неї обрали?

— Я сказала це не просто, щоб тебе розрадити, люба.

— Тоді…

— Я не думаю, що твоя носителька придатна для повторного використання.

— О-о!

Мене паралізував жах. І я була не єдина, кого приголомшила ця звістка.

Усе моє єство миттєво повстало. Ні, я не така. Я не звикла пасувати перед труднощами. Хай як довго тривав оберт навколо світил моєї останньої планети — Світу Морських Водоростей, як їх тут називають, — я терпіла. І хоча незмінність мого прикутого до дна існування виснажила мене набагато раніше, ніж я очікувала, і хоча життя морських водоростей вимірювалося б на планеті Земля століттями, я не втекла зі свого носія, а витримала увесь його життєвий термін. Учинити по-іншому було б негідно, неправильно, невдячно. Це б спаплюжило саму сутність того, ким ми, душі, є. Ми перетворюємо планети на кращі світи, і це є невід’ємною часткою нашого існування, бо в іншому разі ми на них не заслуговуємо.

Але ми не негідники. Усе, чого ми торкаємося, справді стає кращим і миролюбнішим. А люди, навпаки, жорстокі й некеровані. Вони вбивали одне одного так часто, що в їхньому світі вбивство стало звичною річчю. А різноманітні тортури, які вони вигадали за тисячоліття свого існування! Навіть сухої статистики для мене було занадто. Майже на кожному континенті лютували війни — замовні нищівні санкціоновані вбивства. А люди, що жили в мирних країнах, просто відверталися, коли такі самі люди помирали від голоду в них на порозі. Багатющі ресурси планети не розподілялися порівну. І що найогидніше, їхні нащадки — нове покоління, надія на майбутнє, на яке душі мало не моляться, — надто часто стають жертвами підступних злочинів. І винні в тому не якісь чужаки, а опікуни, яким вони довірилися. Через людську легковажність і ненажерливість уся величезна планета опинилася в небезпеці. Порівнявши сьогоднішній день з учорашнім, не можна не визнати, що завдяки нам Земля стала кращою.

10
{"b":"565574","o":1}