— Ти займався боксом! — заявила Робін.— А він, мабуть, важить десь як жердинка!
— Він на мене з лампою наскочив.
— Аамір — з лампою?
Робін не могла уявити, щоб стриманий, педантичний чоловік, яким вона знала Малліка в Палаті громад, на когось накинувся.
— Ага. Я на нього натиснув щодо тих слів Чизвелла про «чоловіка з твоїми нахилами», і він зірвався. Якщо тобі від цього стане краще, я сам не радий,— додав Страйк.— Так, зажди. Вийду в туалет.
Він незграбно піднявся зі стільця і пішов до вбиральні на сходах. Щойно Робін почула, як зачинилися двері, Страйків мобільний, покладений на заряджання на шафку для документів біля столу Робін, задзвонив. Вона встала подивитися, хто то, і на потрісканому й заліпленому скотчем екрані побачила ім’я: «Лорелея». Не знаючи, відповідати чи ні, Робін вагалася надто довго, і ввімкнувся автовідповідач. А щойно зібралася сісти знову, тихеньке «тинь!» сповістило про есемеску.
Якщо хочеш пожерти і потрахатися без людських емоцій, е шинки і борделі.
Робін почула, як ляснули двері на сходах, і хутко повернулася на своє місце. Страйк прикульгав назад до кімнати, опустився на стілець і знову взявся до локшини.
— У тебе телефон дзвонив,— сказала Робін.— Я не взяла...
— А дай сюди,— попросив Страйк.
Робін передала мобільний. Страйк прочитав повідомлення, навіть не перемінившись на обличчі, вимкнув на телефоні звук і поклав у кишеню.
— Про що ми балакали?
— Ти сам не радий, що побився...
— Що побився — це нічого,— виправив Страйк.— Якби не захищався, мав би зараз купу швів на обличчі.
Він накрутив локшину на виделку.
— Я не радий, що згадав про те, як від нього відвернулася рідня, за винятком однієї сестри, яка з ним досі спілкується. То все є на «Фейсбуці». Власне, коли я сказав, що рідні його покинули, він мені мало й не розбив голову настільною лампою.
— Може, вони не раді, бо думають, що він з Деллою? — спитала Робін, поки Страйк жував свою локшину.
Страйк знизав плечима і виразом обличчя показав «можливо», тоді проковтнув їжу і мовив:
— Тобі не спадало на думку, що Аамір — це буквально людина, яка має в цій справі мотив? Чизвелл погрожував йому, вочевидь, розкриттям таємниці. «Чоловік з твоїми нахилами». «Лахесіс знала, коли чий жереб випаде».
— А де ж принцип «забудь про мотив, шукай можливість»?
— Так, так,— утомлено озвався Страйк. Відставив тарілку, на якій майже не лишилося локшини, дістав цигарки й запальничку, трохи випрямився.— Гаразд, зосередьмося на можливостях. Хто мав доступ до будинку, до антидепресантів і до гелію? Xто знав звички Джаспера Чизвелла достатньо добре, щоб мати певність, що вранці він вип’є свій помаранчевий сік? Хто мав ключ чи кому Чизвелл достатньо довіряв, щоб впустити до себе рано-вранці?
— Його рідні.
— Так,— погодився Страйк, клацнувши запальничкою,— але нам відомо, що Кінвара, Фіззі, Іззі й Торкіль не могли цього зробити, а отже, лишається Рафаель і його історія про наказ їхати того ранку до Вулстоуна.
— Ти справді думаєш, що він міг убити батька, а тоді спокійно поїхати до Вулстоуна і чекати там з Кінварою на поліцію?
— Забудь про психологію і вірогідності: йдеться про можливість,— відповів Страйк, випускаючи довгий струмінь диму.— Ніщо з того, що я чув, не заважає Рафаелю опинитися на Ебері-стріт о шостій ранку. Знаю, що ти скажеш,— зупинив він Робін,— але це не перший випадок, коли вбивця робить фальшивий телефонний дзвінок. Він міг сам подзвонити собі на мобільний з Чизвеллового телефону, ніби батько наказує йому їхати до Вулстоуна.
— А отже, Чизвелл або не мав пароля на телефоні, або Рафаель його знав.
— Слушна думка. Слід це перевірити.
Клацнувши ручкою, Страйк зробив відмітку у своєму записнику. І замислився про те, що чоловік Робін, який колись видалив її історію дзвінків, а їй не сказав, знав її тодішній пароль. Такі дрібні прояви довіри нерідко вказують на міцність стосунків.
— Є ще одна логістична проблема з убивцею-Рафаелем,— сказала Робін.— Він не мав ключа, і якщо батько його впустив, це означає, що Чизвелл не спав, коли Рафаель покришив антидепресанти й убив його.
— І ще одна слушна думка,— погодився Страйк,— але ці покришені антидепресанти викликають питання у випадку будь-кого з підозрюваних. От, скажімо, Флік. Якщо вона прикидалася прибиральницею, то, мабуть, знала будинок на Ебері-стріт краще за будь-кого з родичів. Купа можливостей роззирнутися, а ще вона якийсь час мала ключ. Такі ключі важко скопіювати, але припустімо, що вона це змогла. Тоді вона могла входити до будинку і виходити, коли заманеться. Флік пробирається до будинку рано-вранці, щоб покласти пігулки в сік, але товкти товкачем у ступці — справа гамірна...
— ...якщо тільки,— сказала Робін,— вона не принесла вже потовчені пігулки, скажімо, в пакетику і не посипала товкач і ступку порошком, щоб здавалося, ніби Чизвелл це сам зробив.
— Гаразд, але ще треба пояснити, чому в порожньому пакеті з-під соку немає слідів амітриптиліну. Рафаель міг спокійно подати батькові склянку соку...
— ...тільки от на склянці знайшли лише Чизвеллові відбитки...
— ...але хіба Чизвеллу не здалося б дивним, що от він спустився і бачить уже наповнену соком склянку? Ти б стала пити зі склянки, якої не наповнювала, яка таємничо з’явилася у твоїй порожній оселі?
Внизу на Денмарк-стріт кілька жіночих голосів підносилося над гуркотом машин, виспівуючи «Де ти був?» Ріанни.
Where have you been? All my life, all my life[12]...
— Можливо, це таки самогубство,— сказала Робін.
— З таким підходом ми багато не заробимо,— відповів Страйк, струшуючи попіл собі на тарілку.— Ну ж бо, люди, які мали можливість потрапити того дня на Ебері-стріт: Рафаель, Флік...
— ...і Джиммі,— додала Робін.— Усе, що стосується Флік, стосується його, бо вона мала можливість передати йому всю інформацію про звички Чизвелла і будинок, а ще — віддати копію ключа.
— Саме так. Отже, ось троє людей, про яких ми знаємо, що того ранку вони могли там бути,— сказав Страйк,— але потрібно значно більше, ніж проста можливість пройти за двері. Вбивця мав знати, які антидепресанти вживає Кінвара, організувати в будинку балон з гелієм і гумовий шланг, що передбачає тісний контакт з Чизвеллом, доступ до будинку, який дозволяє пронести це все всередину, чи інсайдерське знання, що гелій і шланг уже є в будинку.
— Наскільки нам відомо, останнім часом Рафаель не бував на Ебері-стріт і не дружить з Кінварою, так щоб знати, які вона вживає пігулки. Хоч я думаю, що батько міг сам йому сказати,— мовила Робін.— Якщо розглядати саму тільки можливість, Віннів та Ааміра можна викреслити... а отже, якщо припустити, що прибиральниця — це Флік, вони з Джиммі — головні підозрювані.
Страйк тяжко зіткнув і заплющив очі.
— Чорти б його взяли,— пробурмотів він і провів рукою по обличчю,— я раз у раз повертаюся до мотиву.
Знову розплющивши очі, він загасив цигарку в тарілці й негайно підкурив нову.
— Я не дивуюся, що справою зацікавилися спецслужби, бо видимої користі немає. Олівер правду сказав — шантажисти зазвичай не вбивають своїх жертв, тільки навпаки. Ненависть — це принадна ідея, але вбивство в стані афекту — то лампою чи молотком по голові, а не педантично спланований псевдосуїцид. Нащо? Що вбивця з цього отримав? І звідси питання: нащо саме тоді? Чому Чизвелл помер саме тоді? Очевидно, що Джиммі та Флік були зацікавлені в тому, щоб Чизвелл жив, поки вони не знайдуть компромат і не змусять його заплатити стільки, скільки вони хотіли. Те саме з Рафаелем: його виключили з заповіту, але стосунки з батьком почали поліпшуватися. Він був зацікавлений у тому, щоб батько жив. Проте Чизвелл погрожував Аамірові викрити щось ганебне, можливо, сексуального характеру — зважаючи на цитату з Катула,— а ще він щойно отримав інформацію про шахрайство у фонді Віннів. Не слід забувати, що Ґерайнт Вінн — не зовсім шантажист: він не хотів грошей, він хотів, щоб Чизвелл з ганьбою подав у відставку. Хіба не вірогідно, що Вінн чи Маллік помстилися в інакший спосіб, коли первісний план провалився?
