— Татко викреслив Рафа з заповіту, коли той збив... коли той потрапив у ту аварію. За цим, звісно, стояла Кінвара, то вона завжди під’юджувала татка взагалі порвати з Рафом... хай там як, коли татко сказав нам у Ланкастер-гаузі, що запросив Рафа до себе, вона аж примовкла, а за кілька хвилин раптом заявила, що йде. І пішла. Каже, що повернулася на Ебері-стріт і лишила таткові прощальну записку... але ж ти там був. Мабуть, бачив записку?

— Так,— відповів Страйк.— Бачив.

— Так, і отже, вона стверджує, що написала записку, склала речі, а тоді поїздом повернулася до Вулстоуна. З того, як поліція нас розпитувала, зрозуміло, що вони думають, ніби татко вкоротив собі віку через Кінвару — але то смішно навіть казати! їхній шлюб був проблемним багато років. Гадаю, він уже кілька місяців як розгледів, що вона за птиця. Кінвара верзла казна-що і розігрувала мелодрами, щоб утримати таткову увагу. Я тобі точно кажу, якби татко дізнався, що вона таки дійсно йде, він би зрадів, а не надумав самогубство... але, звісно, він би не сприйняв ту записку серйозно, він би чудово знав, що то просто спектакль. Кінвара має дев’ять коней і жодного джерела прибутку. Її з Чизвелл-гаузу довелося б витягати силоміць, точно як Тінкі Першу... то третя дружина мого дідуня,— пояснила Іззі.— Чоловіки з роду Чизвеллів, здається, западають на жінок з цицьками і кіньми.

Почервонівши під ластовинням, Іззі втягнула повітря і заявила:

— Я вважаю, що Кінвара вбила тата. Не можу викинути цього з голови, не можу зосередитися більше ні на чому, тільки про це й думаю. Вона була впевнена, що між татком і Венецією щось є: стала підозрювати, щойно побачила Венецію, а тоді розпитування «Сану>> зовсім її упевнили, що є привід перейматися. Мабуть, Кінвара подумала, що татко хоче повернути Рафа на знак початку нової ери. Гадаю, вона потовкла свої антидепресанти і непомітно насипала таткові у сік — він завжди починає день зі склянки соку, гака звичка,— а тоді, коли він став засинати і не міг чинити опору, вона надягнула йому на голову пакет і вбила. А вже потім написала записку і прикинулася, що то вона збиралася подати на розлучення. І вже тоді, гадаю, тихцем поїхала до Вулстоуна і прикинулася, що вже там була, коли татко помер.

Іззі задихнулася, намацала хрест на шиї і почала знервовано ним гратися, чекаючи на реакцію Страйка. Обличчя в неї було водночас знервоване і зухвале.

Страйк мав справу з кількома самогубствами військових і знав, що горе рідних часто набуває надзвичайно отруйних форм, мов ядуча рана, що болить навіть сильніше, ніж у людей, чиїх близьких забрали ворожі кулі. Він мав власні міркування щодо того, як саме зустрів смерть Чизвелл, але не збирався ділитися ними зі збентеженою й убитою горем жінкою. Діатриба Іззі вразила його головно ненавистю, яку вона плекала до мачухи. Іззі висунула проти Кінвари серйозне звинувачення, і Страйк хотів знати, що саме переконало Іззі в тому, що дитинна, капризна пані, з якою він п’ять хвилин їхав у машині, здатна спланувати таку скрупульозну страту.

— Поліція,— промовив він нарешті,перевірила переміщення Кінвари, Іззі. У таких випадках найперша підозра падає на чоловіка чи дружину.

— Але вони Їй вірять,— гаряче відповіла Іззі.— Я бачу, що вірять.

«Тоді це і є правда»,— вирішив Страйк. Він був надто високої думки про лондонську поліцію і не міг навіть подумати, що вони виявлять халатність у вивченні переміщень жінки, яка мала доступ до місця вбивства і вживала ліки, що їх знайшли в тілі.

— Хто ще знав, що татко вранці п’є помаранчевий сік? Хто мав доступ до амітриптиліну, до гелію...

— А вона визнає, що купила гелій? — спитав Страйк.

— Ні,— відповіла Іззі,— але чого б їй це визнавати? Вона просто сидить і корчить із себе істеричну дівчинку...— Тут Іззі заверещала тоненьким голосом: — «Я не знаю, як він потрапив у будинок! Чого ви на мене напосілися, облиште мене, я вдова!» Я казала поліції, вона понад рік тому кинулася на татка з молотком.

Страйк застиг, не донісши до губ чашку з неапетитним чаєм.

— Що?

— Вона кинулася на татка з молотком,— повторила Іззі, уп’явши у Страйка блакитні очі, прагнучи, щоб до нього вже дійшло.— Вони жахливо посварилися, бо... ну, вже неважливо чому, але вони були у стайні — то все сталося вдома, у Чизвелл-гаузі,— і Кінвара схопила з ящика з інструментами молоток і вдарила ним татка по голові. Їй страшенно пощастило, що не вбила! У нього після того почався ольфакторний розлад — не відчував смаку й запаху і сердився на найменші дрібниці,— але він наполіг, що треба замовчати цей напад. Відіслав Кінвару в якийсь центр і заявив, що в неї нервове виснаження. Але стайнича те все бачила і розповіла нам. Дзвонила лікарю, бо в татка не вщухала кров. Про це писали б в усіх газетах, якби татко не запроторив Кінвару до психушки і не заборонив газетярам лізти.

Іззі взяла була свій чай, але рука їй так трусилася, що чашку довелося поставити назад.

— Вона не та, за кого її мають чоловіки,— з ненавистю мовила Іззі.— Всі купляються на ту машкару маленької дівчинки, навіть Раф. «Але вона втратила дитину, Іззі...» Та якби він почув бодай чверть того, що Кінвара каже про нього за спиною, то вже б по-іншому співав. А оті відчинені двері? — раптом змінила тему Іззі.— Ти ж у курсі, бо це так ви з Венецією потрапили всередину, так? Ті двері нормально не зачиняються, якщо ними не ляснути як слід. Татко це знав. Він би вже точно зачинив двері нормально, правда ж? Але якщо Кінвара виходила з дому тишком уранці, вона просто мусила їх тихенько причинити і так лишити, авжеж? Вона, знаєш, не дуже розумна. Цілком у її дусі прибрати всі упаковки з-під амітриптиліну, бо вона подумала, що пігулки наведуть підозру на неї. Я знаю, що поліція вважає відсутність упаковок дивною, але вони точно схиляються до версії про суїцид, і саме тому я хотіла поговорити з тобою, Корморане,— закінчила Іззі, посунувшись у кріслі вперед.— Я хочу тебе найняти. Хочу, щоб ти розслідував таткову смерть.

Страйк знав, що таке прохання прозвучить, ще коли вона подала чай. Перспектива отримувати гроші за розслідування, яке й так захопило Страйка, мов одержимість, звісно, принаджувала. Однак клієнти, які прагнули лише підтвердження своїх власних теорій, зазвичай були проблемними. Він не міг прийняти пропозицію Іззі на її умовах, але співчуття до її горя спонукало до м’якішої відмови.

— Поліція не захоче, щоб я їм плутався під ногами, Іззі.

— Вони не мусять знати, що ти розслідуєш таткову смерть,— охоче заговорила Іззі.— Можна вдати, що ти розслідуєш оті історії про гостей у садку, яких буцімто бачила Кінвара. Оце вона отримає по заслузі, якщо зараз ми сприймемо її серйозно!

— Інші члени родини знають, що ти мене запросила?

— О так,— закивала Іззі.— Фіззі цілковито за.

— Правда? Вона теж підозрює Кінвару?

— Ну, ні,— відповіла Іззі з тінню дражливості,— але вона на сто відсотків згідна, що татко не міг укоротити собі віку.

— А хто, на її думку, це зробив, якщо не Кінвара?

— Ну,— мовила Іззі, якій від питань на цю тему стало явно незатишно,— власне, Фізз притримується божевільної думки, що до справи має якийсь стосунок Джиммі Найт. Але це, звісно, просто смішно. Джиммі був під вартою, коли татко помер, так? Ми з тобою обоє бачили, як напередодні ввечері його забрала поліція, але Фізз нічого й чути не хоче, вона на Джиммі поведена! Я їй казала: «Ну звідки б Джиммі Найтові знати, де шукати амітриптилін і гелій?» Але вона не слухає, тільки й торочить про те, що Найт прагнув помсти...

— Помсти за що?

— Що? — стривожено спитала Іззі, але Страйк бачив, що вона чудово його чула.— О... то вже не має значення. Це давно в минулому.

Підхопивши чайник, Іззі рушила до кухонної зони, де підлила в чайник гарячої води.

— Фізз нераціональна щодо Джиммі,— сказала вона, повернувшись із повним чайником і з грюкотом опустивши його на стіл.— Вона його не терпіла, ще коли ми були підлітками.

Вся червона, Іззі налила собі другу чашку чаю. Страйк мовчав, і тоді вона знервовано повторила: