З іншого боку, він гадав, що Джиммі цілком міг відправити когось зі своїх полякати дружину Чизвелла. Він, мабуть, і досі має чимало друзів і знайомих у місцях, де виріс. Ще більше непокоїла думка про те, що то Біллі втік з в’язниці (реальної чи вигаданої), у якій його нібито тримають, і вирішив відкопати доказ того, що біля колишньої батькової хати закопано дитину в рожевій ковдрі. Під владою якоїсь параноїдальної фантазії він міг порізати одного з Кінвариних коней.

Незбагненні елементи справи тривожили, в міністра вчепилася газета «Сан», агенція була не ближча до отримання «козирів» проти шантажистів, ніж того дня, коли Чизвелл став клієнтом Страйка: лишається тільки зазирати під усі камені. Попри втому, біль у м’язах і сильну підозру, що нічого корисного на марші він не дізнається, Страйк суботнього ранку змусив себе підвестися з ліжка, причепити протез до злегка набряклої кукси і рушити в бік Майл-Енд-парку (годі було й уявити щось, чого Страйк хотів би робити менше).

Підійшовши до натовпу протестувальників так близько, що вже стало видно окремі обличчя, Страйк видобув з пакета пластикову маску Гая Фокса з округлими бровами й вусами (тепер її головно пов’язують з гакерською організацією «Анонімус») і начепив її. Зібгавши пакет, Страйк закинув його в перший-ліпший смітник, а тоді покульгав до плакатів і банерів: «Ні — ракетам перед будинками!», «Ні — снайперам на вулицях!», «Не грайтеся нашими життями!». На кількох плакатах було обличчя прем’єр-міністра з підписом «Геть з посади!». Страйкові з його штучною ногою завжди було найважче ходити по траві. Він устиг спітніти, поки знайшов плакати «ОПОРУ» з їхніми ламаними олімпійськими кільцями.

«Опірників» було з десяток. Сховавшись за зграйкою балакучих підлітків, Страйк поправив маску Гая Фокса (її зробили явно не для людей зі зламаними носами) і помітив Джиммі Найта, який розмовляв з двома дівчатами. Обидві сміялися над якимсь його жартом, закинувши голови. Притиснувши маску до обличчя, щоб було бодай щось видно крізь прорізи, Страйк кинув оком на решту членів «ОПОРУ» і з відсутності томатно-червоного волосся виснував, що Флік просто не прийшла, а не змінила колір.

Розпорядники почали формувати з присутніх щось на взір колони. Страйк, мовчазний і кремезний, рушив у натовп, не надто церемонячись, і молоді організатори, налякані його габаритами, вирішили вважати його скелею, яку слід обтікати, коли він зайняв місце просто позаду членів «ОПОРУ». Худий хлопчина в масці Анонімуса показав Страйкові два підняті вгору великі пальці. Його відганяли в задню частину колони. Страйк навзаєм підняв пальці.

Закуривши самокрутку, Джиммі й далі жартував з дівчатами, а ті аж зі шкури пнулися, прагнучи його уваги. Чорнява, дуже красива, тримала двосторонній плакат з вельми детальним портретом Девіда Кемерона у ролі Гітлера на стадіоні Олімпійських ігор 1936 року. Витвір мистецтва вийшов разючий, і Страйк устиг добре його роздивитися. Нарешті процесія неквапом рушила з місця, оточена поліціянтами і розпорядниками в яскравих куртках, і почала виходити з парку на довгу й пряму Роман-роуд.

Гладенький асфальт був милосерднішим до Страйкового протеза, але куксу сіпав біль. За кілька хвилин натовп почав скандувати:

— Ракети ГЕТЬ! Ракети ГЕТЬ!

Перед колоною спиною вперед ішло кілька фотографів, знімаючи передній край маршу.

— Слухай, Ліббі,— сказав Джиммі до дівчини з портретом Гітлера,— хочеш сісти мені на плечі?

Страйк помітив ледь приховану заздрість на обличчі її подруги, коли Джиммі присів, щоб Ліббі осідлала його шию і піднеслася над натовпом, піднявши свій банер так, щоб його побачили фотографи.

— Покажи їм цицьки, тоді точно потрапимо на передовицю! — гукнув до неї Джиммі.

— Джиммі! — запищала Ліббі, удавано обурившись. Усмішка її подруги була силувана. Клацали камери, Страйк кривися під пластиковою маскою, стараючись кульгати непомітно.

— Тип з найбільшою камерою повсякчас тримав фокус на тобі,— сказав Джиммі, нарешті спустивши дівчину додолу.

— Чорт, якщо я потраплю в газети, маму аж покуйовдить! — захоплено сказала дівчина і пішла поруч із Джиммі, штовхаючи і легенько ляскаючи його рукою щоразу, як той кепкував з її страху перед реакцією батьків. На погляд Страйка, вона була принаймні на п’ятнадцять років молодша за Джиммі.

— Розважаєшся, Джиммі?

Маска обмежувала периферійний зір, тож тільки тоді, коли перед очима з’явилася нечесана томатно-червона голова, Страйк зрозумів, що до маршу приєдналася Флік. Джиммі її несподівана поява теж заскочила зненацька.

— А ось і ти! — зі слабенькою претензією на радість сказав він.

Флік зиркнула на дівицю на ім’я Ліббі, й та злякано пришвидшила кроки. Джиммі спробував обійняти Флік, але та смикнула плечима і скинула його руку.

— Агов,— сказав він, зображаючи праведне обурення,— ти чого?

— Вгадай з трьох, бляха, разів,— тиркнула Флік.

Страйк бачив, що Джиммі не знає, з якою тактикою до неї підступитися. Його по-розбійницькому привабливе обличчя виражало роздратованість, але і певну сторожкість теж (Страйк це відзначив). Джиммі знову спробував обійняти Флік за плечі. Цього разу вона відштовхнула його руку.

— Агов,— повторив він уже агресивнішим тоном,— це що таке?

— Я за тебе роблю брудну роботу, а ти тут з дівкою гарцюєш? Ти за яку дурепу кінчену мене маєш?

— Ракети — ГЕТЬ! — проголосив розпорядник з мегафоном, і натовп знову заходився скандувати. Жінка з ірокезом поруч зі Страйком кричала пронизливо й дико, мов павич. Одне було добре в цьому гаморі — тепер Страйк міг вільно рохкати від болю щоразу, коли протез стикався з дорогою. Від цього ставало легше, але маска вібрувала і лоскотала спітніле обличчя. Крізь прорізи маски Страйк бачив, як Джиммі та Флік лаються, але через гудіння натовпу не чув жодного слова. Лозунги дещо стихли, і тоді він розібрав шматочок сварки.

— Мені це, бляха, остогиділо,— казав Джиммі.— Я бодай не чіпляю студентів по барах і не...

— Ти мене кинув! — напівшепотіла-напівкричала Флік.— Ти мене кинув! Ти мені сказав, що не хочеш ексклюзивних...

— Та я погарячкував,— різко відказував Джиммі.— Я був у стресі. Біллі мене з глузду зводив. Я уявити не міг, що ти одразу підеш у бар і підчепиш там якогось...

— Ти мені сказав, що тобі остогиділо...

— Чорт забирай, та я просто погарячкував і наговорив усякого лайна. Якби я ходив трахати інших дівок щоразу, як ти мене образиш...

— Ну, я собі іноді думаю, що ти мене при собі тримаєш тільки через Чиз...

— Тихше, щоб тебе!

— ...а сьогодні ти що думаєш, весело було в хаті в цього опудала...

— Я сказав, що вдячний тобі, трясця, ми ж це обговорювали! Мені треба було роздрукувати буклети, а інакше б я пішов з тобою...

— Я оце там прибираю,— раптом схлипнула вона,— і це так бридко, і ти мене сьогодні відіслав... То жахливо, Джиммі, йому місце в лікарні, він якраз...

Джиммі роззирнувся. Натрапивши йому на очі, Страйк зробив зусилля і пішов нормально, хоча щоразу, коли він переносив всю вагу тіла на куксу, до шкіри ніби притискали тисячі червоних мурах.

— Ми його потім запроторимо до лікарні,— пообіцяв Джиммі.— Запроторимо, але він усе зіпсує, якщо його зараз не тримати, ти ж його знаєш... коли Вінн отримає фото... Агов,— ніжно мовив Джиммі, утретє обіймаючи її.— Послухай. Я тобі такий вдячний.

— Так,— схлипнула Флік і втерла носа долонею,— через гроші. Бо ти б навіть не знав, що накоїв Чизл, якби не...

Джиммі грубо притягнув її до себе і поцілував. Секунду Флік опиралася, тоді розімкнула вуста. Вони йшли, цілуючись. Страйк бачив, як рухаються їхні язики в ротах одне одного. Пара злегка затиналася на ходу, навколо усміхалися інші члені «ОПОРУ», а дівчина, яку Джиммі садовив на плечі, знітилася.

— Джиммі,— прошепотіла Флік, коли поцілунок скінчився, але Джиммі так і обіймав її за плечі. Очі в неї тепер туманилися від хоті, голос звучав ніжно.— Я думаю, ти маєш прийти і поговорити з ним. Він усе верзе щось про того клятого детектива.