«Я не хочу нових проблем»,— промимрив Аамір.

«А я собі думав,— мовив Ґерайнт,— що після всього, що для тебе зробила от хоча б Делла...»

«Я дуже вдячний,— швидко відповів Аамір.— Ви знаєте, що вдячний... добре, я... я спробую».

Протягом наступної хвилини чулися тільки кроки і шурхотіння паперів, а тоді — механічне «клац». Пристрій автоматично вимкнувся, коли хвилину не було людської мови; далі увімкнувся, бо знову заговорили. Новий голос належав чоловікові, який питав, чи прийде Делла «на підкомітет» удень.

Страйк вийняв навушники.

— Все розчув? — спитала Робін.

— Гадаю, що так,— відповів Страйк.

Робін відкинулася назад, очікувально дивлячись на нього.

— Міністерство закордонних справ? — тихо спитав він.— Що він у біса міг накоїти, що аж у міністерстві закордонних справ збереглися фотографії?

— Я гадала, ми не маємо цікавитися суттю тієї справи,— звела брови Робін.

— Я не казав, що мені нецікаво. Тільки що мені за це не платять.

Принесли Страйкову рибу з картоплею. Він подякував офіціантці й щедро налив на тарілку кетчуп.

— Іззі згадувала про цю історію дуже буденно,— сказала Робін, трохи поміркувавши.— Не думаю, що вона би про це так говорила, якби він... ну знаєш... когось убив.

Вона вмисне не казала «задушив». Трьох нападів паніки за три дні цілком достатньо.

— Мушу сказати,— мовив Страйк, жуючи картоплю,— що той анонімний дзвінок наводить на думку... Хіба тільки,— раптом осяяло його,— Джиммі сяйнула геніальна ідея втягнути Чизвелла ще й в історію Біллі на додачу до того, що він там зробив. Убивство дитини не мусить бути справжнім, щоб у міністра, в якого і так уже вчепилася преса, виникли проблеми. Ти знаєш, що таке інтернет. Є купа людей, для яких бути торі — це все одно що бути дітовбивцею. Може, Джиммі вигадав таким чином додатково натиснути на нього.

Страйк похмуро поколупав картоплю виделкою.

— Я б радий був дізнатися, де Біллі, якби у нас хоч хтось мав вільний час його пошукати. Барклей його й близько не бачив і каже, Джиммі не згадував, що має брата.

— Біллі сказав, що його тримають під замком,— обережно нагадала Робін.

— Не думаю, що нам слід сильно вірити всьому, що каже Біллі, якщо чесно. Я знав хлопця з Блискунців, у якого на вченнях стався психоз. Вирішив, що в нього під шкірою бігають таргани.

— З Блискунців?..

— Королівський фузилерний полк. Хочеш картоплі?

— Та ні,— відповіла Робін, хоч і була голодна. Метью, якого вона попередила про те, що повернеться пізно, сказав, що чекатиме на неї вдома, щоб разом повечеряти.— Слухай, я тобі ще не все розповіла.

— Сьюкі Льюїс? — з надією спитав Страйк.

— Я поки що не змогла підняти цю тему в розмовах. Ні, хочу розповісти про те, що дружина Чизвелла вважає, ніби в неї на клумбах ховаються якісь чоловіки і псують коней.

— Чоловіки? — перепитав Страйк.— Тобто кілька, не один?

— Таке сказала Іззі — але вона також говорить, що Кінвара істерична і прагне уваги.

— Просто якийсь лейтмотив, правда? Людей вважають надто божевільними, щоб вірити тому, що вони бачили.

— Не думаєш, що то міг бути Джиммі? Що то він ховався в садку?

Страйк обміркував це, поки жував.

— Не дуже розумію, що йому за користь від нишпорення на клумбах чи псування коней, хіба що він уже дійшов до того, що хоче залякати Чизвелла. Я спитаю у Барклея, чи має Джиммі машину і чи згадував, що їздив до Оксфордширу. Кінвара викликала поліцію?

— Раф про це спитав, коли Іззі повернулася,— відповіла Робін, і Страйкові знову здалося, що Робін вимовляє це ім’я ніби соромливо.— Кінвара каже, що загавкали собаки і вона побачила в садку постать чоловіка, але той утік. Каже, що на випасі були сліди, а одного з коней порізали ножем.

— Вона викликала ветеринара?

— Не знаю. Стало важко ставити питання, коли в кабінеті з’явився Раф. Я не хочу надто виявляти цікавість, бо він не знає, хто я.

Страйк відсунув тарілку і почав намацувати цигарки.

— Фотографії,— міркував він, повертаючись до головного питання.— Фотографії в міністерстві закордонних справ. Що там у біса може бути такого, що може нашкодити Чизвеллу? Він же не працював у міністерстві закордонних справ, ні?

— Ні,— відповіла Робін.— Найвищим постом, який він обіймав, була посада міністра торгівлі. Йому довелося піти у відставку через скандал з матір’ю Рафа.

Дерев’яний годинник над коминком показував, що їй час іти. Але Робін не йшла.

— Тобі цей Раф сподобався? — спитав Страйк, заскочивши її зненацька.

— Що?

Робін так злякалася, що аж почервоніла.

— В якому сенсі «сподобався»?

— Просто в мене склалося таке враження,— відповів Страйк.— До знайомства ти його не схвалювала.

— А мені треба гарчати на нього, при тому, що я буцімто хрещениця його батька? — спитала Робін.

— Звісно, ні,— відповів Страйк, але у Робін склалося враження, що він з неї сміється, і її це обурило.

— Мабуть, час мені йти,— сказала вона, схопила зі столу навушники і заховала в сумку.— Я обіцяла Меттові бути вдома на вечерю.

Робін піднялася, попрощалася зі Страйком і пішла з пабу.

Страйк дивився їй у спину і дещо жалкував про своє зауваження щодо тону, яким вона говорила про Рафаеля Чизвелла. Трохи попивши пиво на самоті, він заплатив за їжу і вийшов на тротуар, де закурив і набрав номер міністра культури. Той узяв слухавку на другому сигналі.

— Почекайте,— сказав Чизвелл. Страйк чув гудіння багатьох голосів навколо нього.— Тут багато людей.

Стукіт дверей, голоси зробилися тихішими.

— Я на вечері,— провадив Чизвелл.— Є щось для мене?

— Боюся, новини недобрі,— заговорив Страйк, ідучи геть від пабу вздовж Квін-Енн-стріт, де потиньковані білі будинки ніби світилися в сутінках.— Моя напарниця сьогодні встановила підслуховий пристрій у кабінеті містера Вінна. Ми маємо запис його розмови з Джиммі Найтом. Помічник Вінна — Аамір, так? — намагається роздобути копії фотографій, про які ви мені казали. В міністерстві закордонних справ.

Мовчання після його слів було таке довге, аж Страйк подумав, що їх роз’єднали.

— Пане міні...

— Я тут! — загарчав Чизвелл.— Той шмаркач Маллік, га? Паскудник малий. Малий паскудник. Уже з однієї роботи вигнали — хай тепер спробує тільки. Хай спробує! Думає собі, що я не... Я дещо знаю про Ааміра Малліка,— додав він.— О так.

Дещо здивований Страйк чекав на пояснення, але пояснень не було. Чизвелл просто важко дихав у телефон. Притишене тупотіння повідомило Страйкові, що він ходить туди-сюди ковроліном.

— Це все, що ви мені можете повідомити? — нарешті спитав член парламенту.

— Є ще дещо,— відповів Страйк.— Моя напарниця сказала, що ваша дружина бачила чоловіка або чоловіків, які вночі залізли до вашого маєтку.

— А,— мовив Чизвелл,— авжеж.— (Не схоже було, що він непокоїться.) — Моя жінка тримає коней і дуже серйозно ставиться до їхньої безпеки.

— Ви не думаєте, що це може мати зв’язок з...

— Ані найменшого. Ані найменшого! Кінвара іноді... правду кажучи,— мовив Чизвелл,— вона інколи збіса істерична. Завела тих коней, усе боїться, що їх покрадуть. Я не хочу, щоб ви гаяли час, ловлячи тіні в оксфордширських кущах. Мої проблеми в Лондоні. Це все?

Страйк сказав, що все, і після короткого прощання Чизвелл повісив слухавку, а Страйк покульгав до станції «Сент-Джеймс-парк».

За десять хвилин, сидячи в кутку вагона, Страйк склав руки на грудях, витягнув ноги і сліпо втупився у вікно навпроти.

Природа цього розслідування була вкрай незвичайна. Ніколи раніше він не мав справи про шантаж, у якій потерпілий так сильно не бажав би говорити про предмет шантажу,— та з іншого боку, нагадав собі Страйк, він ніколи раніше не мав клієнтом міністра. І так само не щодня у Страйків офіс вдираються психічно хворі молодики й заявляють, що стали свідками дітовбивства. Втім, з часу свого потрапляння в газети Страйк мав удосталь дивного й нездорового: шухляда з «психами» (так він казав, а Робін час до часу протестувала проти такого слова) уже поширилася на половину шафи з документами.