Серсея обернулася до нього, палаючи пекельним зеленим вогнем у очах.

— Ти що, зовсім здурів? Ти читав, що там написано? «Отрок Джофрі», ось як він його називає! А мене сміє винуватити у кровозмісі, подружній та державній зраді!

«Тільки тому, що ти у всьому цьому винувата.» Препотішно було бачити, як Серсея шаленіє з приводу звинувачень, правдивість яких сама чудово знає. «Якщо ми програємо цю війну, хай іде до ватаги лицедіїв — їй-бо, має дар божий до цього ремесла».

Тиріон почекав, поки королева трохи вгамується, і мовив:

— Станісові потрібен якийсь привід, аби виправдати свій бунт. Яких ще листів ти від нього чекала? «Джофрі — законний син і спадкоємець мого брата, але я з дурного толку вирішив забрати трон собі»?

— Я не стерплю, щоб мене виставляли повією!

«Ну, сестричко, він же не пише, що Хайме тобі щось платив.» Тиріон навмисне пробіг очима листа ще раз. Там було одне цікаве речення, за яке чіплялося око…

— Складено в Світлі Господньому, — прочитав він уголос. — Якось дивно він тут добирає слова.

Пицель прочистив горлянку.

— Такі слова часто стрічаються у листах та інших паперах з Вільних Міст. А означають вони, скажімо приблизно, «писано перед божими очима». Перед очима бога червоних жерців. То саме їхні слова, я цього певний.

— Варис казав нам ще кілька років тому, що пані Селиса заприязнилася до когось із червоних жерців та їхньої віри, — нагадав Мізинець.

Тиріон постукав пальцем по листі.

— Схоже, тепер її приклад наслідує її вельможний чоловік. Ми можемо скористатися цим проти нього. Попрохати верховного септона оголосити про те, що Станіс виступає не тільки проти законного короля, але ще й проти істинних богів…

— Так, так, — нетерпляче погодилася королева, — та спершу треба зупинити цей потік бруду. Рада мусить видати наказ. Кожний, хто згадає про кровозміс або назве Джофрі байстрюком, повинен втратити язика.

— Доречний захід, — закивав великий маестер Пицель, теленькаючи ланцюгом на шиї.

— Цілковита дурниця, — зітхнув Тиріон. — Видираючи людині язика, не доведеш, що вона бреше, а тільки повідомиш світові, що боїшся її слів.

— То що ж ми маємо робити, на твою думку? — вимогливо запитала сестра.

— Та майже нічого. Хай собі шепочуться. Скоро та казочка їм набридне. Кожен, в кого є хоч крапля глузду, зрозуміє, що то така собі незграбна спроба виправдати узурпацію престолу і корони. Чи надав Станіс якісь докази? Ні, та і як він міг, коли нічого такого насправді не було?

Тиріон подарував сестрі найчарівнішу зі своїх посмішок.

— Так-то воно так, — змушена була відповісти вона. — Але ж…

— Ваша милість, ваш брат має цілковиту рацію. — Петир Баеліш зчепив пальці перед собою. — Якщо ми спробуємо придушити балачки, то тільки додамо їм вірогідності. Краще показати своє презирство — адже нічого іншого та жалюгідна брехня не варта. А між тим боротися з вогнем своїм вогнем.

Серсея зміряла його очима.

— Яким ще вогнем?

— Казочкою приблизно того ж самого штибу. Але такою, якій легше повірити. Князь Станіс прожив нарізно від дружини майже все своє подружнє життя. Не те щоб я йому за те дорікав — сам би так вчинив, якби здуру одружився з пані Селисою. І все ж, якщо пустити плітки, що дочка його народжена ганебно, а сам він — рогоносець, то… простолюдці завжди охоче вірять найгіршому про своїх панів, особливо про таких суворих, непривітних та болюче гордовитих, як Станіс Баратеон.

— До нього ніколи не плекали великої любові, це правда. — Серсея поміркувала якусь хвильку. — Отож ми відплатимо йому його ж монетою. Так, мені це до смаку. І кого ж ми оберемо пані Селисі за коханця? Здається, вона має двох братів. Ще й один з її дядьків увесь час просидів на Дракон-Камені…

— Пан Аксель Флорент є її каштеляном.

Тиріон неохоче визнав про себе, що задум Мізинця обіцяє певний зиск. Станіс ніколи не мав теплої прихильності до власної дружини, зате мав недовірливу вдачу та їжачився колючками на всякий сумнів про свою честь. Якби ж посіяти розбрат між ним та його послідовниками… справа престолу від того тільки б виграла.

— Мені казали, що дитина має вуха Флорентів.

Мізинець легковажно майнув рукою в повітрі.

— Один купецький повірник із Лису колись зазначив при мені, що князь Станіс, напевне, дуже любить свою дочку, якщо понаставив її кам’яних подоб по усіх мурах Дракон-Каменя. «Пане ласкавий», мусив пояснити я йому, «то ж химери такі». — Він посміхнувся. — Так, пан Аксель зійде за батька Ширени, але з мого досвіду скажу вам таке: що дурніша і недоладніша брехня, то охочіше її беруть до серця. А Станіс якраз тримає при собі надзвичайно недоладного дурня — недоумкуватого блазня з татуйованим обличчям.

Великий маестер Пицель зойкнув і глянув на нього з відразою.

— Невже ви хочете пустити чутки, що пані Селиса брала до себе у ліжко того недоумка?

— Хто ж, окрім недоумка, з доброї волі спокуситься Селисою Флорент? — відповів Мізинець. — Ясна річ, у хвилини самотності Пістрявчик нагадував їй про Станіса. Найкраща брехня завжди несе у собі якесь зернятко правди, аби той, хто її слухає, мав над чим замислитися. Так сталося, що дурник надзвичайно прикипів душею до дівчинки, ходить за нею хвостом. Вони навіть дещо схожі між собою. Ширена теж має пістряве і наполовину нерухоме обличчя.

Пицель розгублено водив очима з боку в бік.

— Але ж те в неї від сірої лускачки, яка трохи не вбила бідолаху ще в колисці!

— Моя казочка мені більше до смаку, — мовив Мізинець. — Гадаю, і простий люд теж її уподобає. Люди вірять, що коли жінка з’їсть кролика під час вагітності, то дитина народиться з довгими пухнастими вухами.

Серсея посміхнулася такою посмішкою, яку зазвичай зберігала для Хайме.

— Ви лукава істота, пане Петире.

— Дякую вам, ваша милосте.

— І надзвичайно обдарований брехун, — додав Тиріон, проте без особливого тепла у голосі. «А цей небезпечніший, ніж я гадав», майнула в нього думка.

Сіро-зелені очі Мізинця зустрілися з різнокольоровим поглядом карлика без жодного сліду збентеження.

— Кожного з нас чимось обдаровано, ласкавий пане.

Королева тим часом надто захопилася мріями про помсту, аби зважати на їхній словесний двобій.

— Недоумок наставив роги князеві! Та зі Станіса будуть реготати в кожному шинку по цей бік вузького моря!

— Але байка не повинна походити від нас, — зазначив Тиріон, — інакше її сприймуть як незграбну брехню у відповідь.

«Якою, власне, вона і є.»

І знову Мізинець хутко знайшов вихід.

— Шльондри полюбляють пліткувати, а я, вже так сталося, володію бурдеєм-другим… третім. А Варис може посіяти потрібні зерна у шинках та харчівнях.

— До речі про Вариса, — спохмурніла Серсея. — Де це він?

— Я й сам питав себе про те саме, ваша милосте.

— Павук плете свої потаємні тенета день і ніч, — бундючно виголосив великий маестер Пицель. — Я не плекаю до нього довіри, шановні панове.

— А він завжди такий люб’язний, коли говорить про вас. — Тиріон зіп’явся на ноги зі свого крісла. Так сталося, що він знав, чим саме зайнятий євнух, але інших радників беріг від того знання. — Благаю вибачити мені, панове. Інші справи вимагають моєї уваги.

Серсея негайно наїжачилася підозрою.

— Справи престолу, сподіваюся?

— Нічого такого, про що ти мала б турбуватися, сестро.

— Я сама про те судитиму!

— І зіпсуєш приємну несподіванку? — спитав Тиріон. — Я наглядаю за виготовленням подарунку для Джофрі. Йому кують невеличкого ланцюжка.

— Нащо йому ще один ланцюжок? В нього вже є золоті й срібні, він стільки й не носить. Якщо ти вирішив хоч на хвилину, що можеш купити Джофову любов подарунками…

— Ти про що, сестро? Певна річ, його милість любить свого дядечка, а дядечко любить свого небожа і короля. А ланцюжок той буде такий, що одного дня король уподобає його більше за всі інші.

На цьому маленький чоловічок вклонився і пошкутильгав до дверей.

Ззовні палати малої ради чекав Брон, щоб супроводити Тиріона до Башти Правиці.