Його взяли під пахви.

— А про решту я мовчу... Моє слово — закон... Мовчу як риба... Сказали тільки, якщо сподобалося, самі подзвонять мені і обслужать на дому... Зрозумів, мій генерале — на дому!.. — звернувся до сержанта Квочки чоловік.

— Я не генерал, а сержант...

— Такі вуса і лише сержант... А що тоді казати генералам?..

У кріслі, куди його всадили, він ледь тримався, щоб не впасти і, звертаючись до капітана, все промовляв:

— Слухай-но сюди, генерале!..

— Я вам не генерал!..

— Пробач — пане генерал!.. А чому в тебе вісім зірок на погонах? На етикетці з-під пляшки коньяку, гик-к-х, і то п'ять... Ти генерал армії?..

— Ви справді п'яні чи тільки прикидаєтесь?

— Я п'яний, генерале... П'яний від щастя, від кохання... Ти чув коли-небудь вірш «Так ніхто не кохав»[48]?..

— Не святотатствуйте!.. Ви ж культурний чоловік, інтелігент...

— Я бізнесмен, генерале!.. Чесний бізнесмен... Глянь, скільки валюти в мене в дипломаті!.. Жаль, не пам'ятаю тільки зараз шифр від замка... Але тобі стільки і не снилося... А вони, дурні, взяли з мене тільки триста баксів. По прейскуранту, генерале!.. А я сказав... Як чесний бізнесмен. Український бізнесмен... Сентиментальний! І чайових кинув їм по сотні! Хай знають наших... Таке обслуговування!.. Казали, якщо сподобалося, вони на дому обслужать, тільки щоб залишив телефон... Але вдома не вийде... Я приїду ще раз до них, а як ні, то можна і в офісі, моєму офісі. А чого — не можна?!.. Пообіцяли подумати, генерале... Тебе коли-небудь обслуговували отак?.. Дві дами відразу... «Міс Італія» і «міс Європа»... Європа краща... Ширша і ... краща...

…[49]

— Е-е-е, генерале, цього я тобі не скажу!..

— А якщо ми примусимо?

— Не примусиш, генерале. По-перше, ти не гестапо, по-друге, не кагебе, по-третє, генерале, я не знаю... Доставка додому... Валюта і краватка — все на місці...

— Штани також!

— І штани, генерале, і трусики... Все на місці... Нічого не відірвано, не відкушено, ги-ги-ги, ... ги-к-к-х...

— Не блазнюйте!

— Я не блазнюю, — п'яно посміхався чоловік. — Обслуговування — люкс!.. Люкс-Європа і люкс-Італія!.. Тобі, генерале, і не снилось... Чесні благородні люди... Я спочатку напустив у штани, а коли вони мене помили — чин-чинарьом!.. Приготували ванну, сніданок... Ікорка там, банани, ананаси, коньяк, шампанське!.. І все таке інше... Благородно... Хай живуть... Чесно заробляють валюту. А чого?.. І головне — люкс-обслуговування... Знав би адресу, генерале, тобі, як другу, по секрету дав би... А так не знаю... Інквізиція не пройде, а пройде — не знаю, генерале... Навіть щоб хотів мамі рідній признатися — не признаюсь... Адресу там не дають... Кажуть, ми вашу візитку маємо... Самі подзвонимо... Тільки без хвоста... Слово бізнесмена, слово — закон... Чекаю дзвінка, генерале...

Клюючи об стіл носом чоловік продовжував п'яно варнякати одне і те ж. Капітан Дубль з його слів зрозумів усе. А головне, що бізнесмена захопили не в бориспільському аеропорту, а в Жулянах. Отже, все те, що Феррарі-старша передала молодшій — блеф!.. Усі зусилля, кинуті на Бориспіль, виявились марними, як і дні марно спливли. Вони знайшли запасний варіант...

Поки затриманий не прийшов до тями, сержант Квочка склав акт, перерахувавши речі і долари потерпілого бізнесмена в «дипломаті». Капітан Дубль перевірив наявність квитка, в якому був зазначений маршрут «Запоріжжя-Київ». Перевірив паспорт, де була відмітка, що він одружений і мешкає в Києві по вулиці Генерала Наумова... «Може звідси в нього й звичка величати кожного генералом?» — припустив подумки капітан, а вголос запитав:

— Так у чому ж секрет вашого мовчання?

— У люксі, генерале! У люксі... Обслуговування — люкс, а головне, що живий лишився!.. П'яний, але живий... Європа-люкс. В Америці такого не зустрінеш... їхній Президент, як там його, красеня?.. Ага, Клінтон! Так от, красень Клінтон може тільки позаздрити. І ти, генерале... Ти також заздриш мені...

Капітан наказав відвести затриманого п'яного бізнесмена в камеру попереднього ув'язнення.

— Коли завтра прийде до тями, поговоримо з ним на тверезу голову...

— Ображаєш, генерале, я не п'яний... Давай зараз. Я тобі все скажу... Хочеш, опишу італійку або «міс Європу»?.. Італійка — палаюча брюнетка, а «Європа» — блондинка. Не жінки — лебедині!.. Стрункі, довгоногі... Скрізь золоті ланцюжки — на шиї, на ногах, на руках... І руки, як крила лебедині!.. І вся ота небесна краса за триста доларів плюс чайові... Добровільно, ввічливо... Ніхто не примушував... Я почав було сперечатися, мовляв, даю чотириста, а вони ввічливо так: «Ні, пане, нам зайвих не треба»... Я дав їм по стольнику на... бюстгальтери... Бюсти ж які!.. Пальчики оближеш!.. Не жінки, а тропічні орхідеї під пальмами... Пуховички, пальмочки, фрегат і все таке інше... Голуба лагуна... Джакузі... Плаваючі орхідеї, мій генерале... Позаздриш голубою заздрістю чи жовто-блакитною...

— Не блазнюйте!..

— Я український бізнесмен... Я патріот, генерале! Слава Україні! Героям слава!.. «Міс Європі» слава!.. «Міс Італії» також...

Сержант Квочка відволік бізнесмена в камеру. Капітан залишився з лейтенантом Хортом.

— Отже, лейтенанте, Жуляни! Запасний варіант знайшли, негідники... А завтра ж у нас ще й «Київ пасажирський». Нічний рейс — Берлін-Київ, Будапешт-Київ, Варшава-Київ... А кадрів конче не вистачає!.. Біда!..

— Тут і ще питання: там така ж схема? Свої бармени, свої інформатори. Чи також задіяні таксі з четвертого таксопарку?..

На ранок капітана Дубля викликав до себе «на килим» полковник Ситорчук.

— Як там «Європа-блюз»? Зер шлехт?..

— Для мене зер шлехт, а для бізнесмена — люкс... Принаймні учора він почувався чудово.

— Я прослухав запис... Цікаво і все зрозуміло. Він уже очуняв?

— Очуняти то очуняв, але краще б він п'яним залишився... «Нічого не знаю, нічого не пам'ятаю, нічого не говорив...» Як папуга каркає...

— А з записом його знайомили?

— Прослухав той запис і заявив у знущальній формі: «І дурневі зрозуміло, що п'яне варнякання. Це не я говорив, а горілка в мені...»

— І все?

— Поки що все. Проситься додому! Готовий заплатити будь-який штраф. Не відмовляється й від меценатських послуг і таке інше... Про «Європу-блюз» більше ні слова. Каже, приснилося... Біла гарячки... Чого, мовляв, з п'яної голови не наплетеш...

— Цікаво. Вони ж йому не погрожували?

— Не погрожували, — мовив капітан. — Принаймні з його п'яної розмови відчувалося, що над ним якогось тиску чи насильства не чинилося. Все чисто, як він каже, благородно. Вилучили в нього триста доларів та щедрі чайові, які він зголосився сам по своїй волі заплатити. І будь ласка, куди, мовляв, його доставити?.. Щоправда, в добрячому напідпитку... Боюся, щось у спиртне додають, бо скаржився наш потерпілий, що в потилиці тупий біль... Ми дали йому «трійчатку» — каже, полегшало...

— Отже, давайте, капітане, дійте! Вертоліт у вашому розпорядженні. Піймати шахраїв за будь-яку ціну!.. Потрібна підмога?

— Так, хотілося б розставити більше своїх людей в обох аеропортах, на залізничному вокзалі...

— Що ж ми маємо? — запитав полковник Ситорчук і сам собі відповів: — По-перше, жовті таксі з начебто четвертого таксопарку й з повним набором номерних знаків... А мо' й намальовані. Сажею!..

— Сажею? — здивувався капітан.

— Так, звичайнісінькою сажею з газового котла. Ніколи не бачили, капітане? А ви спробуйте. Візьміть квач, розведіть сажу й нанесіть через трафарет... Виходить майже бездоганно. Ніби старі, вицвілі на сонці номери!.. Ми якось затримали одного такого автолюбителя. Всі номери в нього написані були сажею... Легко малювати, ще легше стирати! Пошліть сержанта Квочку, нехай перевірить номери. Особливо четвертого таксі...

— Дозвольте йти, пане полковнику?

— Ідіть і виконуйте! У випадку чого негайно доповідайте...