— Чому не відкрили вогонь?

Тривалий час він не міг розчути відповіді, лише згодом до нього донеслося:

— Хукм не айя пе ауа[18].

— Ідіот!

І цієї миті на них навалився знову гурт чоловіків і на хвилину-другу притиснули так, що вони зовсім не могли рухатися. Флорі згадав, що десь в кишені субадара мав лежати свисток і зараз щосили намагався дістати його. Нарешті йому це вдалося, і він підніс його до губ в надії згуртувати навколо себе інших поліціянтів. Та в такій колотнечі звукові сигнали були безсилі, ніхто не зміг би пробитися. Боротьба з натовпом виснажувала Флорі, наче він пробирався крізь сипучі піски. Знесилений такою боротьбою, він часто зупинявся й просто стояв, а натовп тримав його на місці й навіть відносив назад. Нарешті юрба викинула Флорі на відкриту місцину. Туди ж викинула субадарата й з десять-п’ятнадцять сипаїв та інспектора бірманської поліції. Більшість сипаїв змучено повзала навколішках, інші кульгали, розминаючи затоптані ноги.

— Так, хутко вставайте! Бігом марш до казарм! Візьміть кілька гвинтівок і по обоймі припасів.

Геть знесилений він навіть не розумів, що сказав це англійською, але поліціянти зрозуміли його й важко пошкандибали вбік казарм. Флорі рушив з ними. Хотілося забратися геть з натовпу, поки той не проковтнув його знов. Коли він дійшов до воріт, сипаї вже поверталися назад у повній готовності стріляти.

— Сахіб віддасть наказ! — задихаючись промовив субадар.

— Гей, ви! — гукнув Флорі інспектора. — Говорите на гіндустані?

— Так, сер.

— Тоді накажіть їм стріляти високо, просто над головами. Що надважливо: вистрілити повинні всі й одразу. Переконайтеся, що вони вас зрозуміли.

Товстий інспектор, чия гіндустані була ще гірша ніж у Флорі, пояснив, що слід робити, підстрибуючи вгору й жваво жестикулюючи руками. Сипаї підняли гвинтівки, усім схилом пронісся рев залпу. На якусь мить Флорі здалося, що його наказ було проігноровано, адже майже весь передній ряд бірманців замертво впав, мов скошений. Однак через кілька секунд виявилося, що вони впали на землю від паніки. Гримнув другий залп, та він був уже не потрібен. Із клубу назовні, мов річка, що вийшла з берегів, полилася юрба бірманців. Вони ринули на дорогу, та, побачивши, що там їм перегородили прохід озброєні рушницями чоловіки, спробували втекти через майдан, відбиваючись від рядів поліції. Флорі із сипаями повільно рушили до клубу, майже наступаючи на п’яти юрбі, що відступала. Потроху з натовпу виринали поліціянти, яким досі це не вдавалося зробити. Обмотки розв’язаних пагрі плелися за ними шлейфом, але було видно, що обійшлося лише синцями. Цивільні поліціянти тягнули із собою кілька полонених. Коли вони дійшли до клубу, нескінченна черга молодих бірманців усе ще граціозними газелями вистрибувала із саду через щілину в живоплоті. Із найтемнішого краю юрби вирвався силует у білому одязі й мляво впав на руки Флорі. Це був доктор Верасвамі з обдертою краваткою і невідь-як уцілілими окулярами.

— Докторе!

— Ах, мій друже! Ах, який я знесилений!

— Що ви тут робите? Ви що — були просто всередині юрби?

— Я намагався стримати їх, друже. Доки ви не прийшли, усе було марно. Але є принаймні один негідник, якому дісталося ось це!

Він простягнув Флорі свій маленький кулачок, щоб продемонструвати збиті кістяки, але в темряві їх важко було роздивитись. Тієї ж миті Флорі почув за спиною гунявий голос:

— Що ж, містере Флорі, гадаю, усе скінчено! Ще одна невдала спроба, нічого нового. Нас двох із вами для них виявилося забагато! Ха-ха!

Це був У По Кін. Він підійшов до них із переможним виглядом воїна, несучи перед собою величезну палицю й притримуючи револьвер, засунутий за пояс. Він весело демонстрував свій напівоголений вигляд: лише спідня майка й сатинові штанці героя, що поспіхом кинувся в бій з дому в чому був. Той, хто заліг у безпечному місці, поки все не втишиться, зараз поспішав отримати всі можливі лаври.

— Блискуча робота, сер! — захоплено вигукнув він. — Подивіться, як вони летять зі схилу пагорба! Добряче ми їх пристрашили!

— Ми? — обурено випалив доктор.

— Ах, мій любий докторе! І ви тут! Я навіть не підозрював. Хто б міг подумати, що ви теж вирішили взяти участь у бойових діях? Щоб ви ризикнули своїм дорогоцінним життям! Диво та й годі!

— А ви не дуже поспішали сюди, — сердито відрізав Флорі.

— Годі, сер, ми їх розігнали й наразі це головне. Хоча, — додав він не без задоволення, помітивши ворожий тон Флорі, — здається, вони ідуть до домівок європейців. Боюся, їм може захотітися вчинити дорогою кілька пограбувань.

Безцеремонне нахабство цього чоловіка просто вражало. Засунувши під пахву свою велику палицю, У По Кін перевальцем, майже зневажливо сунувся вперед, за ним — Флорі, а вже потім — і сторопілий доктор. Біля воріт клубу всі троє зупинилися. Місяць зник за хмарами, напустивши темряву. Мов зграя гончих, чорні хмари неслися над головами на Схід. Пронісся порив майже забутого свіжого вітру, і гостро війнуло вологою. Вітер подужчав, зашелестіли дерева, з куща жасмину рясно посипались пелюстки, розлітаючись по усьому тенісному корту. Усі троє зиркнули вгору й поспіхом побігли шукати пристановище: двоє бірманців — по своїх домівках, Флорі — у клуб. Уперіщив дощ.

Наступного дня місто було тихішим за кафедральний собор у понеділок уранці. Звичне явище після нічних заворушень. Окрім кількох полонених, усі інші, зацікавлені в нападі на клуб, особи мали залізобетонні алібі. Сад клубу мав такий вигляд, немов по ньому пробігло стадо бізонів. Жодного будинку не було пограбовано й узагалі серед європейців не було ані вбитих, ані поранених, окрім хіба що містера Лакерстіна, якого вже опісля знайшли під більярдним столом п’яного як чіп із пляшкою віскі в руках. Рано-вранці повернулися і Вестфілд з Верроллом, затримавши вбивць Максвелла (або принаймні двох людей, яких незабаром мали повісити за його вбивство). Почувши про нічні події, Вестфілд неабияк засмутився, та невдовзі змирився, що проґавив нагоду кинутися в справжній бій. Це таки знову сталося — справжній бунт! А його не було на місці, щоб придушити чорномазих! Здавалося, йому судилося ніколи нікого не вбити. Невтішний вирок. «До біса нахабно» — так Верролл висловився про нічні події й Флорі (цивільного), який наважився віддавати накази поліції.

Тим часом дощ лив майже безперестанку. Щойно прокинувшись і почувши, як краплі дощу тарабанять по стелі, Флорі поспіхом одягнувся та вийшов надвір у супроводі Фло. Переконавшись, що його не видно з вікон, скинув одяг і підставив під дощ своє оголене тіло, яке, на його подив, після вчорашньої ночі було рясно вкрите синцями. Однак просто на очах дощ змив усі сліди пітниці. Цілюща сила дощової води! Чвакаючи чоботами, Флорі спустився до будинку доктора Верасвамі, з капелюха по шиї струменіла вода. Небо наче налилося свинцем, а шквальні пориви вітру вихрами носились майданом, немов ескадри кавалерії. Крізь луб’яні капелюхи бірманців, під якими ті сподівалися сховатися від дощу, їхні тіла поливала вода, наче бронзові статуї богів у фонтанах. Дорогу вже омивало переплетіння струмків, оголяючи на ній каміння. Доктор, який прийшов додому майже одночасно з Флорі, енергійно струшував парасольку на веранді. Побачивши друга, схвильовано залепетав:

— Підіймайтеся, містере Флорі, підіймайтеся негайно! Ви як ніколи вчасно. Я саме збирався відкоркувати пляшку джину «Старий Томмі». Підходьте скоріше й дозвольте мені випити за ваше здоров’я, великий рятівнику Чаутади!

Двоє друзів ніяк не могли наговоритися. Верасвамі був у чудовому настрої, майже тріумфував. Йому здавалося, що події минулої ночі немов за помахом чарівної палички повністю врятували його становище. Плани У По Кіна вщент зруйновано, і тепер він був поза його впливом, а скоріше навпаки. Доктор пояснив:

— Бачте, друже, цей заколот, точніше ваша найблагородніша хоробрість і героїзм, виявлені в ньому, ніяк не входили в плани У По Кіна. Він сколотив так зване повстання й здобув собі славу його приборкувача. Та цього йому було замало, і вирішив, що ще одна хвиля протестів прославить його ще більше. Подейкують, що почувши про смерть містера Максвелла, він так тішився... (доктор знову схопив великим і вказівним пальцями повітря)... яке тут ліпше дібрати слово?