— Спека стає просто неможливою, чи не так?

За температури 90 градусів за Фаренгейтом у тіні це було не найгеніальнішим спостереженням. Однак, на його велике здивування, вона жваво підхопила цей білий прапор, розвернулася до нього й, усміхаючись, додала:

— Просто пекло якесь!

Так настало перемир’я. Дурне банальне зауваження, що принесло із собою заспокійливу атмосферу клубних теревень, утамувало її лють, змінивши гнів на милість. Фло, яка забарилася позаду, швидко наздогнала їх, капаючи слиною, і вони тієї ж миті перейшли на знайому тему — собак, яку обсмоктували до самого дому. Собаки — тема невичерпна. Собаки, собаки! — крутилося у Флорі в голові, коли вони підіймалися на розпечений схил пагорба, а сонце пропікало їхні плечі крізь одяг. Хіба їм більше ні про що поговорити, окрім цих клятих собак? Або недоліків собак, чи грамплатівок і тенісних ракеток? І все ж таки, дійшовши до обговорення таких дурниць, як легко й полюбовно лилася їхня розмова!

Пройшовши крізь залиту сонячним світлом білу огорожу кладовища, вони підійшли до воріт Лакерстінів. Навколо розкішним цвітом буяли вогняні дерева й мальви заввишки понад два метри, округлі червоні пелюстки яких нагадували червонощокі обличчя молодих дівчат. Зайшовши в затінок, Флорі зняв капелюха й почав обдмухувати себе ним.

— Що ж, ми встигли повернутися до настання вбивчої спеки. Боюсь, нашу подорож на базар навряд чи можна назвати успішною авантюрою.

— Ой, ну що ви! Звісно ж, ні. Мені сподобалося, правда!

— Та ні... Не знаю, як це пояснити, але з нами постійно трапляються якісь негаразди... О, до речі! Ви не забули, що післязавтра ми вирушаємо на полювання? Сподіваюся, цей день вам підходить?

— Так, дядечко навіть обіцяв позичити мені свою рушницю. Які шалені веселощі на нас чекають! Вам доведеться навчити мене всього, що знаєте. З яким лише нетерпінням я чекаю цього.

— З тим самим, що і я. Щоправда, нині ненайліпша пора року для полювання, але ми зробимо все, що в наших силах. Ну тоді до побачення. До нових зустрічей.

— До побачення, містере Флорі.

Вона все ще звала його містером Флорі тоді як він уже давно перейшов на Елізабет. Попрощавшись, кожен пішов своєю дорогою, розмірковуючи про поїздку в джунглі на полювання, яка, як їм обом здавалося, якось налагодить їхні стосунки.

У липкій сонливій спеці, майже темній через зашторені вікна вітальні, повільно сновигав У По Кін і вихваляв себе. Час від часу він засовував руку під сорочку й почухував набиті жиром спітнілі груди, що за величиною не поступалися жіночим. Ма Кін сиділа на циновці й курила тонку білу сигару. Крізь відчинені двері спальні виднівся край схожого на катафалк величезного квадратного ліжка У По Кіна з різьбленими тиковими стовпами, на якому він скоїв просто незліченну кількість зґвалтувань.

Лише тепер Ма Кін нарешті дізналася про «іншу справу», через яку У По Кін зненавидів доктора Верасвамі. І хоч він відкрито зневажав її розумові здібності, рано чи пізно У По Кін таки розкривав дружині свої таємниці. Та була єдина людиною з його найближчого оточення, яка не боялася його, що додавало особливого задоволення, коли йому вдавалося її вразити.

— Ну, Кін-Кін, — продовжив він, — бачиш, як точно все йде за моїм планом! Уже вісімнадцять анонімних листів, і кожен з них — шедевр. Я б переказав тобі зміст бодай одного з них, якби був певен, що ти здатна оцінити їхню геніальність.

— А ти не думав хоча б припустити, що європейці можуть не звернути жодної уваги на таку творчість? Що тоді?

— Не звернути уваги? Ага, про це можеш навіть не переживати! Хто-хто, а я таки щось знаю про європейський менталітет. Запевняю тебе, Кін-Кін: якщо я і вмію щось робити, то це писати анонімки.

Це була чистісінька правда. Листи У По Кіна вже своє зробили, особливо стосовно їхньої головної цілі — містера Мак-Ґреґора.

Лише позавчора в містера Мак-Ґреґора видався вельми неспокійний вечір, коли той намагався вирішити, чи доктор Верасвамі винний у підривній діяльності до уряду, чи ні. Звичайно, йшлося не про якусь відкриту зраду, ні. Питання було в іншому: чи був доктор людиною, схильною до поширення крамольних думок? В Індії ніхто не судить за вчинки, тут засуджують за сутність людини. Найменший натяк на підозру в проблемах з лояльністю здатен зруйнувати кар’єру азійського чиновника. Однак у містера Мак-Ґреґора була надто справедлива вдача, щоб без будь-яких доказів засуджувати навіть азійця. Навіть після опівночі він продовжував сидіти над цілою купою скріплених кактусовою колючкою конфіденційних паперів, серед яких було п’ять анонімних листів, які той отримав особисто, і два передав йому Вестфілд.

Та річ була не лише в листах. Чутки про лікаря сипалися з усіх шпарин. У По Кін чудово усвідомлював, що зупинятися лише на звинуваченні доктора в зраді було нерозумно; треба було завдати удару по його репутації як тільки можна. Так доктора звинувачували не лише в закликах до заколоту, але й у вимаганнях, зґвалтуваннях, тортурах, виконанні незаконних операцій, виконанні операцій у стані надзвичайного алкогольного сп’яніння, убивстві отрутою, убивстві чаклунством, уживанні яловичини, продажу свідоцтв про смерть убивцям, не зніманні взуття в пагоді й гомосексуальних домаганнях ще зовсім юного барабанщика з військової поліції. Почувши, що про нього говорять, сміливо можна уявити доктора, як Макіавеллі, Тодда Свіні й маркіза де Сада разом узятих. Спочатку містер Мак-Ґреґор на це не звертав особливої уваги. На такі речі в нього вже був імунітет. Але остання анонімка У По Кіна завдала просто блискавичного удару по цілі, достукавшись навіть до нього.

У ній йшлося, що з в’язниці в Чаутаді втік дакойт Нга Шве О, який, відсидівши вже добрих сім років, останні кілька місяців готував свою втечу. Спочатку його друзі на волі підкупили одного з індійських наглядачів. Отримавши авансом свої сто рупій, наглядач, буцімто мав відвідати смертне ложе родича, нашвидкуруч написав заяву на відпустку. Проте насправді він провів кілька досить насичених днів у борделях Мандалая. Минав час, день утечі кілька разів переносили, а наглядач дедалі більше сумував за борделями. Проте він не став чекати нової нагоди заробити більше грошей на мандалайських мешканок, а вирішив продати план утечі У По Кінові. Проте У По Кін одразу розгледів свою вигоду. Наглядачеві, погрожуючи усім, чим лише можна, він наказав тримати язика за зубами, а сам, дочекавшись ночі втечі, коли було вже пізно щось заподіяти, відправив чергову анонімку Мак-Ґреґору, в якій попереджав його про плани дакойта. Чи варто говорити, що в листі також ішлося про підкуп доктора Верасвамі, суперінденданта в’язниці, який сприятиме втечі.

Уранці у в’язниці здійнявся справжній хаос: повсюди бігали наглядачі із полісменами — Нга Шве О таки втік, якщо точніше — тихенько плив собі річкою в сапмані, який люб’язно надав У По Кін. Цього разу містер Мак-Ґреґор був вражений. Автор листа, найімовірніше, був причетний до змови і, певне, говорив правду про допомогу доктора у втечі. Справа дуже серйозна. Суперінтендант тюрми, який бере хабарі, щоб допомогти ув’язненому втекти, здатний на все. І тому, можливо, логічна послідовність була й не зовсім очевидна, але містер Мак-Ґреґор тепер усе розумів, звинувачення у підбурюванні до заколоту, яке було головним звинуваченням проти лікаря, стало набагато достовірнішим і правдивішим.

Одночасно з цим У По Кін займався й іншими європейцями. Флорі, який був другом доктора і головним джерелом його престижу, досить легко злякався й вирішив облишити його. З Вестфілдом було трохи складніше. Цей, як досвідчений поліціянт, про У По Кіна чув немало і міг зіпсувати його плани. Поліціянти та магістрати завжди були природженими ворогами. Але У По Кін знав, як обернути навіть цей факт собі на користь. Він звинуватив лікаря, звичайно ж, анонімно, у змові з горезвісним негідником і хабарником У По Кіном. Це Вестфілда переконало. Що ж до Елліса, то тут в анонімках не було жодної потреби, адже ніщо не могло змусити його думати про доктора гірше ніж він робив увесь цей час.